Справа № 2-2495/10

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

04  серпня  2010 року                                                                                           м. Сімферополь

Київський  районний   суд  м. Сімферополя   у  складі:  головуючого, судді  Харченко  І.О., при  секретарі  Мевлюдовій  Ф.І., за участю  прокурора  Коноваленко   А.В.,  розглянувши  у   відкритому  судовому  засіданні  цивільну  справу за  позовом  заступника  прокурора  м. Сімферополь  в  інтересах   держави  в  особі   ВАТ  «Державний  ощадний   банк  України»   до  ОСОБА_1,   ОСОБА_2,  третя  особа - Служба  в  справах  дітей Сімферопольської  міської  ради,  про  стягнення   суми  заборгованості  по  кредитному  договору,   звернення  стягнення  на   предмет   іпотеки,  виселення,   зі  зняттям  з реєстрації,  тощо;   позовом  ОСОБА_2   до   ВАТ  «Державний    ощадний   банк  України»    про   визнання   договору   іпотеки    недійсним,

                                                               в с т а н о в и в:

01.10.2009  року  заступник   прокурора м. Сімферополя  звернувся до суду з позовом  в інтересах  ВАТ «Державний  ощадний   банк України» до  ОСОБА_1,   ОСОБА_2,  про  стягнення   суми  заборгованості  по  кредитному  договору. Свої  вимоги мотивував  тим, що 27.05.2008 року між  ВАТ «Ощадбанк»  і  ОСОБА_1  був  укладений  кредитний  договір.  За умовами даного договору  Банком  був  виданий   відповідачу  кредит  в  сумі   100000  доларів США  строком  до  26.05.2018 року  зі  сплатою 16 %  річних за користування  кредитом. За умовами договору  відповідачка  ОСОБА_1 зобов’язалася  щомісяця  здійснювати  сплату  платежу для погашення  заборгованості,  відсотків  та  інших  витрат. Станом на 14.07.2009 року  відповідач має заборгованість  у  розмірі   105740,98  доларів США,  що  складається з – заборгованості  за   кредитом у розмірі  95130 доларів США;  заборгованості  за  відсотками  за користування  кредитом  у розмірі  9760,13 доларів США; пені  у  розмірі  850,85  доларів США. У  забезпечення  виконання  зобов’язань за  кредитним   договором   між  банком   та    ОСОБА_2  27.05.2007 року  уклали  договір іпотеки, за  яким  ОСОБА_2  виступила  майновим  поручителем  ОСОБА_1  та  надала  в  іпотеку  належне   їй  нерухоме  майно, а саме:  квартиру АДРЕСА_1.  Просить в рахунок погашення заборгованості відповідача  за кредитним договором  звернути стягнення   на   предмет  іпотеки  та  стягнути  з  відповідачів  судові  витрати.

19.05.2010 року  представником  банку  подано  до суду  уточнення  позову (а.с. 55-57). Просили   звернути  стягнення  на  предмет  іпотеки – квартиру  АДРЕСА_1  на  суму  заборгованості  за  кредитом,  відсотками  і  пені,  яка  станом  на  15.03.2010 року  становить 119885,59 доларів США; - стягнути солідарно  з відповідачів заборгованість за  кредитом,  відсотками  і пені,  яка  станом  на  15.03.2010 року   становить  119885,59 доларів США; -  виселити   та  зняти  з  реєстраційного  обліку  з  квартири, яка  є  предметом  іпотеки,  усіх   мешканців   без  надання  іншого  житла, а  саме: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

19.05.2010  року  ОСОБА_2  звернулася  до  суду  з  позовом до ВАТ «Державний  ощадний банк  України»,  третя   особа – Служба  у  справах  дітей  Сімферопольської  міської ради, про визнання договору  іпотеки  недійсним. Свої вимоги  мотивувала  тим, що  набула  право  власності  на  спірну   квартиру  у 2004 році  на  підставі  договору  дарування, а  до  цього  квартира  належала  її   доньці  ОСОБА_1  На  час  укладення  договору  іпотеки  у  квартирі  проживали та  були  зареєстровані  сама  ОСОБА_1 з  чоловіком  та  трьома  неповнолітніми  дітьми. З ціллю  уникнення  процедури  отримання  згоди  служби  у справах  дітей  на  укладення  договору іпотеки,  за  пропозицією  працівників  банку  ОСОБА_1 та  її  діти формально були зняті  з реєстрації  та зареєстровані  за  іншою  адресою, хоча   фактично  вони  продовжували  проживати у спірній  квартирі. Одразу  після  укладення   договору   іпотеки  ОСОБА_1  з  неповнолітніми   дітьми  знову були   зареєстровані  у  квартирі.   Просить   визнати   договір   іпотеки, предметом   якого  є  квартира АДРЕСА_1  недійсним,  оскільки  порушує   майнові  права  неповнолітніх.

