ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

03.08.10Справа №2а-4580/10/14/0170

   Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кірєєва Д.В., при секретарі судового засідання Белової Ю.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача –   Слабоспицький, представник за дов.,

від відповідача – ОСОБА_1, паспорт,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом   

Сімферопольського районного центру зайнятості       

до ОСОБА_1,        

про стягнення заборгованості у сумі 2908,83 грн.

Суть спору: Сімферопольський районний центр зайнятості (далі – позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 2908,83 грн.

Ухвалам Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.04.10р. відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні на позовних вимогах наполягав у повному обсязі.

Відповідач у судовому зсіданні проти позову заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. Пояснив, що не займався ніякою фінансово-господарською діяльністю на час отримування матеріальної допомоги по безробіттю, тому ніякої шкоди держави не надавав.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що відповідно до інформації у персональний картці № 012202207112700002  від 27.11.2007р. ОСОБА_1 звернувся до Сімферопольського районного центру зайнятості з проханням із заявою про вирішення питання його працевлаштування та надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідно до Законів України “Про зайнятість населення”№ 803-XII від 02.03.1991р. зі змінами та доповненнями (надалі Закон України “Про зайнятість населення”) та “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”№ 1533-III від 02.03.2000р., у якій вказав, що на момент подання заяви не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує.

Заявою від 04.12.2007р. ОСОБА_1 підтвердив відсутність у нього заробітку та інших, передбачених законодавством доходів та зобов’язався у разі працевлаштування, укладення договору цивільно - правового характеру (трудова угода), підприємницької діяльності, іншої діяльності, що дає дохід, повідомити Сімферопольський районний центр зайнятості (а.с.8).

Наказом Сімферопольського районного центру зайнятості № НТ 071204 від 04.12.2007р. ОСОБА_1 був наданий статус безробітного та призначена виплата допомоги по безробіттю (а.с.11).

Судом встановлено, що Сімферопольським районним центром зайнятості було проведено розслідування з метою встановлення постановки на облік відповідача у Сімферопольському районному центрі зайнятості як безробітного та отримання допомоги по безробіттю.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований Сімферопольською районною державною адміністрацією АР Крим 16.08.04р. як фізична особа - підприємець, за адресою: АДРЕСА_1. Згідно відмітки на свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 державна реєстрація припинена 01.12.09р. номер запису 21340060005000069.

Також судом встановлено, що 26.11.09р. ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим була проведена комплексна виїзна документальна перевірка Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.06р. по 26.11.09р., на підставі якої складний акт №2191/17-01/НОМЕР_1, яким також встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець в Сімферопольської районної державної адміністрації за №04055558ф0050461.

Наказом Сімферопольського районного центру зайнятості № НТ 080424 від 24.04.2008р. було припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 та було знято ОСОБА_1 з обліку відповідно до п. 20 “Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у зв’язку з поданням безробітним письмової заяви про відмову від послуг служби зайнятості (зворотній бік а.с.11).

Наказом Сімферопольського районного центру зайнятості № 11 від 07.10.2009р. було наказано заступнику директора та головному бухгалтеру прийняти заходи щодо повернення коштів в сумі 2908,83 грн., які були виплачені ОСОБА_1 як допомога по безробіттю за період з 04.12.2007р. по 24.04.2008р. (а.с.10).

Сімферопольським районним центром зайнятості на адресу ОСОБА_1 був направлений лист зайнятості від 09.12.09р., у якому було запропоновано відповідачу добровільно повернути незаконно отриману допомогу по безробіттю в сумі 2908,83 грн. (а.с.12).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює  владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне   страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 02.03.2000р. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду (ч.1 ст.8).

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом (ч.2 ст. 8).

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України  “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”№ 1533-III від 02.03.2000р. функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Правовий статус центрів зайнятості визначений Законом України “Про зайнятість населення”№ 803-XII від 01.03.1991 року, статтею 18 якого встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної  підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом  Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної  Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Отже, судом встановлено, що позивач є установою Державної служби зайнятості, та підпорядковується Міністерству праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, яке відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, затвердженого Постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 13.06.2005 року № 249 є республіканським органом виконавчої влади.

Таким чином, Сімферопольський районний центр зайнятості у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб’єктом владних повноважень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття  визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”№ 1533-III від 02.03.2000 року (далі Закон № 1533).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1533 загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (п.1 ч.1 ст.1);

- страховик - Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (п.5 ч.1 ст.1);

- страховий випадок - це подія, через яку:

а) застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу;

б) застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття (п.8 ч.1 ст.1).

