Справа № 1-344

2010 р.

ВИРОК

Іменем України

5 серпня 2010 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого – судді                       Ільченко В.М.

при секретарі                                   Вербі Н.О.

з участю прокурора                        Клименко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка справу за звинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, українця, уродженця с. В’язове Охтирського району Сумської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, фактично проживає в АДРЕСА_2, що має середню спеціальну освіту, розлученого, що не працює,  в силу ст. 89 КК України, не судимого

за ч. 1 ст. 122 КК України,

Встановив :

ОСОБА_1 12.06.2010 року, близько 12 години, знаходячись у дворі за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2, під час сварки, умисно кинув у свою співмешканку ОСОБА_2 дерев’яну дощечку, яка потрапила їй у праву ногу, внаслідок чого ОСОБА_2  отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому нижньої треті правої малогомілкової кістки, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров’я.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у скоєному визнав повністю і суду пояснив, що 12.06.2010 року знаходився в дворі домоволодіння по АДРЕСА_2, де проживає разом зі співмешканкою ОСОБА_2 Він готував їжу, а ОСОБА_2 знаходилася неподалік на городі. Між ними виникла сварка і він від люті кинув дерев’яну дощечку, на якій нарізав продукти, у ОСОБА_2 Дощечка влучила по правій нозі ОСОБА_2 від чого вона закричала, а він повернувся і пішов на заробітки.

Допитана в судовому засіданні потерпіла суду пояснила, що 12.06.2010 року вона разом з ОСОБА_1 перебувала вдома. Вона поралася на городі, а ОСОБА_1 готував їжу. Між ними виникла сварка під час якої він кинув у неї дерев’яну дощечку, яка влучила по її правій нозі. Від болю вона закричала, а ОСОБА_1 вийшов з двору і пішов на заробітки. Спочатку вона до лікаря не зверталася, однак потім звернулася до лікаря-ортопеда і з’ясувалося, що у неї перелом.

З показів свідка ОСОБА_3, даних ним при проведенні досудового слідства та оголошених в судовому засіданні вбачається, що  23.06.2010 року за направленням чергового Охтирського МВ ГУМВС України в Сумській області до нього як судмедексперта звернулася ОСОБА_2 з діагнозом закритий перелом нижньої треті правої малогомілкової кістки для встановлення ступеню тяжкості наявних у неї тілесних ушкоджень. Зазначене тілесне ушкодження могло утворитися внаслідок дії тупого предмета і цим предметом могла бути дерев’яна кухонна дошка. Зі слів потерпілої, вдома 12.06.2010 року кухонну дошку в неї кинув ОСОБА_1 під час сварки. ( а.с. 22 ).

Висновком судово-медичної експертизи № 217 від 08.07.2010 року підтверджується отримання  ОСОБА_2  тілесного ушкодження у вигляді закритого перелому нижньої треті правої малогомілкової кістки, що утворилося від дії тупого предмету, не є небезпечним для життя і відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров’я ( а.с. 25 ).

Таким чином, виходячи з сукупності зібраних та досліджених доказів, суд приходить до висновку про винність підсудного   в умисному  нанесенні потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто ушкодження, яке не є небезпечним в момент спричинення і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я,  і такі його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 122 КК України.

При призначенні покарання суд враховує особу винного, ступінь тяжкості скоєного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

До обставин, що пом’якшують покарання підсудному, суд відносить каяття у скоєному, відшкодування шкоди, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

При призначенні підсудному покарання суд враховує ту обставину, що  підсудний у скоєному розкаявся, однак, враховуючи обставини скоєння злочину, те, що підсудний не працює, дійшов висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі.

Суд приймає до уваги, що підсудний вину визнав, у скоєному розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, враховуючи думку потерпілої, дійшов висновку про можливість його виправлення без відбування покарання з застосуванням ст. 75 КК України з випробувальним строком та покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Суд не вбачає підстав для зміни підсудному міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Речовий доказ – дерев’яну дошку, яка згідно квитанції №  004297 від 09.07.2010 року передана на зберігання в камеру зберігання речових доказів Охтирського МВ ГУМВС України в Сумській області – знищити, як таку, що не має цінності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, суд  

ЗАСУДИВ :

ОСОБА_1  визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання за цим законом у виді двох років позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76  КК України   призначити ОСОБА_1  іспитовий строк – один рік і звільнити засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом  іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки:

- не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції;

   - періодично з’являтися  для реєстрації до органу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання .

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили ОСОБА_1  залишити підписку про невиїзд.

Речовий доказ – дерев’яну дошку, яка згідно квитанції №  004297 від 09.07.2010 року передана на зберігання в камеру зберігання речових доказів Охтирського МВ ГУМВС України в Сумській області – знищити, як таку, що не має цінності.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Сумської області через Охтирський міськрайсуд протягом 15 діб з моменту його проголошення.    

Суддя Охтирського міськрайсуду

Сумської області

З оригіналом згідно:                                                                 Ільченко В.М.