Ухвалою  суду   від   04.08.2010 року  обидві   справи  об’єднані  в  одне  провадження.

У судовому  засіданні   прокурор   та   представник  банку  свої  позовні   вимоги  підтримали  у  повному   обсязі  з  підстав,  викладених  у позові.  Разом  з  тим  заперечувала  проти  задоволення  позову  ОСОБА_2  про   визнання  договору   іпотеки   недійсним.

Представник   відповідачів  ОСОБА_1  та   ОСОБА_2 -  ОСОБА_6,  у  судовому  засіданні  позовні  вимоги   банку   визнав  частково   та  пояснив, що  відповідачі  згодні  з  сумою  боргу  в  розмірі   404094  грн. 08  коп.,  не  заперечував  також   проти  стягнення  пені.  Разом з  тим  висловив  свої  заперечення  щодо  стягнення  з  відповідачів  на  користь  банку  прострочених  відсотків. Разом  з  тим,  позов   ОСОБА_2   підтримав   та  наполягав  на  його  задоволенні.  

    Представник  служби у  справах   дітей  Сімферопольської  міської  ради  у  судове засідання  не з’явилася,   згідно   до   телефонограми  просила   розглянути  справу   за  її   відсутністю, просила   винести   рішення   відповідно  до  діючого  законодавства  з  урахуванням   інтересів   дітей.

Вислухавши  представників  сторін,   прокурора,  вивчивши  матеріалі  справи  та  докази,  надані  сторонами  відповідно  до  приписів  ст.ст. 10, 60  ЦПК  України,    суд  дійшов  до  наступного.  

Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд  розглядає справу в межах заявлених позовних  вимог і на  підставі  доказів  сторін  та   інших  осіб,  які  беруть  участь у справі.  Особа,   яка  бере  участь  у  справі,  розпоряджається  своїми  правами  щодо  предмету  спору на власний  розсуд,   зобов’язана  надати  усі   наявні у  неї   докази  та довести ті  обставини, на які  вона посилається,  як  на підставу  своїх  вимог  та  заперечень. Доказуванню  підлягають обставини, які мають значення  для  ухвалення  рішення  у  справі  і  щодо  яких   виникає  спір.

Судовим   розглядом   встановлено,  що  27.05.2008 року  між   ВАТ «Ощадбанк» і  ОСОБА_1  був  укладений   кредитний   договір № 110.  За умовами  даного  договору  Банком  був  виданий  відповідачу  кредит  в  сумі   100000  доларів США  строком  до  26.05.2018 року  з  оплатою  16%  річних  за  користування  кредитом. За  умовами  договору  відповідач  ОСОБА_1 зобов’язалася  щомісяця  здійснювати  сплату платежу для  погашення  заборгованості, відсотків та інших витрат. Станом на 15.03.2010 року  відповідач  має   заборгованість  у   розмірі  119885,59  доларів США, що за курсом  НБУ  на 04.08.2010 року (100 доларів – 789,16 грн.)  дорівнює  -  946089 грн. 12 коп.,  що  складається  з:  -  основного  боргу,  в  тому  числі   простроченої   заборгованості  по  кредиту,    в   сумі  750727  грн. 91  коп.,  що   відповідно  до  курсу  НБУ  на  день  постановлення  рішення  еквівалентно  95130,00  доларам  США; -  заборгованості  по  сплаті  процентів,  в  тому  числі  простроченої  заборгованості   по  сплаті   процентів  -  156929  грн. 28  коп., що   відповідно  до  курсу  НБУ  на  день  постановлення    рішення  еквівалентно  19885,61  доларам  США;   пені  -  в  сумі  38431  грн. 93  коп.,  що  відповідно  до  курсу  НБУ  на  день  постановлення  рішення  еквівалентно  4869,98  доларам   США.

      За   встановленими  загальними  правилами   виконання  зобов’язань,  що  передбачені ст. 525 Цивільного  кодексу  України, не  допускається   одностороння  відмова  від   виконання   зобов’язань.

