ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
04.06.2010 р. № 2а-2697/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Кочана В.М.,
секретаря судового засідання Іщук А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов
ОСОБА_1
до Служби безпеки України
проскасування наказів від 31.12.2009 року №1915-ос, від 31.12.2009 року
№1912-ос, від. 05.02.2010 року, від 13 лютого 2010 року №144-ос, поновлення на службі та зобов'язання виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати наказ від 31.12.2009 року №1915-ос про скасування допуску до державної таємниці; наказ від 31.12.2009 року №1912-ос про попередження про неповну службову відповідність; наказ від 05.02.2010 року про оголошення суворої догани; наказ від 13 лютого 2010 року №144-ос про звільнення з військової служби за систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем; поновити його на службі в зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали і пояснили, що позивачем не вчинялось жодного дисциплінарного проступку, а тому підстав для накладення стягнень на позивача не було, як і не було підстав для звільнення з військової служби за систематичне невиконання умов контракту. Позивач також не порушував норм законодавства, що регулюють порядок збереження державної таємниці, а тому підстави для скасування допуску до державної таємниці також були відсутні.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив і пояснив, що під час проходження служби в органах СБУ позивач систематично порушував вимоги норм законодавства, що регулюють порядок збереження державної таємниці, та порушував службову дисципліну, за що був неодноразово притягнутим до дисциплінарної відповідальності, а в подальшому звільненим зі служби за контрактом.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Департаменті оперативно-технічних заходів Служби безпеки України і ним було дано письмове зобов'язання громадянина України у зв'язку із допуском до державної таємниці.
Відповідно до ч. 2 ст.26 Закону України ''Про державну таємницю" (далі - Закон) скасування раніше наданого допуску до державної таємниці можливе у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених ст. 23 цього Закону, зокрема, невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.
Статтею 28 Закону передбачено обов'язки громадянина щодо збереження державної таємниці.
Зокрема, громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про свій виїзд з України.
Аналогічні норми також передбачені п.п. 80, 119, 651 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2003р. №1561 (далі - Порядок).
З метою з'ясування обставин порушення ОСОБА_1 вимог нормативно-правових актів, якими визначено порядок виїзду за кордон та контактів з іноземними громадянами, було проведено службове розслідування.
З висновку службового розслідування від 29.12.2009р. № 13/13242 слідує, що під час проходження військової служби в СБУ позивачем здійснювались неодноразові виїзди за кордон України, про що він не повідомляв керівництво СБУ та режимно-секретний відділ Департаменту оперативно-технічних заходів СБУ.
За невиконання обов'язків щодо збереження державної таємниці наказом Голови СБУ від 21.12.2009р. №1915-ос на підставі висновку за матеріалами службового розслідування та відповідно до ч. 2 ст. 26, п.п. 3 ч. 2 ст. 23 Закону, абз.6 п. 80, абз. 6 п. 119, п. 651 Порядку позивачу було скасовано допуск до державної таємниці.
Твердження позивача, що підстав для призначення службового розслідування не було, є помилковим та не відповідає приписам нормативних актів.
Так, згідно п.2.1 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Службі безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 16.07.2008р. №547 та зареєстрованої в Мін'юсті 01.08.2008р. за №709/15400, підставами для проведення службового розслідування можуть бути, зокрема, факти недотримання положень чинного законодавства, що призвело до створення передумов або розголошення державної таємниці, втрати її матеріальних носіїв та інших правопорушень у сфері охорони державної таємниці.
Безпідставним та суперечливим є твердження позивача, що перетинання державного кордону України здійснювалося ним лише на підставі паспорту НОМЕР_2 з транзитною метою, що на його думку, не потребує повідомлення посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про свій виїзд з України.
Перетинання державного кордону України з транзитною метою, у розумінні положень ст. 28 Закону, є також виїздом з України, оскільки приписи даної норми права не ставлять обов'язки громадянина, якому надано допуск до державної таємниці, у залежність від мети виїзду з України. Значення має сам факт перетину державного кордону України, а тому громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про свій виїзд з України,незалежно від мети виїзду.
Згідно листа Державної міграційної служби України від 20.10.2009р. за позивачем зареєстровано три паспорти громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3. Один з них НОМЕР_4 значиться втраченим.
