ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
14 травня 2010 року 17:15 № 2а-5943/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Костенка Д.А.,
при секретарі судового засідання Давиденку Д.В.,
за участю представника позивача – ОСОБА_1 – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві (далі – ВДВС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Публічне акціонерне товариство "Сведбанк", про скасування постанови від 31 березня 2010 року ВП № 18341554 про відкриття виконавчого провадження,
в с т а н о в и в:
У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до старшого державного виконавця ВДВС Слободчика Д.Г., у якому просить скасувати постанову від 31 березня 2010 року ВП № 18341554 про відкриття виконавчого провадження. До винесення рішення по даній справі позивач просив суд зупинити виконавче провадження.
Судом залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Публічне акціонерне товариство "Сведбанк", оскільки рішення у справі може вплинути на його права, інтереси, свободи та обов’язки.
Ухвалами від 23 квітня 2010 року суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання про зупинення виконавчого провадження ВП № 18341554 і замінив первинного відповідача на належного –ВДВС.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що поданий державному виконавцю виконавчий документ не відповідає вимогам законодавства, оскільки нотаріус вчинив виконавчий напис не перевіривши правомірність вимоги банку та наявність документів, що підтверджують безспірність вимоги. Окрім того, посилаючись на роз’яснення Міністерства юстиції України від 18 грудня 2008 року, позивач зазначає, що примусове стягнення на предмет іпотеки можливе лише на підставі рішення суду, тому відкриття державним виконавцем виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса є неправомірним.
Під час судового розгляду представник позивача підтримала позовні вимоги. Посилаючись на наявність вказаного вище роз’яснення Міністерства юстиції України, просила скасувати оскаржувану постанову ВДВС.
Відповідач явку своїх представників до суду не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. 14 травня 2010 року до суду надійшло телефонне повідомлення, зареєстроване під № 176, у якому ВДВС заперечувало проти позовних вимог та просило розглядати справу за відсутності представника.
Третя особа, подала до суду письмові пояснення, у яких пославшись на ст.ст. 3, 18, 19 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон № 606-XIV), зазначила, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого документа, який виданий відповідно до чинного законодавства та відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів.
Представник третьої особи до судового засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, суд уважає позовні вимоги необґрунтованими з наступних підстав.
Статтею 90 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ "Про нотаріат" передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом № 606-XIV.
Законом № 606-XIV визначаються умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Пунктом 1 ст. 18 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного у в ст. 3 цього Закону.
Відповідно до п. 7 ст. 3 та п. 5 ст. 181 Закону № 606-XIV виконавчі написи нотаріусів є виконавчими документами і підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 606-XIV встановлено обов’язок державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Як убачається із матеріалів справи, на виконання до ВДВС надійшов виконавчий напис, вчинений 16 лютого 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріаль-ного округу Тімоновим Є.І., зареєстрований у реєстрі за № 152, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру під номером 43, яка знаходиться у місті Києві по проспекту свободи, будинок № 42 з ОСОБА_1, який є майновим поручителем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Текстиль-трейд" зобов’язань, передбачених договором про надання гарантії № 14-Г/57 від 7 серпня 2008 року. Зазначена квартира на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотарі-ального округу Каплуном Ю.В. за реєстровим № 25148 від 7 серпня 2008 року, передана у іпотеку Публічному акціонерному товариству "Сведбанк", строк платежу за яким настав 6 серпня 2009 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаної квартири, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ "Сведбанк" у розмірі 510253 грн. 72 коп.
Постановою ВДВС від 31 березня 2010 року ВП № 18341554 відкрито виконавче про-вадження по примусовому виконанню виконавчого напису № 152 від 16 лютого 2009 року.
Суд зауважує, що зазначений виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом; строк його пред’явлення до виконання не закінчився; виконавчий документ пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання (місцем знаходження майна); невідповідностей його вимогам Закону № 606-XIV державним виконавцем ВДВС не виявлено, а позивачем (його представником) зауваження чи заперечення не висловлювалися.
Доводи позивача щодо правомірності видачі приватним нотаріусом самого виконав-чого документа судом до уваги не беруться, оскільки не стосуються предмету спору.
З цього приводу суд також зазначає, що оцінка законності і обґрунтованості рішення, яке підлягає примусовому виконанню, до повноважень державного виконавця не входить, а тому останній повинен виконувати таке рішення.
Разом з тим, суд уважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 87 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий Перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, відповідно до якого стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
Статтею 7 Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV "Про іпотечне кредиту-вання, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" примусове звер-нення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодер-жателя здійснюється органом державної виконавчої служби на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса відповідно до Закону № 606-XIV, з урахуванням вимог, установлених Законом України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку".
Згідно із ст. 41 Закону від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом № 606-XIV, з дотриманням вимог цього Закону.
Не містить виключень щодо звернення державною виконавчою службою стягнення та реалізацію предмета іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса і Закон № 606-XIV.
Хоча наведені вище положення не стосуються стадії відкриття виконавчого провадження, водночас вони спростовують твердження позивача про те, що стягнення на предмет іпотеки здійснюється тільки на підставі рішення суду.
Роз’яснення Міністерства юстиції України від 18 грудня 2008 року, на яке послався позивач і його представник, суду не представлено, реквізитів документа не вказано, конкрет-них його положень не наведено, обставин, в обґрунтування яких зроблено посилання, суду не доведено.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень.
При цьому, у відповідності до положень ст. 5 Закону № 606-XIV вжиття заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджене, своєчасне, повне вчинення виконавчих дій є обов’язком державного виконавця.
У відповідності до положень ст.ст. 11, 71 КАС позивач має довести суду ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, обставини дійсного порушення прав, свобод чи інтересів.
Доказів і переконливих аргументів у підтвердження своїх доводів позивач не надав.
Виходячи із меж позовних вимог, враховуючи все вищевикладене, беручи до уваги положення ст.ст. 6, 19 Конституції України, суд дійшов висновку, що ВДВС правомірно прийняв виконавчий документ до виконання та відкрив виконавче провадження, а тому підстав для скасування постанови від 31 березня 2010 року ВП № 18341554 про відкриття виконавчого провадження не має.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 70, 71, 76, 79, 86, 158–163, 167, 181 КАС, суд
п о с т а н о в и в:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду за правилами встановленими ст.ст. 185–187 КАС. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом 10-ти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Згідно із ч. 1 ст. 254 КАС постанова, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закін-чення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Вступна та резолютивна частина постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС підписана та проголошена судом у судовому засіданні і приєднана до справи. Постанова у повному обсязі складена 19 травня 2010 року.
Суддя Д.А. Костенко