Як  встановлено  судом, заборгованість, яка утворилася станом на 15.03.2010 року  та становить  119885,59  доларів  США,  що  за   курсом НБУ  на 04.08.2010 року (100 доларів – 789,16 грн.)  дорівнює  -  946089 грн. 12 коп.,   відповідачем  за  умовами  договору  не  погашено,  тому судом  ця   обставина   розцінюється,   як  одностороння  відмова   відповідачів   від  виконання зобов’язань.

      Відповідно   до ст. 526 ЦК України  зобов'язання  повинні  виконуватися  належним   чином,  у  встановлений  строк,   відповідно  до   умов  договору.

  Відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК України, права  та  обов’язки  сторін, пов’язані  з кредитуванням,  визначаються  положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 Цивільного  кодексу України),  якщо  інше  не встановлено  договором  або  законом.  Представлений  позивачем   розрахунок  заборгованості   відповідачки  у  суду  не   викликає  сумнів  про    наявність  в   неї  заборгованості   перед  позивачем.

Частиною  2 ст. 1050 ЦК передбачено, що наслідками  порушення  відповідачкою щодо повернення  чергової  частини   суми  кредиту є  право позивача  вимагати   дострокового  повернення  частини   позики,   що  залишилася,   та  сплати   процентів.

          Оскільки  за  умовами  договору, у разі  невиконання або неналежного виконання позичальником умов  договору щодо  погашення  кредиту не   встановлено інших умов, суд вважає, що за встановлених обставин, вимоги позивача відповідають  умовам укладеного договору та положенням  діючого   законодавства.

          Згідно ст. 1054 ч. 1 ЦК  України   за  кредитним   договором  банк  або інша    фінансова установа (кредитодавець)  зобов'язується  надати грошові  кошти (кредит) позичальникові  у розмірі та на   умовах,  встановлених  договором, а  позичальник  зобов'язується  повернути  кредит та  сплатити  проценти.

           Згідно  зі  ст. 612 ЦК України  боржник  вважається  таким, що  прострочив, якщо він не виконав  зобов'язання  у  строк,  встановлений   договором   або  законом.

          Судом  встановлено, що 27.05.2008 року  між  банком   та   ОСОБА_2  у  забезпечення  виконання  зобов’язань  за  кредитним  договором  було  укладено   договір іпотеки, за   яким    ОСОБА_2  виступила   майновим  поручителем  ОСОБА_1,  надавши в  іпотеку   належне  їй  нерухоме  майно,   а  саме:  квартиру АДРЕСА_1. Договір іпотеки  було посвідчено  приватним   нотаріусом Сімферопольського  міського  нотариального  округу   Жаровим Ю.О.,  на  підставі ст. 73 Закону України «Про   нотаріат»  та  зареєстровано  під  № 668.

Відповідно до  ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою  є  застава  нерухомого  майна,  що залишається  у   володінні  заставодавця   або  третьої   особи.

    На  підставі  статті  586 ЦК України,   при  невиконанні  зобов'язання, забезпеченого заставою,  заставодержатель набуває права  звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмету  застави    заставодержатель   має   право  задовольнити  свої  вимоги  в  повному обсязі.

    Відповідно  до  частин 1, 2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється  за  рішенням  суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель  набуває  право  звернення стягнення на  предмет застави  в  разі, коли   зобов'язання  не  буде  виконано у  встановлений  строк (термін), якщо  інше не  встановлено договором   або  законом.

Відповідно до  ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення  іпотекодавцем  обов'язків,  встановлених  іпотечним   договором,  іпотекодержатель   має   право   вимагати дострокового  виконання   основного  зобов'язання,  а  в  разі  його  невиконання - звернути стягнення на  предмет  іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України  «Про іпотеку» у  разі  невиконання боржником основного зобов’язання  Іпотекодержатель  вправі   задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням  шляхом  звернення   стягнення   на  предмет   іпотеки.

Відповідно  до  ст. 39 Закону  України «Про іпотеку» у разі  задоволення судом позову про звернення   стягнення  на предмет  іпотеки  в  рішенні  суду  зазначаються  і  спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом  проведення   публічних торгів або із застосуванням  процедури продажу, встановленою  ч. 1  ст. 38 цього  Закону,    яка  передбачає  право   Іпотекодержателя на продаж предмета   іпотеки  будь-якій   особі-покупцеві.

