ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
13 квітня 2010 року 16:34 № 2а-1660/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Костенка Д.А.,
при секретарі судового засідання Білову М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі – Держфінпослуг) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – Відділ ДДВС), про визнання неправомірними дій державного виконавця та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
У лютому 2010 року Держфінпослуг звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу ДДВС, у якому просить визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу ДДВС Хомишина Ю.Б. по винесенню постанови від 18 січня 2010 року ВП № 16705813 про відкриття виконавчого провадження та зобов’язати начальника Відділу ДДВС скасувати вказану постанову.
Позивач явку своїх представників до судового засідання не забезпечив, про дату, час та місце повідомлявся. До суду надійшло письмове клопотання, підписане головою Держфінпослуг (В.Волгою), у якому зазначено, що позивачем було добровільно виконано виконавчий лист, виданий Окружним адміністративним судом міста Києва по адміністративній справі № 2а-7140/08/2670, уважає, що у позивача відсутні підстави для оскарження дій Відділу, просить розглядати справу без участі Держфінпослуг.
Оскільки у клопотанні позивач не відкликає позовну заяву та не відмовляється від позову, то у суду відсутні підстави для залишення без розгляду позовної заяви чи закриття провадження у справі. Мотиви і обставини, зазначені у клопотанні, суд візьме до уваги, вирішуючи справу по суті.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що державним виконавцем було прийнято виконавчий документ, який на момент подання не вступив у законну силу, виконавче провадження було відкрито несвоєчасно, копія постанови була надіслана не на наступний день з моменту відкриття виконавчого провадження, у постанові не зазначено реквізитів стягувача та рахунок, на який слід провести перерахування коштів або інший спосіб виконання рішення.
Відповідач явку своїх представників до суду не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся. Направив до суду документи, витребовувані судом. У телефонному повідомленні (телефонограма міститься у справі) повідомив про розгляд справи за відсутності представника.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи із такого.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Обов’язковість рішень суду є однією із конституційних засад здійснення судочинства встановленою у п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України.
Згідно із ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових та службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах, згідно ч. 4 ст. 257 КАС, здійснюється в порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон № 606-XIV).
Закон № 606-XIV визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в ст. 3 цього Закону.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону № 606-XIV виконавчі листи, що видаються судами, підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 606-XIV встановлено обов’язок державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2009 року в адміністративній справі № 2а-7140/09/2670 позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано протиправними та скасовано пункти 1 і 3 наказу Держфінпослуг від 31 березня 2009 року № 121-к "Про внесення змін до наказу про преміювання працівників"; стягнуто із Держфінпослуг на користь ОСОБА_3 1159 грн. Постанову в частині стягнення 1159 грн. допущено до негайного виконання.
Постановою старшого державного виконавця Відділу ДДВС Хомишина Ю.Б. від 18 січня 2010 року ВП № 16705813 відкрито виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа, виданого 8 грудня 2009 року Окружним адміністративним судом міста Києва про стягнення із Держфінспослуг на користь ОСОБА_3 1159,00 грн.
Як убачається, виконавчий лист видано, а виконавче провадження відкрито по примусовому виконанню рішення суду у частині, яка допущена до негайного виконання.
Суд зауважує, що виконавчий лист № 2а-7140/09/2670 є виконавчим документом; строк його пред’явлення до виконання не закінчився; виконавчий документ пред’явлений до виконання до належного органу державної виконавчої служби; невідповідностей його вимогам Закону № 606-XIV державним виконавцем не виявлено, а позивачем (боржником) зауваження чи заперечення не висловлювалися.
Оцінюючи доводи позивача, суд зазначає наступне.
Виконання рішення суду у частині, яка звернена до негайного виконання, не залежить від моменту набрання рішенням законної сили, тому посилання позивача на те, що державним виконавцем прийнято виконавчий документ, який не вступив у законну силу суд уважає безпідставними і необґрунтованими.
