Справа № 2-1464/10

                                                                          Р І Ш Е Н Н Я

          І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

22  липня  2010  року                                                                      м. Сімферополь

    Київський    районний   суд   м. Сімферополя   в  складі:  Головуючого,   судді         Харченко   І.О.,  при  секретарі Мевлюдовій   Ф.І.,  за  участю  адвоката  ОСОБА_1, розглянувши    у   відкритому    судовому  засіданні  у  м. Сімферополь   цивільну   справу   за  позовом   ОСОБА_2  до  ОСОБА_3,  треті  особи  -  Сімферопольська   міська  рада,  КРП  СМБРТІ,   приватний   нотаріус   Сімферопольського  міського  нотаріального  округу  Челпанова Н.Ю.,  нотаріус  Третьої  сімферопольської  державної  нотаріальної   контори  Чернявська Н.О.,  про  визнання  договору  довічного  утримання   від   08.08.2001  року   недійсним,                  

                                                                  в с т а н о в и в:

    12.11.2008 року   ОСОБА_2  звернулася  до  суду  з  позовом  до   ОСОБА_3 про  визнання   договору   довічного  утримання   недійсним.  Свої  вимоги  мотивувала  тим,  що  з  2003 року  проживала  разом  з  ОСОБА_6, доглядала  її,   надавала   матеріальну  допомогу  на  купівлю  їжі, одягу, ліків. У  цьому  ж  році  ОСОБА_6  склала на  її  ім’я  заповіт  щодо  АДРЕСА_1. В  кінці  2004 року  їй  стало  відомо  про те, що  між  ОСОБА_6  та  ОСОБА_3  ще  у  2001  році  був  укладений  договір  довічного  утримання. Однак  він  не  виконувався  відповідачкою.  01.04.2007 року ОСОБА_6 померла, однак  за  своє  життя  вона  намагалася  розірвати  договір   довічного   утримання. Вона (позивачка) звернувшись  після  смерті ОСОБА_6 до нотаріальної  контори  вступити  у спадщину  не  змогла, оскільки  будинок  є  власністю  ОСОБА_3  відповідно до договору довічного утримання. Вважає, що цей договір довічного   утримання   укладений в  той  час, коли  ОСОБА_6  хворіла  та  не  могла  розуміти   значення  своїх  дій   та  керувати  ними.

    Позивачка та  її  представник  у  судовому  засіданні   позовні   вимоги   підтримали  та  просили  їх   задовольнити   з   мотивів   та   підстав,   викладених  у  позові.  

Відповідачка  та  її  представник  у  судовому засіданні   позовні  вимоги  не  визнали   та  заперечували   проти  їх  задоволення.

Треті особи -  приватний   нотаріус   Сімферопольського  міського  нотаріального  округу  Челпанова Н.Ю., нотаріус  Третьої  сімферопольської  державної  нотаріальної   контори  Чернявська Н.О.   та    представники   Сімферопольської  міської  ради,  КРП  СМБРТІ, у судові засідання  не з’явилися, про  слухання  справи  сповіщені   належним  чином,  в   матеріалах   справи   є   заяви   про   розгляд  справи  за  їх  відсутністю.

Вислухавши  позивачку  та  її представника,  відповідачку  та її  адвоката,   свідків,  дослідивши   матеріали   справи  та  докази,  надані  суду  відповідно до  приписів  ст.ст. 10, 60 ЦПК  України, матеріали цивільної справи № 2-811/05, суд  дійшов  до  наступного.

Судовим   розглядом   встановлено, що  08.08.2001 року  між  ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було  укладено  договір  довічного  утримання, який  посвідчено державним  нотаріусом  Третьої сімферопольської державної  нотаріальної   контори   Чернявською Н.О.  (а.с. 6).

Відповідно до  цього  договору  ОСОБА_6  передала  у  власність  ОСОБА_3    належний   їй   на   праві   власності   АДРЕСА_1 з надвірними будівлями. Натомість згідно до  п. 4 цього договору ОСОБА_3 зобов'язалася  повністю довічно  утримувати ОСОБА_6, забезпечуючи  її харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою,  забезпечуючи  в її  безплатному  довічному  користуванні   весь  будинок.

    ІНФОРМАЦІЯ_1   ОСОБА_6   померла.

            12.11.2008  року  до суду  з цим  позовом  звернулася   ОСОБА_2, яка   просить   визнати   договір  довічного  утримання   недійсним  з  тих  підстав, що  під  час  підписання   договору   ОСОБА_6  хворіла  та  не  могла  розуміти  значення  своїх   дій   та  керувати   ними.

