ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
25 червня 2010 року < Час проголошення > № 2а-9282/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., за участю секретаря судового засідання Венгер А.В., вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Голови Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рафальської Інни Владиславівни
про зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернулась з адміністративним позовом до Голови Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рафальської Інни Владиславівни (далі – Відповідач) про зобов'язання Відповідача повідомити Позивачу прізвище особи, яка 27.04.2005 р. прийняла скаргу ОСОБА_1 та зареєструвала у Книзі реєстрації Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за вхідним №53 від 27.04.2005 р. і передала цю скаргу особисто Рафальській Інні Владиславівні (з урахуванням заяви від 27 квітня 2010 року).
Позовні вимоги обґрунтовані тим зокрема, що Відповідач не повідомляє прізвище особи, яка прийняла скаргу від Позивача 27.04.2005 р. та передала цю скаргу під розписку особисто Відповідачеві. Як зазначено у позовній заяві, приводом звернення до суду з цим позовом слугувало повідомлення Відповідачем у судовому засіданні у справі №3/688 про те, що Позивач забрала собі оригінал скарги від 27.04.2005 р. На думку Позивача, неповідомлення Відповідачем особи, яка прийняла скаргу 27.04.2005 р., позбавляє її права на докази, на свідка, який міг би спростувати неправдиву інформацію про те, що нібито Позивач забрала оригінал скарги, а також зачіпає її честь та гідність. При цьому Позивач зазначила, що обов'язок повідомити прізвище особи, яка прийняла скаргу, випливає з пункту 12 "Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури", статті 13 Закону України "Про звернення громадян" та пункту 1 "Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації", в свою чергу право знати прізвище відповідної особи регламентується статтею 43 Закону України "Про інформацію".
Відповідач у судовому засіданні повідомила, що не пам'ятає прізвища особи, яка прийняла скаргу 27.04.2005 р. у Позивача, оскільки чергування здійснювалось особою, яка не була штатним працівником Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. На думку Відповідача, вона згідно з "Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури" не зобов'язана знати та повідомляти прізвище особи, яка приймала скаргу Позивача. Також Відповідач зазначила, що неповідомлення нею прізвища особи жодним чином не порушує прав, свобод, інтересів Позивача, оскільки відповідна скарга була прийнята, зареєстрована та розглянута. Крім того, Відповідач просила суд застосувати наслідки пропущення Позивачем строків звернення до адміністративного суду, позаяк про порушення своїх прав, свобод чи інтересів Позивач могла і повинна була дізнатись 27.04.2005 р. – в день, коли була прийнята скарга.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
Позивач власноруч подала скаргу від 27.04.2005 р. на дії адвоката ОСОБА_3 до Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
На запит суду Відповідачем було надано Журнал реєстрації звернень за 2005 рік (копія витягу, сторінки 72-73, міститься в матеріалах справи), з якого вбачається: вхід. №№ п/п: №53; дата надходження: 27.04.2005 р.; кореспондент: ОСОБА_1, АДРЕСА_1; зміст: скарга щодо дій адвоката ОСОБА_3; кількість сторінок: 1 сторінка; кому надіслано документ: Рафальська; розписка в одержанні і дата: підпис Відповідача.
У судовому засіданні Відповідач повідомила, що їй невідомо прізвище особи, яка отримала і передала скаргу 27.04.2005 р. запис у журналі №53, позаяк вказана особа не перебувала з Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури в трудових відносинах. Разом з тим Відповідач вважає, що Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури було дотримано вимог чинного законодавства щодо прийняття скарги Позивача, тому її права, в даному випадку, жодним чином не порушені.
В свою чергу, Позивач під час судового засідання вказала, що Відповідач як суб'єкт владних повноважень і як керівник відповідного державного органу зобов'язана знати та надати інформацію про особу, яка прийняла і передала скаргу, оскільки Позивач має право, згідно з чинним законодавством, знати хто саме прийняв скаргу.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Основним Законом України права на звернення врегульовані Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР. Статтею 13 цього Закону встановлено, що діловодство щодо звернень громадян ведеться в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вже зазначалось, Позивач вважає, що Відповідач зобов'язана знати прізвище особи, яка прийняла і передала скаргу Відповідачеві, зокрема це випливає зі змісту "Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. №348. Згідно з пунктом першим цієї Інструкції діловодство за пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб чи на підрозділ службового апарату (абзац перший). Особисту відповідальність за стан діловодства за зверненнями громадян несуть керівники організацій (абзац третій).
Водночас правовий статус та повноваження кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури визначено в Законі України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року №2887-XII. Так статтею 13 цього Закону встановлено, зокрема, що для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат – атестаційної та дисциплінарної (частина перша). Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати (частина п'ята). Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії визначається Положенням про неї, яке затверджується Президентом України (частина восьма).
Указом Президента України від 5 травня 1993 року №155/93, затверджено "Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури". Основним завданням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, згідно з пунктом 3 цього Положення, є визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів. Відповідно до пункту 7 вказаного Положення Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію очолює голова, який обирається більшістю голосів від загальної кількості членів комісії таємним голосуванням на альтернативній основі з числа членів палат на першому засіданні комісії, що має бути скликане у 15-денний строк з часу сформування. Пунктом 12 Положення передбачено, що ведення документації палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, облік і зберігання справ здійснює секретар, який обирається на першому засіданні палати з її членів.
Системний аналіз положень вказаних правових актів свідчить, що голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури як керівник державного органу відповідає за належний розгляд звернень громадян.
Відтак суд вважає, безпідставним посилання Відповідача на пункт 12 "Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури", оскільки відповідальність за належний розгляд звернень громадян повинен нести керівник відповідного державного органу, саме на нього покладений обов'язок належної організації роботи органу в цілому, в тому числі зобов'язаний підписувати відповіді на звернення, що передбачено частиною третьою статті 15 Закону України "Про звернення громадян". При цьому суд зауважує, що реєстрація звернення (заяви, скарги), надіслання його за належністю, надання обґрунтованої відповіді з повідомленням відповідної особи є складовими належного розгляду звернення.
Водночас, з матеріалів справи вбачається та було встановлено судом, що скарга Позивача від 27.04.2005 р. на дії адвоката була зареєстрована у відповідному журналі й передана Відповідачеві для розгляду. За таких обставин суд вважає, що скарга Позивача від 27.04.2005 р. була прийнята та зареєстрована належним чином з дотриманням вимог пункту 2 "Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації".
Щодо права Позивача на інформацію, то суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Право громадян України на інформацію, правові основи інформаційної діяльності визначені в Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року №2657-XII. Статтею 1 цього Закону дано визначення інформації, за яким – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Частиною першою статті 9 вказаного Закону України "Про інформацію" встановлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Право на інформацію відповідно до статті 10 цього Закону забезпечується, зокрема, обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення (абзац другий). Відповідно до частини другої статті 43 вказаного Закону кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації, в тому числі про діяльність органів державної влади.
Зазначені положення Конституції України, законів України "Про звернення громадян", "Про інформацію", "Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури" дають підстави дійти висновку, що Позивач має право знати інформацію про діяльність органу державної влади, в тому числі прізвище і посаду особи, яка прийняла відповідне звернення.
Разом з тим, згідно зі статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Проте, Позивач не довела свого порушеного права у зв'язку з неповідомленням Відповідачем прізвища особи, яка прийняла скаргу. Як вже зазначалось, скарга Позивача була прийнята та зареєстрована у Київській міській кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури належним чином. Посилання Позивача на позбавлення її права на докази, свідка, який би міг повідомити прізвище особи і таким чином спростувати неправдиву інформацію поширену Відповідачем не може вважатись доказом порушеного права в даній справі, позаяк предметом розгляду даної справи є зобов'язання суб'єкта владних повноважень в межах його повноважень повідомити інформацію. Однак справи щодо захисту гідності та честі фізичної особи, спростування недостовірної інформації мають відмінний предмет доказування, крім того компетенція адміністративних судів не поширюється на цю категорію справ, незважаючи на суб'єктний склад учасників спірних правовідносин.
Крім того, Відповідач звернулась з заявою про застосування строків звернення з адміністративним позовом до суду, обґрунтовуючи це тим, що Позивач могла і повинна була дізнатись про порушене право з того моменту, коли власноруч подала скаргу до Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Позивач заперечила проти вказаної заяви, оскільки, на її думку, не пропустила строків звернення до суду, зазначивши, що про порушене право вона дізналась у судовому засіданні (серпень 2009 року) у справі №3/688, в якому Відповідач повідомила, що Позивач забрала собі оригінал скарги від 27.04.2005 р. на дії адвоката. Це, в свою чергу, стало приводом для відкликання позовної заяви у згадуваній справі та зверненням до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя). Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя).
Як вказувалось вище, Позивач подала скаргу 27.04.2005 р. На момент подання скарги був чинним Цивільний процесуальний кодекс України 1964 року. Згідно зі статтею 248-5 цього Кодексу скаргу на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб може бути подано в суд, зокрема, у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.
Суд погоджується з твердженням Відповідача про те, що Позивач могла і повинна була дізнатись прізвище особи з часу власноручного подання скарги 27.04.2005 р. Разом з тим суд вважає необґрунтованим посилання Позивача, як на момент дізнання про порушене, на події у судовому засіданні у справі №3/688, в якому Відповідач повідомила про те, що оригінал скарги від 27.04.2005 р. Позивач забрала собі. Повідомлення Відповідачем інформації, яка на думку Позивача є неправдивою, зачіпає її честь та гідність, не стосується правовідносин щодо обов'язків посадової особи, пов'язаних із належним розглядом звернень громадян, в тому числі на право знати прізвище посадової особи, яка прийняла скаргу.
Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що Позивачем не обґрунтовано порушене право внаслідок неповідомлення Відповідачем прізвища особи, яка прийняла скаргу від Позивача та те, що Позивач пропустила строк звернення з адміністративним позовом, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.А. Донець
Постанова виготовлена в повному обсязі 30.06.2010 р.