ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
22 липня 2010 року < Час проголошення > № 2а-3759/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. за участю секретаря судового засідання Венгер А.В., вирішив адміністративну справу
за позовом Громадянина Республіки Конго ОСОБА_1
до Управління міграційної служби в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Громадянин Республіки Конго ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Управління міграційної служби в м. Києві (далі – Відповідач) від 03.02.2010 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні, а також зобов'язати Відповідача здійснити перегляд справи Позивача відповідно до процедури, передбаченої чинним законодавством України (з урахуванням позовної заяви в "новій редакції" від 27.04.2010 р.).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, зокрема, що Відповідачем не взято до уваги доводи Позивача стосовно обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань у разі повернення на батьківщину. Як зазначив представник Позивача, заява його довірителя є обґрунтованою, оскільки в останнього наявні умови, передбачені статтею 1 Закону України "Про біженців" та не носить характеру зловживання. Тому, на думку Позивача, у Відповідача були відсутні підстави для відмови в прийнятті документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, а отже рішення від 03.02.2010 р. є неправомірним і підлягає скасуванню.
У судовому засіданні Позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник Відповідача позовні вимоги не визнала, зазначивши, що розгляд заяви Позивача засвідчив, що вона є очевидно необґрунтованою, оскільки ним не надано жодних доказів, не зроблено посилань на відомі факти, які б підтверджували достовірність тверджень, викладених у заяві щодо наявності підстав для отримання статусу біженця. Як вказала представник, пояснення Позивача свідчать про відсутність підстав для прийняття документів для подальшого вирішення питання про надання йому статусу біженця, позаяк обставини, якими Позивач обґрунтував неможливість повернення в країну походження, дають підстави дійти висновку про те, що жодною політичною діяльністю він не займався, переслідувань з цього приводу не зазнавав. Крім того, представник звернула увагу суду на суперечливість у поясненнях позивача, зокрема, Позивач плутався у поясненнях про політичну діяльність свого брата, яке відношення він мав до цього, яким чином ця діяльність брата вплинула на нього особисто, хто, яким чином і з якою метою переслідував його. На думку Відповідача, оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, законно та обґрунтовано.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, судом встановлено наступне.
Позивач звернувся до Управління міграційної служби в м. Києві з заявою від 13.01.2010 р. №1 з метою отримання статусу біженця. В заяві Позивач зазначив, зокрема, що причиною виїзду з Конго стало побоювання за власну безпеку через політичну діяльність свого брата.
За наслідками співбесіди 03.02.2010 р. Відповідачем було складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Підставою для відмови в оформленні документів стало те, що заява Позивача була необґрунтованою та носила суперечливу інформацію.
Наказом Управління міграційної служби в місті Києві від 03.02.2010 р. №49 Позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Під час розгляду справи Позивач пояснив, що його брат ОСОБА_2 був відомим опозиційним журналістом, писав багато політичних статей, в яких критикував владу та чинного президента, через що його переслідували, а згодом вбили в ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті брата Позивач, побоюючись за своє життя, переїхав до АДРЕСА_1, де прожив 7 місяців. Однак друзі його постійно попереджали про можливість зазнати переслідувань з боку людей, які вбили брата. Згодом Позивача впізнали люди, які, на його думку, пов’язані з вбивством брата, тоді Позивач змушений був утекти з країни.
Як повідомив Позивач, відмінність його прізвища від прізвища його брата ОСОБА_2 пов’язана з тим, що у них була одна мати але різні батьки, водночас схожість на брата дозволила невідомим людям упізнати його.
На питання суду в чому ж полягала його політична діяльність, Позивач повідомив, що особисто не займався політичною діяльність, проте займався брат і цього було достатньо, що б його також переслідували. Політична діяльність брата, за словами Позивача, полягала у написанні в засобах масової інформації критичних статей на адресу правлячої влади. Однак назву друкованого засобу Позивач назвати не зміг, зазначивши, що статті розміщувались в мережі інтернет. На запитання суду, в чому полягало переслідування його особисто, Позивач повідомив, що факт смерті брата та поради друзів змусили його переїхати до АДРЕСА_1, а згодом втекти з країни. Також серед причин переслідування Позивач зазначив його зовнішню схожість з братом.
Представник Позивача зазначив, що дані обставини підтверджують обґрунтованість побоювання Позивача у разі повернення до країни громадянської належності бути переслідуваним з боку правлячої влади саме з політичних мотивів.
У судовому засіданні судом було досліджено доповідь Міжнародної Амністії (Amnesty International) за 2010 щодо республіки Конго (президент – Дені Сассу-Нгессо). У доповіді йдеться, зокрема, про окремі випадки переслідувань політичних лідерів, які згодом були звільненні з-під арешту, недотримання прав з боку влади щодо свободи слова, мирних зібрань.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Згідно з частиною шостою статті 12 Закону України "Про біженців" від 21.06.2001 р. №2557-III (далі – Закон) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Вказаним положенням Закону встановлено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця.
Разом з тим відповідно до статті 1 Закону біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (абзац другий статті 1).
Як вже зазначалось, Позивач вважає, що підставою для надання статусу біженця є побоювання стати жертвою політичного переслідування. Проте, як встановлено судом, такі побоювання жодним чином не обґрунтовані. З пояснень Позивача вбачається, що ці побоювання викликані не політичними мотивами, позаяк причини залишення країни громадянської належності, які зазначив Позивач у співбесіді та в судовому засіданні, свідчать про те, що він політичною діяльністю не займався, переслідування з цього приводу не піддавався.
Посилання представника Позивача на те, що у разі повернення Позивача на батьківщину можуть мати місце переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки пояснення самого Позивача свідчать про відсутність будь-яких переслідувань щодо нього, у тому числі за політичними мотивами, з боку органів державної влади, представників будь-яких політичних сил чи інших недержавних угруповань, окремих осіб. У судовому засіданні Позивач повідомив про побоювання стати жертвою переслідувань, у зв’язку з власними припущеннями та припущеннями друзів, проте фактів переслідування суду не назвав.
Не заслуговують на довіру твердження Позивача про переслідування його з політичних мотивів у зв'язку з зовнішньою схожістю на брата. Крім того, Позивач не надав жодних доказів та не вказав джерел їх отримання щодо родинних відносин з ОСОБА_2, а також фактів переслідувань або утисків на свою адресу в зв'язку з політичною діяльністю. Крім того, твердження Позивача щодо переслідувань з боку держави журналістів, представників опозиційних партій, які критично оцінювали діяльність президента та влади загалом у період, про який розповідав Позивач, суперечать загальній інформації.
Згідно з частинами першою, другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629-IV метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Положеннями Директиви Європейського Союзу щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства, біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; надано усі важливі факти, що були в його розпорядженні; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява Позивача про оформлення документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця є очевидно необґрунтованою, оскільки в Позивача відсутні умови, передбачені статтею 1 Закону стосовно цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за політичними переконаннями. Відтак вимоги Позивача щодо визнання протиправним та скасування наказу від 03.02.2010 р. №49 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця" та зобов'язання здійснити перегляд справи задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.А. Донець
Постанова виготовлена в повному обсязі 29.07.2010 р.