Відповідно  до  вимог  ст. 11 ЦПК  України  суд  розглядає  справу  в  межах  позовних  вимог. Відповідно до  вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести  ті  обставини, на  які  вона  посилається  як  на  підставу своїх вимог і заперечень,  крім   випадків   встановлених    статтею  61  ЦПК України.  

    Оскільки  договір  довічного утримання було укладено у 2001 році має  застосовуватися   ЦК   Української  РСР   в   редакції  1963 року.

Відповідно  до  ст. 55  ЦК  Української РСР   угода,  укладена   громадянином,  хоч і дієздатним, але   який  в  момент  її  укладення   перебував у  такому  стані, коли він не міг  розуміти значения  своих  дій   або  керувати  ними,  може  бути   визнана судом недійсною  за  позовом   цього  громадянина.

Тобто  до  суду   з   вимогою   про   визнання  договору  довічного  утримання  з тієї  підстави, що  в  момент  його  укладення  особа  перебувала  у  стані, коли  не  могла  розуміти  значення своїх  дії  та керувати ними,  повинна  була  звернутися  сама   ОСОБА_6,  однак   вона  за  життя   таких  вимог   не  ставила.

В  своєму  позові  та  в  поясненнях  в  судовому  засіданні   позивачка  ОСОБА_2  наполягала  на  тому,  що  станом  на  момент  підписання  договору  довічного  утримання,  а саме  на 08.08.2001  року,  ОСОБА_6  не  могла  в  повній  мірі розуміти значення  своїх дій  та  керувати  ними, а  тому  цей  договір  підлягає  визнанню  недійсним.  

Суд  вважає,  що  ці  вимоги  не  обґрунтовані,  а  тому  не  підлягають задоволенню  виходячи  з   такого.

З  матеріалів  справи  та  пояснень  сторін   вбачається, що  за  життя  ОСОБА_6 зверталася  до  суду  із позовом  до  ОСОБА_3  про  розірвання  договору   довічного утримання  з  тих  підстав,  що   відповідачка  належним  чином  не  виконує  умови  договору  (справа  № 2-811/05).  Згідно  матеріалів   справи  № 2-811/05 (які  суд  дослідив  у  повному  обсязі    в  процесі  розгляду   справи  № 2-1464/10)   ОСОБА_6  особисто  підписувала   та  подавала   до   суду   позов  до  ОСОБА_3  про  розірвання  договору   довічного  утримання.   Згідно  протоколів  судового  засідання  ОСОБА_6  на  протязі   2004-2005 років   особисто  брала   участь  в  судових  засіданнях,  давала   пояснення,  заявляла  клопотання, тощо, тобто  в  повному  обсязі користувалася  своїми  процесуальними  правами  та  не  видавалася  особою,  яка  не  розуміє  значення  своїх   дій.   Рішенням  Київського  районного  суду  м. Сімферополя  від  14.03.2005 року   ОСОБА_6  в  задоволені   її   позову   було   відмовлено (а.с. 55-56).  Це  рішення   набуло  законної   сили.  

Також  суд  бажає  звернути  увагу  на   те,  що  згідно  пояснень    позивачки  ОСОБА_2,  які  найшли  відображення   в  рішенні  суду  від  14.03.2005  року,   01.08.2001  року   разом  з  чоловіком  та  дітьми,  вона  укладала  з  ОСОБА_6   договір  найму  жилих   кімнат,  що  також   підтверджує  факт   того,  що  сама  позивачка  ОСОБА_2  при  укладені   договору  01.08.2001  року  була  впевнена  в  тому,  що   ОСОБА_6  в  повній  мірі   розуміє   значення     своїх    дій   та   в  змозі   керувати   ними.  

Були   також   звернення  ОСОБА_6  до   суду  в  якості  позивачки   і  в  2000  році  (а.с. 50  справи  № 20511/05).

Суду  не  надано  жодного  належного  й  допустимого  доказу  того,  що  ОСОБА_6,  станом  на   серпень  2001  року,  страждала  на   якійсь   психічні   розлади,  стояла  на  обліку,   проходила   відповідне   лікування,  тощо.            

    У висновку  акту  посмертної  судової  психолого-психіатричної  експертизи  Київського  міського  центру  судово-психіатричної експертизи  №  613  від   27.05.2010 року  зазначено  про  те,  що  визначити  чи   могла  ОСОБА_6  під час  підписання  договору  довічного  утримання  08.08.2001  року  розуміти значення  своїх дій  та  керувати  ними  не  представилося   можливим, у зв’язку  зі  складністю  випадку  та  недостатністю   об’єктивних   даних.  При   цьому  експертами   проаналізовані   пояснення  усіх  допитаних   судом   свідків   та   медичні   документи.

