ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
18 травня 2010 року 18:38 № 2а-2002/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А.,
при секретарі судового засідання Давиденку Д.В.,
за участю представників:
відвідача – Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України – Рублевської Н.П.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Міністерства юстиції України – Солодинської ІП.,
прокурора м. Києва: Балюк Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – ДДВС), Державного казначейства України (далі – ДКУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Міністерство юстиції України, за участю прокурора м. Києва, про визнання протиправними дій, визнання незако-нною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
У серпні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області із позовом до ДДВС, у якому просить визнати незаконними дії, пов’я-зані з несвоєчасним направленням постанови від 16 червня 2009 року, визнати незаконною та скасувати постанову від 16 червня 2009 року ВП № 12618039 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2491/05, виданого 3 лютого 2009 року Печерським районним судом міста Києва, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000 грн., судові витрати покласти на відповідача. Просить поновити строк звернення до адміністративного суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Печерським районним судом міста Києва відкликався виконавчий лист № 2-2491/05 від 13 липня 2006 року про стягнення на користь ОСОБА_4 2240,31 грн., а не виконавчий лист № 2-2491/05 від 3 лютого 2009 року про стягнення на користь ОСОБА_4 740,31 грн., тому закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню останнього виконавчого листа є незаконним. Постанова від 16 червня 2009 року направлена йому 25 червня 2009 року. Позивач зазнає моральної шкоди: страждання і переживання потребують компенсації шляхом лікування, яке є платним. Позивач несе матеріальні витрати пов’язані із судовим розглядом справи.
Косівський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 4 серпня 2009 року відкрив провадження у справі, а ухвалою від 15 жовтня 2009 року – передав адміністративну справу для розгляду до Печерського районного суду міста Києва, який ухвалою від 20 січня 2010 року передав її на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2010 року справу прийнято до свого провадження, призначено судовий розгляд на 3 березня 2010 року.
На судовому засіданні 3 березня 2010 року позивач підтримав позовні вимоги посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві.
Представник ДДВС заперечила проти задоволення позовних вимог.
Судовий розгляд справи відкладався у зв’язку із залученням до участі у справі Міністерства юстиції України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, а також – ДКУ як співвідповідача.
11 березня 2010 року до суду надійшла заява ОСОБА_4 від 9 березня 2010 року про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить суд зобов’язати ДДВС вжити заходів для виконання виконавчого листа № 2-2491/05, виданого 3 лютого 2009 року Печерським су-дом міста Києва, про стягнення на його користь 740,31 грн., а також допустити негайне вико-нання судового рішення. У випадку неявки просить розглядати справу за його відсутності.
ДКУ надало письмові заперечення проти позовних вимог, зі змісту яких слідує, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди необґрунтовані та не підтверджені. У Державному бюджеті України не передбачено видатків для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дій органів державної влади (окрім дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду). Моральна шкода повинна відшкодовуватися за рахунок бюджетних коштів органу Державної виконавчої служби. Просило розглядати справу без участі його представника.
З метою захисту фінансово-економічних інтересів держави до участі у справі на стороні відповідача за заявою від 7 квітня 2010 року вступив прокурор м. Києва.
Під час розгляду справи представник ДДВС заперечила проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції про правомірність дій та рішень державного виконавця, послалася на те, що після повернення до Печерського районного суду міста Києва виконавчого листа № 2-2491/05 від 13 липня 2006 року про стягнення на користь ОСОБА_4 2240,31 грн. до ДДВС повторно надійшов лист із Печерського районного суду міста Києва про повернення без виконання виконавчого листа, виданого по справі № 2-2491/05, тому був повернутий до суду і виконавчий лист № 2-2491/05 від 3 лютого 2009 року про стягнення на користь ОСОБА_4 740,31 грн. Вказала на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду та просила відмовити у задоволенні позову.
Представник Міністерства юстиції України підтримала позицію ДДВС, просила відмовити у задоволенні позову. Зазначила про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Представник прокурора м. Києва підтримала заперечення ДДВС, просила відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників осіб, які приймають участь у справі, розгля-нувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задоволь-нити частково. При цьому суд виходить із такого.
Судом встановлено, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 29 грудня 2005 року по адміністративній справі № 2-2491/05 за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, ДКУ про визнання дій неправомірними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ухвалено стягнути з ДКУ на користь ОСОБА_4 500,00 грн. моральної шкоди та 240,31 грн. судових витрат, а всього 740,31 грн.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2006 року рішення суду першої інстанції змінено – стягнуто із ДКУ на користь ОСОБА_4 2000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди та 240,31 грн. у відшкодування судових витрат, а всього 2240,31 грн.
13 липня 2006 року Печерським районним судом міста Києва, на підставі постанови Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2006 року видано виконавчий лист по справі № 2-2491/05 про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 грошової суми у розмірі 2000,00 грн. моральної шкоди та 240,31 грн. судових витрат, а всього 2240,31 грн.
Постановою ДДВС від 23 серпня 2006 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2491/05 від 13 липня 2006 року, а постановою від 29 грудня 2007 року ВП № 5772491 виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ст. 40 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон № 606-XIV).
Постановою ДДВС від 6 березня 2008 року ВП 6594173 відкрито виконавче прова-дження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2491/05 від 13 липня 2006 року після наступного його пред’явлення ОСОБА_4 до виконання.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 червня 2007 року № К-23385/06 скасовано постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2006 року, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2008 року № 22-а-5064/08 відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні його клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Печерського районного суду міста Києва від 29 грудня 2005 року, а його апеляційну скаргу залишено без розгляду.
У зв’язку із скасуванням Вищим адміністративним судом України постанови Апеляційного суду міста Києва, Печерський районний суд міста Києва звернувся до ОСОБА_4 та ДДВС із листом від 22 грудня 2008 року № 2-2491/05, у якому, зазначивши, що 13 липня 2006 року видано виконавчий лист № 2-2491/05 про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 суми у розмірі 2240,31 грн. на підставі постанови Апеляційного суду міста Києва по справі № 2-2491/05, просив повернути виконавчий лист до суду без виконання.
31 грудня 2008 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону № 606-XIV ДДВС закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2491/05 від 13 липня 2006 року про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 2240,31 грн.
3 лютого 2009 року Печерським районним судом міста Києва, на підставі постанови цього ж суду, яка набрала законної сили 9 вересня 2008 року, видано виконавчий лист по справі № 2-2491/05 про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 500,00 грн. та 240,31 грн., а всього 740,31 грн.
Постановою ДДВС від 5 травня 2009 року ВП № 1268039 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню цього виконавчого листа.
28 травня 2009 року Печерський районний суд міста Києва повторно звернувся до ОСОБА_4 та ДДВС із листом аналогічним за змістом листу від 22 грудня 2008 року, у якому повторно просить повернути виконавчий лист без виконання.
16 червня 2009 року державний виконавець ДДВС, керуючись п. 9 ст. 37 Закону № 606-XIV, закінчив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2491/05 від 3 лютого 2009 року про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 740,31 грн., про що прийняв постанову, яка затверджена заступником директора ДДВС-начальником відділу примусового виконання рішень.
Листом від 19 червня 2009 року № К-11935-25-477/7 копія постанови направлена сторонам виконавчого провадження, копія постанови та виконавчий лист – до Печерського районного суду міста Києва.
Аналізуючи встановлені факти та доводи сторін, суд доходить наступних висновків.
У відповідності із положеннями п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови) виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону № 606-XIV про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.
Як убачається, Печерським районним судом міста Києва видано два виконавчих листа по справі № 2-2491/05: 13 липня 2006 року – про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 2240,31 грн. і 3 лютого 2009 року – про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 740,31 грн.
Зі змісту листів Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2008 року та 28 травня 2009 року однозначно слідує, що питання про повернення виконавчого документа без виконання порушено (повторно порушено) відносно виконавчого листа № 2-2491/05 від 13 липня 2006 року про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 2240,31 грн., адже скасована постанова Апеляційного суду міста Києва, на підставі якої було видано вказаний виконавчий лист.
Оскільки, Печерський районний суд міста Києва не вимагав повернути виконавчий лист № 2-2491/05 від 3 лютого 2009 року про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 740,31 грн., то підстав для повернення до суду цього виконавчого листа та закінчення виконавчого провадження ВП № 12618039 не було.
Та обставина, що на момент надходження до ДДВС листа Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 200 року (повторного), виконавчий лист № 2-2491/05 від 13 липня 2006 року був повернений до суду, не є підставою для повернення іншого виконавчого листа по справі № 2-2491/05 від 3 лютого 2009 року та закінчення виконавчого провадження, за умови, що питання про повернення останнього судом не порушувалося.
