ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121
РІШЕННЯ
Іменем України
04.08.2010Справа №2-23/3144.1-2010
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95000, АДРЕСА_1)
До відповідача Сімферопольської міської ради (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15)
про визнання частково недійсним рішення
Суддя Доброрез І.О.
П Р Е Д С Т А В Н И К И :
Від позивача – ОСОБА_1
Від відповідача – не з’явився.
Суть спору: Рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим від 19.10.2009 р. позов задоволено, визнано частково недійсним рішення Сімферопольської міської ради № 745 від 19 березня 2009 року «Про дозвіл розроблення проектів землеустрою по відводу земельних ділянок, надання, передачі громадянам України, юридичним і фізичним особам-підприємцям земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду в м. Сімферополь», а саме пункт 8.3. в частині «без права поновлення договору оренди»; стягнуто з Сімферопольської міської ради (м. Сімферополь, вул. Толстого,15) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 85,00 грн. державного мита і 236,00 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.01.2010 р. рішення ГС АР Крим від 19.10.2009 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2010 р. постанову САГС від 11.01.2010 р. та рішення ГС АР Крим від 19.10.2009 р. скасовані, справа передана на новий розгляд до Господарського суду АР Крим.
Згідно резолюції Голови Господарського суду АР Крим справа прийнята суддею Господарського суду АР Крим Доброрезом І.О. з привласненням їй номера 5002-23/3144.1-2010.
Позивач у судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи проінформований належним чином.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, суд
Встановив :
19 квітня 2004 року між Сімферопольською міською радою (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Агаєвим ОСОБА_1 (Орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0042га, яка знаходиться за адресою м. Сімферополь, вул. М.Васильевського,16, кадастровий номер 01 101 000 00: 01: 008: 0028.
Пунктом 2.1. договору оренди передбачено, що договір оренди земельної ділянки укладений терміном на три роки.
19 березня 2009 року 46-ю сесією 5-ого скликання Сімферопольською міською радою прийнято рішення №745 "Про дозвіл розроблення проектів землеустрою по відводу земельних ділянок, надання, передачі громадянам України, юридичним і фізичним особам –підприємцям земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду в м. Сімферополь". Відповідно до пункту 8.3 рішення ради від 19 березня 2009 року вирішено поновити договір оренди і надати Фізичній особі-підприємцю Агаєву Шахкєраму Ага-Огли земельну ділянку площею 0,0042га по вул. М. Василевського,16 в короткострокову оренду строком на 3 року до 19 березня 2012 року для обслуговування торговельного павільйону, без права поновлення договору оренди.
11 червня 2009 року між Сімферопольською міською радою (Орендодавець) і Фізичною особою-підприємцем Агаєвим ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою м. Сімферополь, вул. М.Васильевського,16, кадастровий номер 01 101 000 00: 01: 008: 0028.
Розділом 3 договору оренди від 11 червня 2009 року передбачено, що земельна ділянка надана в оренду строком на 3 роки до 19 березня 2012 року.
Суд зазначає, що в договорі не вказане обмеження права позивача на поновлення договору (яке міститься у п.8.3 оскаржуваного рішення).
Між сторонами складений і підписаний Акт прийому-передачі земельної ділянки, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в користування в короткострокову оренду строком на 3 року до 19.03.2012 року земельну ділянку площею 0,0042га за адресою м.Сімферополь, вул. М.Васильевського,16, для обслуговування торговельного павільйону, без права поновлення договору оренди.
Позивач просить визнати частково недійсним рішення Сімферопольської міської ради №745 від 19.03.2009 року «Про дозвіл розроблення проектів землеустрою по відводу земельних ділянок, надання, передачі громадянам України, юридичним і фізичним особам-підприємцям земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду в м. Сімферополь», а саме пункт 8.3 в частині «без права поновлення договору оренди».
Суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню на підставі наступного.
Статтею 14 Конституції України унормовано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Чинне земельне законодавство передбачає два види користування землею: право постійного користування та оренда (гл. 15 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки –це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України “Про оренду землі”).
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України „Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, що включає й надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки.
Так, законодавством встановлена можливість та порядок поновлення договорів оренди земельних ділянок.
Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачений захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, який здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Також, відповідно до Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Відповідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд вважає, що законні права та інтереси особи не можуть бути обмежені органом влади чи органом місцевого самоврядування, водночас, їх реалізація повинна відбуватися відповідно до норм законодавства ( в даному випадку – Законів України „Про місцеве самоврядування в Україні" та „Про оренду землі" .
Серед способів захисту цивільного права та інтересу, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, встановлений, зокрема, й такий, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що пункт 8.3 рішення Сімферопольської міської ради № 745 від 19 березня 2009 року "Про дозвіл на розроблення проектів землеустрою з відводу земельних ділянок, надання, передачі громадянам України, юридичним та фізичним особам - підприємцям земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду в місті Сімферополь" є дискримінаційним стосовно передбаченого ч.1 ст. 33 Закону України „Про оренду землі" права позивача на поновлення договору оренди, у зв'язку із чим підлягає визнанню недійсним.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідача згідно ст.49 ГПК України.
Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.
За згодою позивача в судовому засіданні 04.08.2010р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 06.08.2010р.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст.49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати частково недійсним рішення Сімферопольської міської ради №745 від 19.03.2009р. “Про дозвіл розроблення проектів землеустрою по відводу земельних ділянок, надання, передачі громадянам України, юридичним і фізичним особам –підприємцям земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду в м. Сімферополь”, а саме пункт 8.3 в частині “без права поновлення договору оренди”.
3. Стягнути з Сімферопольської міської ради (м. Сімферополь, вул. Толстого,15) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 85,00грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу.
4. Наказ видати після набрання рішення законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Доброрез І.О.