             При  розгляді справи  по  суті    судом   було  допитано  багато  свідків    як  з  боку  позивачки,  так  й  з  боку   відповідачки. Всі   вони  заявляли   про   наявність  у  ОСОБА_6   відповідних  хвороб,  але  це  не  викликає  у  суду  сумнівів,  оскільки   ОСОБА_6  була  особою  похилого   віку  (1914 року),  а тому  наявність в  неї  якихсь   хронічних  захворювань  є зрозумілим.  Разом  з  тим,  жодним зі  свідків   не  доведено  про  наявність  у  ОСОБА_6  психічних   захворювань,  розладів,  неадекватної   поведінки,  тощо.

              Суду не  надано також  доказів  тому,  що  ОСОБА_6  була  в  установленому  законом  порядку  визнана  недієздатною.  

             Проаналізувавши   вищенаведене.   суд   вважає,  що  позивачкою  ОСОБА_2  не  надано  суду  належних  та  допустимих   доказів   тому,  що  при  укладенні   договору  довічного   утримання   08.08.2001  року  ОСОБА_6  хворіла  та  не  могла  розуміти   значення   своїх   дій   та  керувати  ними.

              Відповідно   до   вимог    ст. 71   ЦК  України    (в  редакції   1963  року)  та  ст. 257  ЦК  України  (в  редакції  2003  року),  загальний  строк  за  позовом  особи,   право  якого     порушено,    встановлюється   в   три   роки.   Позовна  давність -  це  строк,  у  межах  якого особа  може   звернутися  до  суду  з  вимогою  про  захист  свого  цивільного  права   або   інтересу.

               Відповідачка  ОСОБА_3  наполягала  перед  судом  о  застосуванні  до  спірних  правовідношень  строку   позовної   давності.

               Дослідивши   матеріали   справи  суд   з’ясував  наступне.

               В ході   розгляду   справи  судом  з’ясовано,  що  ОСОБА_2  під  час  розгляду  справи  про  розірвання  договору  довічного  утримання  (№ 2-811/05)  брала  участь  у судових засіданнях  в  якості  представника  позивачки ОСОБА_6  Згідно  матеріалів  справи  № 2-811/05  довіреність   ОСОБА_6  на    ім’я   ОСОБА_2   була  підписана  26.05.2004 року  (а.с. 24).  Згідно  пояснень  ОСОБА_2  в  суді   по  справі  № 2-811/05,  вбачається   про  наявність   укладеного   між  ОСОБА_6  та  ОСОБА_3  договору  довічного  утримання   їй  було  відоме  ще з  грудня  2001  року.   Тобто,  достовірно  знаючи   про  наявність  договору   довічного   утримання   між   ОСОБА_6  та   ОСОБА_3,  позивачка   ОСОБА_2  маючи  на  руках  заповіт   від  12.10.2003  року   відносно  спірного   домоволодіння,  до  суду  з  позовом   про   визнання   цього  договору   недійсним   звернулася   лише  12.11.2008  року,    тобто   після   спливу  строку  позовної   давності.  Сплив   строку  позовної  давності  є  окремою   підставою  для   відмови  у   позові.                                               Таким  чином,  розглянувши  дану  цивільну  справу  за   участю   усіх  зацікавлених осіб, у рамках  заявлених   вимог, на  основі  дотримання  принципів диспозитивності,  змагальності  і  справедливості   судочинства,   всебічного  та   повного  дослідження  обставин  справи,   перевірки  їх  наданими   сторонами   доказами,   оцінивши   їх   у  сукупності,  виконавши   вимоги   процесуального   закону, суд   дійшов   висновку, що  у  задовольні   позовних   вимог   необхідно   відмовити.

На  підставі   ст. 55, 71  ЦК Української  РСР 1963 року,  ст.ст.  225, 257, 744-756  ЦК  України,   керуючись  ст.ст. 10, 11,  60, 61,  88, 209,  212,  214-215, 218   ЦПК  України,  с у д -  

                                                                В И Р І Ш И В:

            У   задоволенні  позву  ОСОБА_2 до  ОСОБА_3,  треті  особи  -  Сімферопольська   міська  рада,  КРП  СМБРТІ,   приватний   нотаріус  Сімферопольського  міського  нотаріального   округу  Челпанова Н.Ю.,  нотаріус  Третьої   сімферопольської  державної  нотаріальної   контори  Чернявська Н.О.,  про  визнання  договору  довічного  утримання   від   08.08.2001  року   недійсним  -  відмовити.  

Рішення    може   бути  оскаржене  в  апеляційному   порядку   до   Апеляційного   Суду АР Крим   через    Київський    районний   суд   м. Сімферополя    шляхом   подачі    в 10-денний  строк  з    дня   проголошення    рішення   заяви     про   апеляційне   оскарження   і   поданням   після  цього  протягом   20   днів    апеляційної    скарги.

              Суддя: