ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
07 липня 2010 року < Час проголошення > № 2а-10810/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючої судді: Пісоцької О.В.,
суддів: Васильченко І.П.,
Федорчука А.Б.,
за участю:
секретаря
судового засідання Кузьменкової С.П.,
представника Кабінету Міністрів України –Лазаріді О.А.,
розглянувши в приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою ОСОБА_4
до Кабінету Міністрів України
про визнання незаконною Постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року №211, визнання незаконними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 (далі –ОСОБА_4, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрі України, в якому просить визнати незаконною Постанову останнього «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»»від 18 березня 2009 року №211.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є ветераном органів внутрішніх справ України та, відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі –Закон №3551), визнаний інвалідом ІІ групи.
Вважає оскаржувану постанову Кабінету Міністрів України (далі – відповідач) незаконною, оскільки остання:
- суперечить положенням статей 7, 22, 46 Конституції України, статті другої Закону України №3551-ХІІ та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ в частинах, які визначають права на пільги для ветеранів війни ї членів їх сімей, встановлені законодавством,
- не відповідає Закону України «Про Кабінет Міністрів України»від 16 травня 2008 року №279-VІ в частині визначення повноважень відповідача.
Внаслідок прийняття оскаржуваної постанови, як зазначає ОСОБА_4, він у 2009 році недоотримав разову грошову допомогу у сумі 3554грн. (з розрахунку: мінімальна пенсія за віком у розмірі 498грн. збільшена у вісім разів).
04 та 24 листопада 2009 року на адресу суду надійшли клопотання ОСОБА_4 про внесення доповнень до позову, в яких позивач просив, окрім заявлених позовних вимог, визнати дії відповідача щодо невиконання вчасно ухвали суду від 03 вересня 2009 року та зриву попереднього судового засідання такими, що суперечать чинному законодавству, а також –зобов’язати Кабінет Міністрів України відшкодувати йому витрати, пов’язані з проїздом Полтава-Київ-Полтава у сумі 312грн. 15коп., виплатити грошову компенсацію стосовно завданої моральної шкоди у сумі 10000грн. та виконати рішення суду негайно.
Провадження у даній справі зупинялося за клопотанням відповідача та поновлено за клопотанням останнього 24 червня 2010 року.
06 липня 2010 року позивач письмово повідомив суд про відсутність можливостей прибути у судове засідання, а тому просив справу розглядати у його відсутності. Позов, з урахуванням доповнень, просив задовольнити у повному обсязі.
Кабінет Міністрів України позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив про безпідставність позову, з урахуванням його доповнень, посилаючись на такі обставини.
Оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень останнього, визначених законодавством України, на виконання вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі –Закон №3551) та в межах бюджетних асигнувань.
Стосовно позовних вимог щодо визнання незаконними дій Кабінету Міністрів України, які, на думку позивача, призвели до зриву попереднього судового засідання, та стягнення матеріальної і моральної шкоди, представник відповідача зазначив наступне.
Відповідно до довіреності, наданої Міністерством юстиції України, інтереси Кабінету Міністрів України у даній справі представляє Головне управління юстиції України, до якого лише 06 жовтня 2009 року надійшло доручення Міністерства юстиції України.
Процедура надання Кабінетом Міністрів України представницьких повноважень Міністерству потребує певного часу, але в процесуальному законодавстві це не враховано, тоді як вказані обставини унеможливлюють виконання представником вимог суду, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, у визначений останнім час.
Крім того, вимоги щодо відшкодування витрат, пов’язаних з розглядом адміністративної справи і переїздом до іншого населеного пункту сторін та інших представників, вирішуються відповідно до статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України.
З приводу відшкодування моральної шкоди представник Кабінету Міністрів України, посилаючись на статтю 23 Цивільного кодексу України та Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року №4 зазначила, що право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду, а зі змісту позову та доповнень до нього таких умов та підстав не вбачається.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 07 липня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову у задоволенні позову.
Ознайомившись з матеріалами справи та поданими документами, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
18 березня 2009 року Кабінетом Міністрів України видано Постанову «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»»№211 (далі –Постанова №211), якою, зокрема, встановлено розміри виплати разової грошової допомоги, передбаченої частиною п’ятою статті 13 Закону України №3551.
Так, пунктом першим Постанови №211, зокрема, визначено, що у 2009 році виплата інвалідам війни ІІ групи разової грошової допомоги, передбаченої Законом №3551 та Законом України «Про жертви нацистських переслідувань»(далі –разова грошова допомога), здійснюється у розмірі 430грн.