За даними інформаційно-телекомунікаційної системи Державної прикордонної служби України "Гарт" (база даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України") громадянин України ОСОБА_1, використовуючи паспорт НОМЕР_5, перетинав державний кордон України протягом 2005-2007 років у пункті пропуску Кучурган.
Згідно інформації, яка надана 03.06.2010 року Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_1 подав заяву про втрату ним паспорта НОМЕР_3 16.12.2009 року, а тому твердження позивача про те, що вказаний паспорт було втрачено в грудні 2005 року і з того часу він такий паспорт не використовував, суд до уваги не приймає.
Крім того, в ході службового розслідування було здобуто ряд доказів, які можуть свідчити про наявність у позивача паспорта громадянина Болгарії та використання ним такого паспорта при перетині кордону України.
Таким чином, суд вважає, що допуск до державної таємниці позивачу скасовано правомірно, а тому підстави для визнання протиправним і скасування наказу від 31.12.2009 року №1915-ос відсутні.
За результатами службового розслідування наказом першого заступника Голови СБУ від 31.12.2009р. №1912-ос за неналежне ставлення до виконання службових обов'язків, недотримання вимог ст.ст. 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до п. "г" ст.68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України позивача було попереджено про неповну службову відповідність.
Як вже зазначалось вище, відповідно до вимог п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 23 Закону, п. 119 та п. 651 Порядку, п. 1.5 Інструкції про порядок надання, переоформлення та скасування допуску до державної таємниці в системі Служби безпеки України, затвердженої наказом Голови СБУ від 27.09.2002р. №340/ДСК, громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний, зокрема, повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні підрозділи про виникнення обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також про свої виїзди за межі України.
Відповідно до п. 3.5.5 Інструкції про порядок комплектування кадрами підрозділів Служби безпеки України, затвердженої наказом Голови СБУ від 30.04.1999р. №100/ДСК офіцерський склад органів і підрозділів СБУ зобов'язаний протягом 48 годин письмово повідомити безпосередньому начальнику та в кадровий апарат, зокрема, про не зумовлені службовою необхідністю особисті зв'язки з іноземцями.
Пунктом 3.4 Контракту про проходження військової служби у Службі безпеки України, ст.ст. 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що кожен військовослужбовець зобов"язаний непорушно дотримуватись вимог законів України, беззастережно виконання вимог статутів Збройних Сил України, наказів командирів, бути дисциплінованим; зобов'язання доповідати своєму начальникові про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків.
У ході службового розслідування було також з'ясовано, що ОСОБА_1 мав тривалі контакти з громадянами іноземної держави, які є співробітниками дипломатичного представництва Молдови в Україні, а також неодноразово спілкувався по мобільному телефону з іноземцями.
Таким чином, позивачем було порушено вимоги законодавства та наказів Голови СБУ, які регулюють порядок виїзду за межі України (у тому числі за межі Київського гарнізону), питання охорони державної таємниці та контактів з іноземними громадянами, що у свою чергу є порушенням вимог ст.ст. 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно ст. 68 цього Статуту на молодших та старших офіцерів може бути накладені такі дисциплінарні стягнення: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження в посаді; пониження військового звання на один ступінь; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; позбавлення військового звання.
Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення (ст. 87 вказаного Статуту).
Сукупність зібраних і перевірених в судовому засіданні доказів дають підстави вважати, що дисциплінарне стягнення на позивача 31.12.2009 року було накладено правомірно і підстави для задоволення позову щодо визнання наказу про накладення такого стягнення протиправним відсутні.
Наказом від 05.02.201 року начальника Департаменту оперативно-технічних заходів СБУ генерал-майора Хімея В.В. позивачу було оголошено сувору догану.
Відповідно до ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.
Як встановлено в судовому засіданні, 30.12.2009р. начальником Департаменту оперативно-технічних заходів СБУ було надано ОСОБА_1 дозвіл на виїзд за межі Київського гарнізону на рейсовому автобусі "Київ-Ізмаїл" з 31.12.2009р. по 07.01.2010р.