     Оскільки   судом  встановлено,  що  відповідачем  ОСОБА_1  неналежним  чином  виконувалися  умови  кредитного  договору, у  зв’язку  з  чим  й  встановилася   заборгованість   в  розмірі  946089,12 гривень,  що  за  курсом НБУ  еквівалентно  119885,59 доларам  США  й  до тепер  вона  не  погашена,   то  суд   вважає,  що  існують   всі  підстави  для  звернення   стягнення   на  предмет  іпотеки,  оскільки   це   задовольнить   вимоги   банку.  

 Проаналізувавши  вищенаведене   суд  дійшов  висновку,  що  оскільки  на  день  винесення   судом    рішення    вимоги   позивача   не   виконані,  порушення   умов  кредитного   договору не  усунені, то  у  позивача  виникло  передбачене  договором  іпотеки  право   задовольнити  свої    вимоги  за   рахунок   предмета  іпотеки.

 Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦПК України  судові   рішення, що  набрали  законної  сили, є обов’язковими для  всіх органів  державної   влади і органів місцевого  самоврядування, підприємств,  установ,  посадових  або  службових   осіб  та  громадян і  підлягають виконанню на  всій  території  України.  Невиконання  судового  рішення   згідно з ч. 2 ст. 14 ЦПК України   є  підставою  для   відповідальності,    передбаченої    законом.

Відповідно  до   роз’яснень,    які   містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України   від  29 грудня 1976 року  № 11 (зі змінами,   внесеними   постановами  від  24  квітня  1981 року № 4,  від  25 грудня 1992 року  № 13  та  від  25 травня 1998 року  № 15), що згідно зі ст. 7 ЦК України є  правовим звичаєм і на день розгляду  спору не суперечить чинним законам України, резолютивна  частина   рішення  повинна мати  вичерпні, чіткі,   безумовні і такі, що  випливають  із  встановлених  фактичних   обставин,  висновки   по  суті   розглянутих   вимог і залежно  від  характеру  справи   давати  відповіді   на   інші   питання. В  резолютивній  частині  рішення,  зокрема,   має  бути  зазначено: які  конкретно дії  і на  чию  користь   відповідач   повинен   вчинити   або  яким   іншим  передбаченим   законом   способом   підлягає   захисту    порушене   право.  

Отже,  резолютивна  частина  рішення повинна   бути  викладена таким чином, щоб це зробило можливим   її  виконання,   оскільки    невиконання   судового рішення зробить неможливим   захист  прав  і  законних   інтересів   позивача  у повному  обсязі.

 Згідно   з   ч. 1 ст. 217 ЦПК  України суд, що   прийняв рішення,  може   визначити  порядок  його  виконання або  вжити   заходів   для   забезпечення    його   виконання, про  що  зазначає  в  рішенні.

Оскільки  за  рахунок  предмету  іпотеки   іпотекодержатель має  право задовольнити свої вимоги в порядку звернення  стягнення на   предмет  іпотеки – квартиру № 53, що розташована  за адресою: АДРЕСА_1, суд вважає можливим   визначити  відповідно  до   приписів  ст. 39 Закону  України «Про  іпотеку» спосіб   реалізації предмету   іпотеки, а  саме  звернути   стягнення  на   квартиру № 53, що  розташована  за   адресою: АДРЕСА_1,   шляхом  проведення  прилюдних   торгів  з  початковою   ціною   предмету   застави   для   їх   реалізації   згідно   експертної  оцінки.

            Разом  з  тим,  суд  не  бачить  правових   підстав  для  задоволення   вимог   про  виселення  та  зняття  з  реєстрації  осіб,  які   проживають  у квартирі, що  є  предметом  іпотеки,  оскільки   у  відповідачів  й  в  процесі  виконання  рішення  суду  існує  можливість  добровільно  виконати  рішення  суду в  частині   погашення   заборгованості   за  кредитним   договором,  а  тому   ці   вимоги   заявлені   передчасно  і   суд   залишає   їх  без   задоволення.  

             Позовна   заява   ОСОБА_2  про  визнання   договору  іпотеки   недійсним, з  тих  підстав,   що  ним   порушено   права   неповнолітніх  дітей  на  спірну  квартиру,   задоволенню  не  підлягає   за  наступних   підстав.

  Свої  вимоги  позивачка  обґрунтувала  тим,  що на  момент  укладення  договору  іпотеки  спірної  квартири  в  ній   продовжували  проживати  ОСОБА_1 з чоловіком  та  дітьми. Ц   ціллю   запобігти  узгодження   договору   іпотеки  службою  в  справах  дітей   Сімферопольської  міської  ради,   всі  ці  особи  були  зняті  з  реєстрації   в  квартирі № 53,  що  розташована  за   адресою: АДРЕСА_1 Після  укладення  договору  іпотеки   ОСОБА_1  та   її   діти  знову   були   зареєстровані  за  цією  адресою.

  Відповідно до  приписів ч. 6 ст. 203  ЦК  України  правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити  правам та інтересам  їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних   дітей.

  Судовим  розглядом  встановлено, що  ОСОБА_2 є власником  квартири № 53,  що  розташована  за   адресою: АДРЕСА_1  на  підставі  договору дарування квартири, посвідченим 19.11.2004 року приватним нотаріусом  Сімферопольського   міського  нотаріального   округу  АР Крим  Дрезноль Т.А.  за  реєстровим №3411,   зареєстрованим   19.11.2004  року  у  Державному  реєстрі  правочинів.  Згідно   довідки  СК «Комфорт»  станом  на  27.05.2008  року  (тобто   на  момент   укладення  договору  іпотеки)   а  квартирі  № 53,  що  розташована  за   адресою: АДРЕСА_1  та   належить  на  праві   власності   ОСОБА_2,   ніхто  не   зареєстрований  (а.с. 60).  

 Суду  не  надано  жодного  належного та  допустимого  доказу  того,  що  на момент  укладення  договору  в  квартирі  були   зареєстровані   або  проживали  малолітні   діти.  Більш  того,  в  приписах  ч. 6 ст. 203  ЦК  України,  на   яку   посилається   позивачка,   йдеться   про  правочини, що вчиняються  батьками,  але  згідно  наданих  суду  документів,  в  тому  числі свідоцтв  про  народження  дітей,   їх   матір’ю   ОСОБА_1,  яка  на  момент  підписання  договору  іпотеки  не  мала   ніякого   відношення,   оскільки  з  2004  року   її   власником  є   саме   ОСОБА_2  За  таких  обставин  посилання   позивача  в  своєму    позові  на  приписи  ч. 6  ст. 203 ЦК  України   є  необґрунтованим.  Позивачкою  не  доведено, що  цим укладеним  нею  договором  іпотеки  порушено  права  неповнолітніх  дітей  ОСОБА_9,  оскільки  на   час  укладення  договору  у  квартирі   неповнолітні   діти    зареєстровані   не   були.      

             Оскілки   позивачка  ОСОБА_2   станом  на  27.05.2008  року була    власником  спірної  квартири,   то  відповідно  до  ст. 627 ЦК  України   була    вільною   в   укладенні   договору    іпотеки.

            Згідно  частини 1 ст. 652 ЦК України  зміна  обставин є  істотною, якщо  вони   змінилися   настільки,  що,   якби   сторони  могли  це   передбачити,  вони  не  уклали б договір  або  уклали б його на  інших   умовах.

Судом  встановлено,  що  з  ОСОБА_2  27.05.2008  року  було  укладено  також  й  договір  поруки   № 124 (а.с. 12) ,  тобто   при   укладенні   іпотечного  договору  (а.с. 8-11)   позивачці ОСОБА_2  були  відомі  усі умови  договору  іпотеки,  кредитного  договору, а  тому  не існувало  ніяких  інших  умов,  які  б примусили   позивача  прийняти   ці  умови  на  невигідних для себе умовах.

Суд  розцінює  вимоги  позивачці  ОСОБА_2  про  визнання   іпотечного  договору  недійсним,   як   спосіб  уникнути   майнової    відповідальності   за  кредитним  договором.

    Суд  розглядає  цивільну  справу  не  інакше  як  за  зверненням  фізичних  чи  юридичних  осіб,  поданих   відповідно  до цього  Кодексу,  в  межах  заявлених  ними  вимог і  на  підставі,  доказів  поданих  сторонами  та  іншими  особами,  які  беруть  участь  у  справі  (ст. 11 ЦПК  України).

    З  огляду  на   вищевикладене,   вимоги   позивачки   ОСОБА_2  про  визнання   недійсним  договору  іпотеки  на  підставі  ч. 6 ст. 203,  ч. 1 ст.215 ЦК України  як такого, що суперечить   вимогам    законодавства,  не   підлягають   задоволенню.  

Оскільки  позов  банку  до  відповідачів   задоволений,  а  при  подачі  позову  прокурор  звільнений   від  оплати  судових   витрат,   відповідно  до   ст. 88 ЦПК України    на   користь   держави    з  відповідачів  підлягає  стягненню  судовий  збір у   розмірі 1700 грн. та  витрати  на  інформаційно-технічне  забезпечення  розгляду  справи у  Київському    районному  суді    м. Сімферополя  АР Крим    в  сумі   120  грн. 00 коп.  

