У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня  2010 року   м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  

Верховного Суду України в складі:  

Жайворонок Т.Є.,   Луспеника Д.Д.., Охрімчук Л.І., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Дев’ята Київська державна нотаріальна контора та Перша Вінницька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, усунення перешкод у розпорядженні майном; за зустрічним позовом ОСОБА_5, що діє в інтересах ОСОБА_6, до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 30 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що його рідна сестра, ОСОБА_8, перебуваючи в нього в гостях у м. Вінниці, 12 грудня 2002 року склала заповіт на належне їй майно -  квартиру АДРЕСА_1 -  на його користь, який був посвідчений Китайгородською сільською радою Іллінецького району Вінницької області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Під час отримання в нотаріальній конторі ОСОБА_4 витягу із спадкового реєстру, йому стало відомо про відсутність зазначеного заповіту в реєстрі. Натомість в реєстрі зазначений заповіт, посвідчений 3 жовтня 2002 року. На його звернення Китайгородською сільською радою Іллінецького району Вінницької області                 17 листопада 2006 року було направлено на адресу реєстратора заяву про реєстрацію архівного заповіту, зареєстрованого нею 12 грудня 2002 року. У відповідачів на зберіганні знаходяться ключі від указаної квартири, правовстановлюючі документи на неї та документи, що підтверджують родинні стосунки між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, що позбавляє його можливості в установленому законом порядку оформити право власності на спадкове майно. Після зміни позовних вимог просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі заповіту від                  12 грудня 2002 року та зобов’язати ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 не чинити йому перешкод та передати ключі від зазначеної квартири.

У березні 2007 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_4 В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що чинним є лише заповіт від 3 жовтня 2002 року, яким ОСОБА_8 заповідала спірну квартиру на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в рівних долях. У грудні 2002 року ОСОБА_8 працювала, перебувати 12 грудня 2002 року в м. Вінниці не могла. Заповіт від 12 грудня 2002 року, посвідчений Китайгородською сільською радою Іллінецького району Вінницької області не відповідає волі ОСОБА_8, є сфальсифікованим та нікчемним. Після уточнення позовних вимог просив визнати нікчемним заповіт від 12 грудня 2002 року, посвідчений Китайгородською сільською радою Іллінецького району Вінницької області; скасувати реєстраційне посвідчення від 12 жовтня 2007 року №033343 на право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, видане бюро технічної інвентаризації м. Києва на ім’я ОСОБА_4 та виключити з Єдиного державного реєстру заповітів України указаний заповіт.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 30 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2010 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 задоволено. Визнано нікчемним заповіт від 12 грудня 2002 року, складений ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4; скасовано реєстраційне посвідчення від 12 жовтня 2007 року №033343 на право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, видане бюро технічної інвентаризації м. Києва на ім’я ОСОБА_4; виключено з Єдиного державного реєстру заповітів України заповіт від 12 грудня 2002 року, посвідчений Китайгородською сільською радою Іллінецького району Вінницької області. Вирішено питання про судові витрати

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 30 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду              м. Києва від 24 березня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У відповідності до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в  касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними  обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати   питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

  Вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали висновків судів не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судових рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 30 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Т.Є. Жайворонок

Д.Д. Луспеник

Л.І. Охрімчук