08.01.2010р. в телефонній розмові позивач повідомив помічника начальника ДОТЗ про те, що захворів та збирається звернутися в лікувальний заклад м. Ізмаїл. У цій же розмові позивача було попереджено, що після медичного обстеження та відкриття лікарняного він має обов'язково повідомити конкретну посадову особу.
Незважаючи на попередження, станом на 11.01.2010р. позивач на зв'язок не вийшов.
15.01.2010р. позивач зателефонував до уповноваженої посадової особи СБУ і повідомив, що він госпіталізований з діагнозом "гострий бронхіт" в Ізмаїльську районну лікарню.
Причину тривалого невиходу на зв'язок ОСОБА_1 пояснив тим, що у нього викрали мобільний телефон і він не мав змоги зателефонувати.
В період з 18 по 27 січня 2010р. ОСОБА_1 чотири рази телефонував на мобільний телефон уповноваженої особи, причому кожен раз з нового номеру, пояснюючи це тим, що не має постійного номера.
27.01.2010р. в телефонній розмові ОСОБА_1 повідомив, що перебуває на стаціонарному лікуванні в лікарні с. Суворове Ізмаїльського району Одеської області та запевняв уповноважену посадову особу про те, що увесь час перебував саме в цій лікарні.
Також позивач повідомив, що 29.01.2010р. його виписують з лікарні і 30.01.2010р. він прибуде на місце служби.
Разом з тим, надані позивачем довідка, листок непрацездатності та виписка з амбулаторної картки, видані йому Суворівською селищною лікарнею Ізмаїльського району Одеської області, свідчать, що позивач з 08.01.2010р. по 10.01.2010р. та з 11.01.2010р. по 29.01.2010р. перебував на амбулаторному лікуванні у цій лікарні, що не потребує постійного перебування в лікувальному закладі, а відомості щодо діагнозу та терміну лікування вказані у виписці з медичної картки не співпадають із аналогічними відомостями, зазначеними в листку непрацездатності.
Твердження позивача, що з 08.01.2010р. по 10.01.2010р. він на законних підставах перебував за межами Київського гарнізону, оскільки по телефону повідомив про своє захворювання, є помилковим. Відповідно до п. 2.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України від 13.11.2001р. №455 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 04.12.2001р. за №1005/6196, особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувального-профілактичного закладу. Позивачем на підтвердження означеного факту надано вищевказану довідку Суворівської селищної лікарні Ізмаїльського району Одеської області, яка свідчить лише про факт звернення позивача до цієї лікарні, але не підтверджує факт визнання його тимчасово непрацездатним, у зв'язку з чим підстав для перебування поза межами Київського гарнізону в період з 08.01.2010р. по 10.01.2010р. у позивача не було.
Суд погоджується з позицією відповідача, що ОСОБА_1 свідомо повідомляв про себе неправдиву інформацію стосовно перебування на стаціонарному лікуванні, а в термін з 08.01.2010р. по 10.01.2010р. взагалі не мав дозволу перебувати за межами Київського гарнізону.
Звідси, відповідач прийшов до обгрунтованого висновку про порушення позивачем приписів ст.ст. 11, 216 Статуту, а тому посадовою особою СБУ правомірно було видано наказ про оголошення позивачу суворої догани.
Наказом Голови СБУ від 13.02.2010р. №144-ос ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за п/п "б" п. 61 та п/п "и" п. 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007р. №1262 (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) у запас Збройних Сил України.
Відповідно до п. 7.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 14.10.2008р. №772 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.12.2008р. за №1323/16014, підставою для звільнення військовослужбовців із військової служби у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту з їх боку (підпункт "и" пункту 62 Положення) може бути неналежне їх ставлення до виконання службових обов'язків, про що свідчить накладення на них протягом року двох і більше дисциплінарних стягнень, які на момент звільнення залишаються не знятими.
Оскільки на день видання наказу від 13.02.2010 року ОСОБА_1 мав два не зняті дисциплінарні стягнення, відповідач прийшов до обгрунтованого висновку про неналежне ставлення позивача до виконання службових обов'язків та умов контракту, а тому підстави для визнання такого наказу протиправним, його скасування та поновлення позивача на службі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України.
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Кочан В.М.
Постанову складено в повному обсязі 14.06.2010 року.