Справа № 2 – 2053/10
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
03 червня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Шевченко Т.М.
при секретарі Щитюк Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання факту укладення договорів купівлі-продажу та визнання права власності на земельні ділянки, -
в с т а н о в и в:
у червні 2006 р. позивач ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом, в якому просила стягнути з відповідачів 424000 грн. матеріальної шкоди, посилаючись на те, що у жовтні 2004 р. позивач з метою придбання земельної ділянки поряд з місцем свого проживання по АДРЕСА_1 домовилася з відповідачами про приватизацію останніми земельних ділянок по 0,10 га кожна, у зв’язку з чим позивач сплатила відповідачам по 424000 грн. (еквівалент 80000 доларів США) вартості земельних ділянок, про що відповідачі написали розписки. Оскільки на момент укладення угоди у відповідачів були відсутні державні акти про право власності на земельні ділянки, в якості забезпечення виконання зобов’язання в наступному укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельних ділянок, відповідачами на ім’я позивача були оформлені довіреності на отримання усіх необхідних документів, в тому числі державних актів про право власності на земельні ділянки з правом підписання відповідних договорів купівлі-продажу. В подальшому позивачу стало відомо, що відповідачі скасували надані їй доручення, самостійно отримали державні акти про право власності на земельні ділянки та виставили їх на продаж, чим порушили взяті на себе зобов’язання та заподіяли позивачу збитки.
У липні 2006 р. позивач ОСОБА_1 звернулася у суд із заявою про зміну позовних вимог (а.с. 48 т. 1), в якій просить визнати в судовому порядку факт укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 в Голосіївському районі м. Києва між сторонами у справі та визнати за позивачем право власності на зазначені земельні ділянки.
В судовому засіданні позивач підтримала свої уточнені позовні вимоги т просила суд задовольнити позов, зазначивши, що між сторонами у справі досягнуті всі істотні умови щодо укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
Відповідач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3 та її представник, а також представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні не визнали позовні вимоги та заперечували проти їх задоволення, посилаючись на те, що наміру продавати земельні ділянки позивачу вони не мали, грошових коштів за продаж земельних ділянок від позивача не отримували, будь-яких договорів відчуження земельної ділянки або договору про наміри такого відчуження вони не підписували, а видали лише позивачу генеральні доручення для оформлення документів, які потім відкликали.
Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 19.11.2004 р., а відповідач ОСОБА_4 24.11.2004 р. видали на ім’я позивача ОСОБА_1 генеральні доручення на розпорядження земельними ділянками, площею по 0,10 га, розташованими за адресою: АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4. В цей же день відповідачі підписали розписки, в яких підтвердили, що вони надали генеральні доручення позивачу на продаж належних їм земельних ділянок і отримали гроші в повному об’ємі, ніяких претензій, в тому числі матеріальних, не мають.
Акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану в АДРЕСА_3, ОСОБА_3 отримала 14.11.2005 р. на підставі рішення Київської міської ради від 27.01.2005 р. № 54,2630.
Акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану в АДРЕСА_4, ОСОБА_4 отримав 21.11.2005 р. на підставі рішення Київської міської ради від 31.03.2005 р. № 237/2812.
Акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану в АДРЕСА_3, ОСОБА_2 отримав 21.11.2005 р. на підставі рішення Київської міської ради від 31.03.2005 р. № 237/2812.
Після отримання актів про право власності на вказані земельні ділянки позивачі генеральні доручення на право продажу цих ділянок 06.05.2005 р. скасували.
Будь-яких інших письмових доказів на підтвердження укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок, чи майнових прав на них позивач суду не надала.
Відповідно до ст. 218 ЦК України рішення суду щодо оспорювання конкретних частин правочину, який має бути укладений в письмовій формі, не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.
Відповідачі категорично заперечують укладення з позивачем договорів купівлі-продажу земельних ділянок чи майнових прав на них. З розписок, що містяться в матеріалах справи, не вбачається, що сторони досягли домовленостей щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, оскільки в тексті розписок відсутні посилання на отримання відповідачами грошових коштів від позивача безпосередньо за відчуження земельних ділянок (прав на них), а також не зазначена сума коштів, за яку таке відчуження відбулося. Видача генерального доручення на ім’я позивача також не свідчить про те, що сторони досягли домовленостей по перехід майнових прав на земельні ділянки безпосередньо до позивача і за яку конкретно грошову суму такий перехід буде здійснено.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше видані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі на місцевості належної їм частки (паю).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору, або буде створений подавцем у майбутньому.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту чи характеру цих прав.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно ст. 203 та 220 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення такий договір є нікчемним.
На підставі вказаних норм закону, зважаючи на те, що позивач не надала суду будь-яких доказів, які б свідчили про те, що між нею і відповідачами було досягнуто домовленостей за всіма істотними умовами договору купівлі-продажу майнових прав на земельну ділянку, зокрема, позивач не довела, що передати права на земельну ділянку відповідачі погодились саме їй, а також не довела, за якою ціною така передача відбувається, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє в своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представника, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Оскільки ОСОБА_1 за генеральними дорученнями відповідачів стала їх представником, остання не мала права укладати з ними договір купівлі-продажу в своїх інтересах.
На підставі ст. 154 ЦПК України скасувати ухвалу судді Дарницького райсуду м. Києва від 02.06.2006 р. про забезпечення даного позову ОСОБА_1 Арешт, накладений на належні відповідачам земельні ділянки, зняти.
Керуючись ст.ст. 238, 328, 638, 655-657, 203 та 220 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд –
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання факту укладення договорів купівлі-продажу та визнання права власності на земельні ділянки відмовити.
Скасувати ухвалу судді Дарницького райсуду м. Києва від 02.06.2006 р. про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання факту укладення договорів купівлі-продажу та визнання права власності на земельні ділянки.
Арешт, накладений на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2, зняти.
Арешт, накладений на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_3, зняти.
Арешт, накладений на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_4, зняти.
Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя