ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" липня 2010 р. Справа № 2a-1629/10/0970
м. Івано-Франківськ
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Грицюка П.П.
при секретарі Кузишин Р.М.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1
представників відповідача: Ковтун Н.О., Демків Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_4,
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000521703/0, № 0000501703/0 від 22.03.2010 року та № 0000521703/1, № 0000501703/1 від 22.04.2010 року,-
ВСТАНОВИВ:
28.04.2010 року суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську (далі відповідач) про визнання податкових повідомлень-рішень № 0000521703/0, № 0000501703/0 від 22.03.2010 року та № 0000521703/1, № 0000501703/1 від 22.04.2010 року нечинними та зобов'язання вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не погоджується з висновками наведеними відповідачем в акті перевірки № 4682/17-3/НОМЕР_1 від 10.03.2010 року, вважає їх необґрунтованими та незаконними. Відповідачем безпідставно зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування за вересень 2008 року в сумі 230763 грн. та визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 435750 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 290500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 145250 грн. Враховуючи наведене, податкові повідомлення - рішення №0000521703/0, № 0000501703/0 від 22.03.2010 року та № 0000521703/1, № 0000501703/1 від 22.04.2010 року, які винесено за наслідками вказаної перевірки просить визнати нечинними.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених позовною заявою.
Представники відповідача подали заперечення до адміністративного позову. Даним запереченням та своїми поясненнями в судовому засіданні навели підстави проведення перевірки позивача, виявлені порушення, відповідно до яких визначені суми податкових зобов’язань та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Зазначили, що оскаржувані рішення прийняті у відповідності до вимог законодавства, тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, судом встановлено наступне.
В період з 15.02.2010 року по 04.03.2010 року працівниками ДПІ у м. Івано-Франківську проводено планову виїзну комплексну документальну перевірку дотримання вимог законодавства про оподаткування суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.01.2007року по 30.09.2009року. За результатами перевірки складено акт (далі –акт) за №4682/17-3/НОМЕР_1 від 10.03.2010 року (том.1, а.с. 7-23).
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003р., п.6 ст.128 Господарського кодексу України, п.7.4, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., внаслідок чого донараховано податок на додану вартість в розмірі 290500,00 грн. за 2007-2008 роки і за І-Ш квартал 2009року та зроблено висновки щодо завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за вересень 2008 року на суму 230763,00 грн.
22.03.2010 року відповідачем по результатах перевірки позивача прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:
№ 0000521703/0, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за вересень 2008 року в сумі 230763,00 грн. (том.1, а.с. 35);
№ 0000501703/0, згідно якого визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 435750,00 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 290500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 145250,00 грн. (том.1, а.с. 36).
Позивач 01.04.2010 року подав до ДПІ в м.Івано-Франківську скаргу на вищевказані податкові повідомлення-рішення (том.1, а.с. 37).
19.04.2010 року відповідачем винесено рішення за №10545/10/25-026/91/14, яким підстави, викладені в даній скарзі визнано недостатніми для її задоволення, а скаргу позивача залишено без задоволення (том.1, а.с. 38-39).
Крім того, за результатами розгляду скарги 22.04.2010 року відповідачем прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 0000521703/1, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за вересень 2008 року в сумі 230763,00 грн. (а.с. 40), та № 0000501703/1, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податку на додану вартість в розмірі 435750,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 290500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 145250,00 грн. (том.1, а.с.41).
Судом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.9 ЗУ «Про систему оподаткування»платники податків зобов'язані подавати до державних податкових органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків. Аналогічна норма міститься і в п.19.1 ст.19 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб». За таких обставин право позивача на ведення бухгалтерського обліку, в тому числі і амортизаційних відрахувань, повністю кореспондується з вимогами п.2 ч.1 ст.9 ЗУ «Про систему оподаткування».
Враховуючи наведене, суд вважає не обґрунтованими посилання відповідача на відсутність спеціальної норми, яка б передбачала можливість ведення суб’єктом підприємницької діяльності бухгалтерського обліку в тому числі і амортизаційних відрахувань, так як така можливість слідує з загальних принципів системи оподаткування, визначених п.6 ст.З ЗУ «Про систему оподаткування», згідно якої встановлена рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів.
Крім того, відповідно до п.1 ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до п.6 ст.128 Господарського кодексу України громадянин - підприємець зобов'язаний вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства.
В акті перевірки відповідачем вказано, що перевіркою правильності визначення валового доходу, валових витрат та оподатковуваного доходу, відображених в деклараціях про доходи, з даними про суми валового доходу, валових витрат та оподатковуваного доходу, визначеними в ході перевірки, розбіжностей не встановлено.
Таких розбіжностей не встановлено і в судовому засіданні.
Виходячи з вищевикладеного, посилання відповідача на неналежне ведення книг обліку доходів та витрат, чим порушено п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-ІУ від 22.05.2003р. та п.6 ст.128 Господарського кодексу України є безпідставними.
Також, неправомірними є твердження відповідача, що фізична особа –підприємець не може бути суб’єктом права власності суперечить не лише наявним у справі письмовим доказам, а й загальним засадам цивільного законодавства.
Так, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (ст. 325 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV).
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.
Що стосується поняття "фізична особа»то вказане поняття є значно ширшим ніж поняття «фізична особа - підприємець", оскільки фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами, в тому числі й щодо зайняття підприємницькою діяльністю.
Так, поняття фізичної особи визначено у ст.24 ЦК України: людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Стаття 50 ЦК України визначає право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. У ч.2 ст.50 ЦК України вказано, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Таким чином, отримуючи статус підприємця, фізична особа не перестає бути учасником цивільних відносин і не позбавляється статусу фізичної особи як людини і пов’язаної з цим правоздатності – зокрема права набувати у власність майно, а лише набуває додаткових, пов’язаних з підприємницькою діяльністю прав та обов’язків, передбачених чинним законодавством України.
Той факт, що позивач не мав права на бюджетне відшкодування у складі ПДВ спірних сум не відповідає нормам податкового законодавства, фактам, викладеним у актах перевірки відповідача та наявним письмовим доказам.
Так, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з цієї ж норми статті Закону право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.1.17 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»основні фонди, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Згідно із пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника ,податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
В акті перевірки зазначено, що позивач у період з 01.01.2007р. по 30.09.2009р. здійснював роздрібну торгівлю автозапчастинами, паливо-мастильними матеріалами та надавав послуги по технічному обслуговуванню, ремонту, та з II кварталу 2008 року мийці автомобілів в приміщенні за адресою м.Івано-Франківськ, вул. Калуське шоссе, 9а, з 09.05.2009р. по 30.09.2009р. послуги громадського харчування в кафе «Тест Драйв»за адресою м. Івано-Франківськ, вул.Калуське шоссе, 9а.
Крім цього, в акті перевірки зазначено, що саме позивач за період, що перевірявся, здійснював будівництво об'єкта по адресі Калузьке шоссе, 9а (станція технічного обслуговування) та роботи по благоустрою території, тобто тих основних засобів, які використовуються ним у власній господарській діяльності та при безпосередній участі яких, відповідач отримував доходи та нараховував на них податкові зобов'язання з податку на додану вартість за ставкою 20%, правильність визначення яких підтверджено самим актом перевірки.
Вищевказане підтверджується також дослідженими в судовому засіданні витягом з рішення Івано-Франківського міського виконавчого комітету про дозвіл СПД ОСОБА_4 на будівництво другої черги СТО та влаштування в'їзних та виїзних шляхів (том.3, а.с.1), дозволом на виконання будівельних робіт (том.3, а.с.2), витягом з рішення Івано-Франківського міського виконавчого комітету про затвердження акту державної комісії приймання в експлуатацію об'єктів (том.3, а.с.3), свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (том.3, а.с.4) та іншими матеріалами справи.
Факт придбання позивачем товаро-матеріальних цінностей та робіт (послуг) для будівництва об'єкта СТО по адресі Калузьке шосе, 9а, що в м.Івоно-Франківську підтверджується також дослідженими в судовому засіданні проектно-кошторисною документацією, договорами, актами приймання та довідками про вартість виконаних робіт (послуг), актами списання, затверджених виконавцями цих робіт (послуг) та іншими матеріалами адміністративної справи.
Вищевказане також підтверджує те, що позивач хоч і не має обов'язку вести бухгалтерський облік основних фондів, що підлягає амортизації, однак його веде в порядку, передбачених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000р., та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Таким чином, висновки відповідача щодо відсутності підстав для віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за придбані в процесі будівництва об'єкта по адресі Калузьке шосе, 9а (станція технічного обслуговування) будівельні матеріали, комплектуючі до електро- та газопостачання, металопластикові вікна, двері, промислове обладнання (кухонне, діагностичне) та інші матеріали, а також роботи по благоустрою території, монтажні роботи в розмірі 618757 грн., не грунтуються на нормах п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р.
Виходячи з вищевикладеного, відповідачем безпідставно зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування за вересень 2008 року в сумі 230763,00 грн. та визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 435750,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 290500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 145250,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає підставними вимоги позивача, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
З врахуванням наведеного підлягає стягненню з Державного бюджету України в користь позивача судовий збір в сумі 6,80 грн, факт сплати якого підтверджено квитанцією (том.1, а.с. 3).
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст.ст.11, 71, 158-163, 167 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську за № 0000521703/0 від 22.03.2010 року та №0000521703/1 від 22.04.2010 року.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську за № 0000501703/0 від 22.03.2010 року та №0000501703/1 від 22.04.2010 року.
Стягнути з Державного бюджету України в користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 судовий збір в сумі 6 (шість) гривень 80 копійок.
Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: /підпис/ Грицюк П.П.
Постанова складена в повному обсязі 27.07.2010 року.