Твердження представника ДДВС про те, що зі змісту листів Печерського районного суду міста Києва не зрозуміло, який саме виконавчий лист слід повернути, суд уважає необґрунтованими.
Отже, постанова ДДВС від 16 червня 2009 року ВП № 12618039, затверджена заступником директора ДДВС-начальником відділу примусового виконання рішень, про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2491/05, виданого 3 лютого 2009 року, про стягнення із ДКУ на користь ОСОБА_4 740,31 грн., прийнята безпідставно, чим порушено права та законні інтереси позивача (стягувача у виконавчому провадженні), а тому підлягає скасуванню.
Постанова направлена сторонам та суду супровідним листом від 19 червня 2009 року тобто на 3-й день, відтак суд не знаходить підстав для визнання неправомірними дій ДДВС щодо несвоєчасного направлення постанови.
Відповідно до положень ст. 41 Закону № 606-XIV, якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником або керівником вищесто-ящого органу державної виконавчої служби, начальником відповідного органу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня от-римання ухвали суду, постанови начальника або керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальника відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1). Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копія якої не пізніше наступного дня надсилається до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ (ч. 3).
Враховуючи, що Законом № 606-XIV на державного виконавця покладено обов’язок відновити виконавче провадження та провадити виконавчі дії, а також з огляду на визнання протиправною та скасування постанови ДДВС від 16 червня 2009 року про закінчення вико-навчого провадження, суд уважає, що не підлягає задоволенню вимога про зобов’язання ДДВС вжити заходів для виконання виконавчого листа № 2-2491/05, виданого 3 лютого 2009 року Печерським судом міста Києва, про стягнення на користь ОСОБА_4 740,31 грн.
Також не підлягає задоволенню вимога (заява) позивача про звернення до негайного виконання судового рішення, оскільки судом не вирішувалися питання, передбачені у ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС), та відсутні підстави, перед-бачені у ч. 2 ст. 256 КАС.
Вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн. задоволенню не підлягає з наступних причин. Позивач зазначає, що зазнав моральної шкоди, оскільки оскаржуваною постановою порушено його право на відшкодування шкоди. Водночас суд скасував постанову ДДВС від 16 червня 2009 року, наслідком чого є проведення органом державної виконавчої служби примусового виконання по стягненню 740,31 грн., що само по собі буде достатнім для відновлення морального статус-кво. Окрім того, позивачем не представлено суду відповідних доказів щодо компенсації, шляхом лікування, понесених ним страждань та переживань.
Стосовно строку звернення до адміністративного суду, то суд уважає поважними причини пропуску даного строку. Так, отримавши 3 липня 2006 року оскаржувану постанову ДДВС, позивач у 10-ти денний строк звернувся із позовом до Печерського районного суду міста Києва, який ухвалою від 20 липня 2006 року повернув позовну заяву ОСОБА_4 на підставі ч. 2 ст. 19 та п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС. Після отримання даної ухвали позивач одразу звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області.
Згідно із ч. 1 ст. 91 КАС витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
У відповідності до положень ст. 94 КАС Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею докумен-тально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (ч. 1). Якщо адміністра-тивний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 3).
У справі містяться документи, які підтверджують понесені позивачем витрати на загальну суму 231,65 грн.: проїзні документи на залізничне сполучення: 2 березня 2010 року Івано-Франківськ–Київ пас. ПЯ № 002519 вартістю 97,85 грн., 3 березня 2010 року Київ пас.–Івано-Франківськ ПН № 980143 вартістю 112,07 грн.; проїзні документи автобусного сполучення: 10 березня 2009 року № 816805 вартістю 2,86 грн., 2 березня 2010 року № 1180422 рейс № 249 Вижниця–Івано-Франківськ вартістю 18,87 грн.
Оскільки адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково, присудити на користь останнього витрати у розмірі 115,82 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 70, 71, 76, 79, 86, 158–163, 167, 181 КАС, суд
п о с т а н о в и в:
1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_4 частково.
2. Визнати протиправною і скасувати постанову Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16 червня 2009 року ВП № 12618039 про закінчення виконавчого провадження.
3. Присудити на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 115,82 грн. (сто п'ятнадцять гривень 82 коп.) із Державного бюджету України.
4. Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні інших позовних вимог.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду за правилами встановленими ст.ст. 185–187 КАС. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом 10-ти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова у повному обсязі складена 31 травня 2010 року.
Суддя Д.А. Костенко