Позивач є ветераном органів внутрішніх справ України, на якого поширюються положення Закону №3551. Вказане підтверджується посвідченням УВС Полтавського облвиконкому серії «Б»№096104 від 01 липня 1996 року, в якому зазначено, що ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни –інвалідів війни. Отже, позивач є суб’єктом правовідносин, врегульованих спірною Постановою відповідача.
У 2009 році Головне управління праці та соціального захисту населення, посилаючись на Постанову №211, виплатило ОСОБА_4 разову грошову допомогу, передбачену частиною третьою статті 13 Закону України №3551, у розмірі 430грн..
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також - указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Статтею 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування тощо.
Згідно із частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Частиною третьою статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року №835-VI (далі –Закон №835) встановлено, що розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ до числа основних державних соціальних гарантій включаються розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону №3551 щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Як встановлено статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 05 липня 1999 року №966-XIV прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги та інше.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі –Закон №1058-IV) мінімальна пенсія –це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною третьою статті 28 Закону №1058-IV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у статті 28 Закону №1058-IV, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551. Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, у п’ятикратному розмірі якої повинна виплачуватись разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня.
Отже, розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня, як однієї з державних соціальних гарантій, встановлено Постановою №211 на виконання статті 54 Закону №835 з урахуванням відсутності відповідного регулювання такої виплати в залежності від прожиткового мінімуму іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 4 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року №2542-ІІІ (далі –Бюджетний кодекс України) визначено, що нормативно-правовими актами, які регулюють бюджетні відносини в Україні, є: Конституція України; цей Кодекс; закон про Державний бюджет України на відповідний рік; інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, визначені у статті 1 цього Кодексу; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу тощо.
Відповідно до частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України одними із основних принципів, на яких ґрунтуються бюджетна система України є:
- принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;
- принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил.
Частинами першою та другою статті 23 Бюджетного Кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України на відповідний рік чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з Додатком №3 до Закону №835 видатки Державного бюджету України розподілені серед головних розпорядників коштів.
Відповідно до коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 2501150 до загальнодержавних видатків Міністерства праці та соціальної політики України віднесено щорічну разову грошову допомогу ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань в розмірі 402995,6тис.грн.
Частиною другою статті 61 Закону №835 визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють відповідні видатки за загальним фондом бюджету тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, взятих на облік в органах Державного казначейства України, та у разі їх відповідності бюджетним паспортам.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відповідність спірної Постанови Кабінету Міністрів України нормам законодавства, а також - про обґрунтоване визначення в останній відповідачем розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті інвалідам війни у 2009 році.
Оскаржувана постанова видана Кабінетом Міністрів України з метою реалізації покладених на нього повноважень щодо виконання Державного бюджету України, затвердженого Верховною Радою України, в частині виплати Міністерством праці та соціальної політики України щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни, в межах бюджетних асигнувань, затверджених Законом №835.
Крім того, в матеріалах справи містяться наступні копії документів:
- копія пояснювальної записки Першого заступника Міністра праці та соціальної політики України від 03 березня 2009 року,
- копія довідки останнього про погодження проекту постанови,
- копія висновку Міністерства юстиції України від 03 березня 2009 року,
- копія висновку Першого заступника Міністра юстиції щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Зі змісту перелічених документів, зокрема, пунктів другого та третього висновку Міністерства юстиції України за результатами проведеної правової експертизи проекту постанови Уряду «Про розміри разової грошової допомоги вбачається, що проект відповідає Конституції України, Законам України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань», а також актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.
Отже, Постанова №211 видана Кабінетом Міністрів України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач достатніх беззаперечних доказів обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав, тоді як відповідач довів, що Постанова №211 прийнята в межах повноважень останнього та відповідає вимогам законодавства України.
Стосовно стягнення моральної компенсації та відшкодування матеріальних витрат, пов’язаних з прибуттям позивача у судові засідання, то суд вважає, що відсутні визначені законом умови та підстави, за якими відповідач за рахунок Державного бюджету України має відшкодувати визначені у позові суми.
Крім того, відповідно до частини першої статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Разом з тим, частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку ухвалення судового рішення на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд може присудити всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Таким чином, вимоги ОСОБА_4 в частині відшкодування витрат, пов’язаних з прибуттям до суду, та стягнення з відповідача моральної компенсації у сумі 10000грн. задоволенню також не підлягають.
Так, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення представника відповідача, надані під час розгляду справи, судом позовні вимоги визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 7, 9, 69-71, 86, 158-163, 167, 171 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча суддя
Судді: О.В. Пісоцька
І.П. Васильченко
А.Б. Федорчук