На  підставі   ст. 203, 215, 216, 509, 525-527, 570, 575, 586, 590, 612, 627,  652, 1049, 1050, ч. 2  ст. 1054  ЦК України,   ст. 12, 33, 39 Закону   України «Про   іпотеку»,  Закону  України   «Про   банки та банківську діяльність»,  Декрету   Кабінету   Міністрів  України «Про систему валютного  регулювання  і  валютного   контролю»,  керуючись   ст.ст. 10, 11, 14, 60, 88, 209, 212, 214-215, 217, 218   ЦПК   України, с у д –  

                                                           В И Р І Ш И В :

 Позов  заступника  прокурора  м. Сімферополь  в  інтересах  держави  в  особі   ВАТ  «Державний    ощадний   банк  України»  до  ОСОБА_1,   ОСОБА_2,  третя  особа - Служба  в  справах  дітей  Сімферопольської  міської  ради,  про  стягнення   суми   заборгованості   по  кредитному   договору,  звернення  стягнення   на  предмет   іпотеки,   виселення,  зі  зняттям  з  реєстрації,  тощо -   задовольнити   частково.

  Стягнути   солідарно  з  ОСОБА_1  та  ОСОБА_2   на   користь  ВАТ  «Державний  ощадний  банк  України»  в  рахунок  погашення  заборгованості    станом  на  15.03.2010 року  за  кредитним   договором  № 110  від  27  травня 2008  року  грошові  кошти   в   сумі  946089  грн. 12  коп.  (дев’ятсот сорок  шість  тисяч  вісімдесят  дев’ять)   грн. 12  коп.,  що   відповідно  до  курсу  НБУ  на день  постановлення  рішення   еквівалентно  -  119885,59  доларам   США,  що   складається:    з  основного  боргу,  в  тому  числі   простроченої   заборгованості  по  кредиту,    в   сумі  750727  грн. 91  коп.,  що   відповідно  до  курсу  НБУ  на  день  постановлення  рішення  еквівалентно  95130,00  доларам  США;  заборгованості  по  сплаті  процентів,  в  тому  числі  простроченої   заборгованості   по  сплаті   процентів  -  156929  грн. 28  коп., що    відповідно  до  курсу  НБУ  на  день  постановлення  рішення  еквівалентно  19885,61  доларам  США;   пені  -  в  сумі  38431  грн. 93  коп.,  що  відповідно  до  курсу  НБУ  на  день  постановлення  рішення  еквівалентно  4869,98  доларам   США.

При неможливості   стягнення  заборгованості за кредитним  договором № 110  від  27  травня 2008  року  звернути   стягнення  на  предмет  іпотеки,   на  підставі   іпотечного  договору,   реєстровий № 668  від 27.05.2008  року,   а   саме:  квартиру  № 53  з  місцем  розташування  за  адресою:  АДРЕСА_1,    загальною  площею 76,4  кв.м.,  яка  на  праві  власності   належить  ОСОБА_2,   шляхом   проведення  прилюдних   торгів  з  початковою   ціною   предмету  іпотеки   для   його    реалізації   -  згідно   експертної  оцінки.

Стягнути  з   ОСОБА_1 на  користь  держави  судовий  збір  в  сумі  850  грн. 00  коп.,  витрати   на  інформаційно-технічне   забезпечення  розгляду  справи  Київським   районни   судом  м. Сімферополь  - 60  грн. 00 коп.,   а  всього   910 грн. 00 коп.  

   Стягнути  з  ОСОБА_2   на   користь  держави  судовий  збір  в  сумі  850 грн. 00 коп.,  витрати  на   інформаційно-технічне   забезпечення  розгляду  справи  Київським  районним   судом   м. Сімферополь  - 60  грн. 00 коп.,   а  всього   910 грн. 00 коп.  

В  задоволені   решти   вимог  заступника  прокурора  м. Сімферополь  в  інтересах  держави  в  особі   ВАТ  «Державний    ощадний   банк  України»  -  відмовити.

В  задоволенні  позову  ОСОБА_2 до  ВАТ  «Державний    ощадний   банк  України»   про   визнання   договору    іпотеки   недійсним  -  відмовити.

Рішення може  бути  оскаржене  в  апеляційному   порядку   до  Апеляційного суду АР Крим через  Київський  районний суд м. Сімферополя  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення  рішення    апеляційної   скарги.

             Суддя: