ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 29 червня 2010 року           < Час проголошення >           № 2а-5487/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Очколясу О.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доДержавної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі міста Києва № 0002631730/0 від 05.08.2009, № 0002641730/0 від 05.08.2009, № 0002631730/1 від 19.10.2009, № 0002641730/1 від 19.10.2009, № 0002631730/3 від 16.03.2010, № 0002641730/3 від 16.03.2010.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач подав до суду письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.07.2009 за результатами планової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 ДПІ у Подільському районі міста Києва було складено Акт про результати перевірки № 71/17-405/НОМЕР_1 (далі —Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 727/98 від 03.07.1998, ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на порушення посадовими особами ДПІ у Подільському районі міста Києва під час проведення вказаної перевірки вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.111 Закону України «Про державну податкову служу в Україні»плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Згідно з ч. 1 ст.112 Закону України «Про державну податкову служу в Україні»посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку: 1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби; 2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Виходячи з аналізу вищевикладених норм матеріального права, суд звертає увагу на те, що порушення процедури проведення перевірки працівниками органів податкової служби може бути підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки, але не є підставою для визнання перевірки та її наслідків протиправними.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було допущено працівників відповідача до проведення перевірки. А відтак, якщо позивач вважав, що проведеною перевіркою йому заподіяно шкоду, внаслідок: порушення його прав працівниками органів державної податкової служби або вимог щодо проведення перевірок, він не позбавлений права звернутися до суду із заявою про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди. Відшкодування шкоди здійснюється відповідно до закону. Працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю, в межах, встановлених законом.

Викладена правова позиція підтверджується, зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 у справі №5/120-А.

На підставі Акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення № 0002641730/0 від 05.08.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 113967,37 грн., та № 0002631730/0 від 05.08.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 300337,50 грн.

В подальшому, за результатами оскарження зазначених повідомлень-рішень ДПІ у Подільському районі міста Києва, ДПА у м. Києві були прийняті рішення, якими скарги позивача були залишені без задоволення, у зв’язку з чим ДПІ у Подільському районі міста Києва були винесені податкові повідомлення-рішення № 0002631730/1 від 19.10.2009, № 0002641730/1 від 19.10.2009, № 0002631730/3 від 16.03.2010, № 0002641730/3 від 16.03.2010.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. При цьому, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до п. 5 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Як видно з матеріалів справи та не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні, обсяг виручки, отриманий позивачем за 2006 рік, перевищив допустимі граничні норми, встановлені п. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” на 13743,00 грн.

Відповідно до змісту п.п. 1, 2 п. 22.10 ст. 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно з п.п. 9.12.1, 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до змісту п.п. «а», «в»п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»платники податку з доходів фізичних осіб зобов'язані:

- вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним додатковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики;

- подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Закону таке подання є обов'язковим; на вимогу податкового органу та1 у межах його компетенції, визначеної законодавством, пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку.

Як вказувалось у Акті перевірки та не заперечувалось у судовому засіданні представником позивача, ОСОБА_1 не задекларував доходи за 2006 рік у розмірі перевищення граничних норм, встановлених п. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, яке становить 13743,00 грн.

Відповідно до абз. 8 п. 2 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

З системного аналізу п.п. 1, 5 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в контексті  абз. 8 п. 2 цього ж указу видно, що до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року не включаються лише доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, тобто у розмірі, що не перевищує 500 тис. грн. З огляду на те, що позивачем у 2006 році було перевищено зазначений розмір доходів, сума перевищення повинна включатись до складу сукупного оподатковуваного доходу в розумінні ч. 2 ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян".

Згідно з пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до змісту пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»за непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Зважаючи на викладене, ДПІ у Подільському районі міста Києва було правомірно враховані валові витрати ОСОБА_1 за 2006 рік за нормою, визначеною Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву, яка складає 25 % від суми валового доходу, тобто у розмірі 3435, 75 грн.

За таких умов, заниження позивачем сукупного чистого доходу за 2006 рік становить 10 307, 25 грн.

Відповідно до змісту п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, а згідно з п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

Таки чином, суд приходить до висновку, що донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб за 2006 рік у розмірі 1 339, 94 грн., що становить 13% від суми заниженого за 2006 рік позивачем сукупного чистого доходу у розмірі 10 307, 25 грн., є таким, що відповідає чинному законодавству.

Крім того, враховуючи перевищення позивачем у 2006 граничних норм, встановлених п. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, починаючи з 1 кварталу 2007 року він відповідно до п. 5 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” зобов’язаний був перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності.

Як видно з матеріалів справи та не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні, валовий дохід ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року склав 1 001 132, 73 грн.

З огляду на те, що позивачем не були надані до перевірки документи на підтвердження його валових витрат у вказаний період, ДПІ у Подільському районі міста Києва було правомірно враховані валові витрати ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року за нормою, визначеною Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву, яка складає 25 % від суми валового доходу, тобто у розмірі 250 283, 18 грн.

За таких умов, сукупний чистий дохід позивача за період з 1 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року становить 750 849, 55 грн.

Відповідно до змісту п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб у розмірі 112 627, 43 грн., що становить 15% від суми сукупного чистого доходу позивача за період з 1 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року у розмірі 750 849, 55 грн., є таким, що відповідає чинному законодавству.

Крім того, Актом перевірки також встановлено порушення пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок того, що ОСОБА_1 в порушення чинного законодавства не зареєструвався платником ПДВ з 01.01.2007 та не сплачував відповідний податок у період за період з 1 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2  Закону України «Про податок на додану вартість»особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з абз. 1 п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.

Як встановлено судом, обсяг виручки, отриманий позивачем за 2006 рік становив 513743,00 грн., а тому перевищив допустимі граничні норми, встановлені п. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, у зв’язку з чим з 01.01.2007 позивач здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування.

Враховуючи, що обсяг виручки, отриманий позивачем за 2006 рік, перевищував також норму, встановлену пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2  Закону України «Про податок на додану вартість», суд приходить до висновку, що позивач відповідно до абз. 1 п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»був зобов’язаний зареєструватись як платник ПДВ з січня 2007 року.

Абзацом 4 п. 9.4 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

З матеріалів справи видно, що за період з 1 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року позивачем було здійснено оподатковуваних ПДВ операцій на загальну суму 1 001 132, 73 грн., з урахуванням чого сума податкових зобов’язань з ПДВ за вказаний період становила 200 225 грн.

Відповідно до змісту пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання; згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Абзацом 1 пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Згідно з пп. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що позивач на порушення вимог чинного законодавства не подавав декларації з ПДВ у період з 1 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року, суд приходить до висновку про правомірність нарахування йому ДПІ у Подільському районі міста Києва штрафних санкцій у розмірі 100112,250 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідач довів суду правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя  К.С. Пащенко