Судом встановлено, що центри зайнятості населення відносяться до робочих органів виконавчої дирекції Фонду, у той же час повноваження центрів зайнятості також визначені абзацом  9 пункту 2  статті  19 Закону України “Про зайнятість населення”№ 803-XII від 01.03.1991р., відповідно до якого Державна служба зайнятості має право в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до п.6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357, якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених з дня призначення виплат стягуються з такої особи відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Відповідно до п.7 цього Порядку у разі відмови особи повернути кошти або відмови роботодавця відшкодувати кошти, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Можливість вирішення спорів, які виникають у зв’язку зі застосуванням Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” саме у судовому порядку, визначена також статтею 39 зазначеного Закону.

Таким чином, судом встановлено, що позивач, будучи суб’єктом владних повноважень, відповідно до законодавства має право подавати до суду позовні заяви до фізичних осіб щодо стягнення з громадян безпідставних виплат у вигляді допомоги по безробіттю.

Суд зазначає, що відповідно до ст.6  Закону України № 1533 право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

При з’ясуванні питання про те, чи відноситься  відповідач до застрахованих осіб, які відповідно до ст.6 Закону України № 1533 мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття  та соціальні послуги, судом встановлено наступне.

Згідно зі ст.25 Закону України “Про зайнятість населення”держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю. Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Згідно зі ст.7 Закону України  № 1533 одним з видів забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Відповідно до п.1 ст.22 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування на випадок безробіття”застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Згідно з п.3 ст. 22 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне   страхування на випадок безробіття” допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до п. “е” ч. 3 ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” № 803 –XII від 01.03.1991р. в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах.

Судом  встановлено, що в порушення вимог, вказаних у ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” відповідач не повідомив позивача про те, що він був зареєстрований як фізична особа – підприємець, що дає підстави суду прийти до висновку, що відповідач відноситься до зайнятого населення.  

Порядок державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця регулюється Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” № 755-IV від 15.05.2003р. зі змінами  та доповненнями  (далі – Закон № 755).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 755, у редакції, що діяла на момент складання відповідачем заяви про припинення держаної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи –підприємця, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у тому числі у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 47 Закону № 755 для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;

документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 47).

Документи, які подаються для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності вноситься до журналу обліку реєстраційних дій (ч. 4 ст. 47).

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису (ч. 7 ст. 47).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що на день звернення до Сімферопольського районного центру зайнятості за наданням статусу безробітного та отримання відповідної допомоги ОСОБА_1 не закінчив процедуру щодо припинення фізичної особи – підприємця згідно з вимогами Закону України №755-IV від 15.05.03р. та обліковувалася у Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців як фізична особа – підприємець та незаконно отримував матеріальну допомогу по безробіттю у сумі 2908,83 грн. за період з 04.12.2007р. по 24.04.2008р.

Відповідно до абз. 1 п. 3 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” сума виплаченого забезпечення відповідачу внаслідок умисного невиконання ним своїх обов'язків та зловживання ними підлягає стягненню з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно з п. 6 та п.7 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357 у разі встановлення центром зайнятості належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно  отриманого матеріального  забезпечення і  вартості наданих послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених з дня призначення виплат стягуються з такої особи відповідно до пункту 7 цього Порядку.  Рішення про повернення коштів особою та відшкодування приймається директором центру зайнятості і оформляється наказом. Повернення коштів особою здійснюється протягом 10 робочих днів після ознайомлення під особистий підпис з прийнятим рішенням про повернення коштів. У разі відмови особи повернути кошти або у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Судом встановлено, що відповідачу нарахована та виплачена допомога по безробіттю за період з  04.12.2007р. по 24.04.2008р. у сумі 2908,83 грн.

У судовому засіданні було встановлено, що відповідачем не оскаржено наказу Сімферопольського районного центру зайнятості № 11 від 07.10.2009р. та на час розгляду спору у судовому порядку незаконно отримана матеріальна допомога по безробіттю  в сумі 2908,83 грн. до Сімферопольському районному центру зайнятості не повернута.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги являються обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, у сумі 2908,83 грн.

Згідно з частиною 4 статті 94 КАС України у справах, у яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Тому судові витрати по справі не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 94, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд   

                                                              ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Сімферопольського районного центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю у сумі 2908,83 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                          Кірєєв Д.В.