Доводи позивача, щодо порушення державним виконавцем строку відкриття виконавчого провадження, встановленого ч. 4 ст. 25 Закону № 606-XIV (не пізніше наступного дня після надходження), суд уважає необґрунтованими. Так, 8 грудня 2009 року виконавчий документ був виданий судом, до державного виконавця він надійшов 15 січня 2010 року як зазначено у постанові, на яку посилається позивач. Постанова була прийнята 18 січня 2010 року, тобто на 3-й день. Однак, 16 і 17 січня 2010 року (наступні після надходження виконавчого документа дні) –субота і неділя. З огляду на цю обставину та, беручи до уваги п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС (розумний строк для прийняття рішення), суд уважає, що державний виконавець зволікання не допустив.
Щодо не направлення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження на наступний день, як то передбачено ст. 24 Закону № 606-XIV, з огляду на фактичні обставини по справі, дана обставина не є безумовною підставою для визнання протиправними дій державного виконавця. Окрім того, суд зазначає, що додатковою гарантією прав та інтересів боржника є перевірка державним виконавцем своєчасності отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження, як передбачено ч.ч. 1 і 2 ст. 30 Закону № 606-XIV.
Посилання на те, що у постанові не зазначено реквізитів стягувача та рахунок, на який слід провести перерахування коштів або інший спосіб виконання рішення, позивачем приведено без будь-якого посилання на норми права та відповідного його обґрунтування. З цього приводу суд зазначає, що положення Закону № 606-XIV та Інструкції про прове-дення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, не встановлюють обов’язкових реквізитів постанови про відкриття виконавчого провадження, зокрема рахунок, на який слід провести перерахування коштів, або зазначення способів виконання рішення.
Отже, старший державний виконавець Відділу ДДВС Хомишин Ю.Б. правомірно при-йняв до виконання виконавчий лист від 8 грудня 2010 року по справі № 2а-7140/09/2670 і відкрив виконавче провадження. Підстав для визнання його дій неправомірними суд не знаходить.
Щодо зобов’язання начальника Відділу ДДВС скасувати постанову від 18 січня 2010 року ВП № 16705813 про відкриття виконавчого провадження суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 24 Закону № 606-XIV постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.
Згідно із ч. 2 ст. 8 цього Закону керівник органу державної виконавчої служби при здійсненні контролю за діями державного виконавця під час виконання рішень, якщо вони суперечать вимогам Закону, вправі своєю постановою скасувати постанову, акт, інший процесуальний документ, винесений у виконавчому провадженні державним виконавцем, який йому підпорядкований, зобов’язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, передбаченому цим Законом.
Передбачені повноваження начальника відділу державної виконавчої служби є виключними, які він вправі реалізувати самостійно, на власний розсуд. Зобов’язання начальника органу державної виконавчої служби скасувати постанову державного виконавця буде втручанням суду у здійснення органом державної влади своїх повноважень. Водночас, учасник виконавчого провадження може порушити перед судом питання про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. За результатами розгляду справи, суд вправі скасувати постанову державного виконавця. Однак, питання про скасування постанови від 18 січня 2010 року ВП № 16705813 про відкриття виконавчого провадження перед судом не порушувалося.
Враховуючи наведені вище мотиви, а також те, що у позовній заяві відсутня правове обґрунтування цієї вимоги, суд уважає її необґрунтованою та безпідставною.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 КАС особа, яка вважає що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1 і 2 ст. 2 КАС встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом, а відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно із наведеними положеннями КАС, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Доказів та переконливих аргументів у підтвердження своїх доводів позивач суду не представив. Враховуючи, що, як зазначає позивач, він виконав рішення у добровільному порядку, наведені у позовній заяві обставини, загрози невиконання рішення не створили, прав, свобод та інтересів позивача не порушили.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 70, 71, 76, 79, 86, 104, 158–163, 167, 181 КАС, суд
п о с т а н о в и в:
Відмовити Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України в задоволенні адміністративного позову.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду за правилами встановленими ст.ст. 185–187 КАС. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом 10-ти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Згідно із ч. 1 ст. 254 КАС постанова, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закін-чення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова у повному обсязі складена 19 квітня 2010 року.
Суддя Д.А. Костенко