Справа  № 2-56/2010 рік  

Р І  Ш  Е  Н  Н  Я  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

                   10 червня 2010 року  Першотравневий районний   суд  м. Чернівці в складі   головуючого - судді:  Войтуна О.Б.  при секретарях: Костинян І.М., Одовічен Я.В., за участю: представника позивача Решетова В.В.; представника відповідача ОСОБА_2,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за  позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр «Мікрохірургії ока» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги, -  

  В С Т А Н О В И В:  

                   В листопада 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги посилаючись на те, що 10   березня   2008   року   між   ОСОБА_3   та   ОСОБА_1 укладено угоду про відступлення права вимоги. Згідно п.1 цієї угоди Кредитор (ОСОБА_1) передала Новому кредитору (ОСОБА_3) право вимоги боргу до Боржника (ОСОБА_4) в сумі 12 626 730 грн. Вказана сума боргу витікає з договору позики від 02.05.1998 р., укладеного між Боржником і Кредитором та рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18.01.2008 р. (справа № 2-572/08).

            12 березня 2008 р. ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_4 про відступлення права вимоги на суму 12626730 грн. Листом від 17.04.2008 р. ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_3 про те, що у нього немає майна і він не може розрахуватися. Разом із тим, він намагається організувати власний офтальмологічний бізнес. Проте, у нього є корпоративні права на ТОВ РЦ «Мікрохірургія ока» в розмірі 50 % статутного фонду.

             Постановою від 15.05.2008 р. виконавчий документ (виконавчий напис нотаріуса від 06.02.2008 р.) повернуто Совві Х.Ш. без виконання у зв'язку із відсутністю майна у боржника ОСОБА_4

Позивач в позові зазначає, що 20 червня 2008 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ТОВ РЦ «Мікрохірургія ока» про виділ частини майна товариства. Просить стягнути вказаний борг шляхом звернення стягнення на майно товариства пропорційно частці ОСОБА_4 у статутному фонді, та просить виділити для стягнення нерухоме майно (нежитлові приміщення та земельну ділянку) АДРЕСА_1. За вказаним позовом Шевченківським районним судом м. Чернівці порушено провадження у цивільній справі.

            Вважає, що угода про відступлення права вимоги укладена в порушення норм чинного законодавства, при цьому посилається на ч.3 ст. 512 ЦК України, а саме що кредитор у зобов'язані не може бути замінений, якщо це встановлено законом або договором.  

У справі № 2-572/08, що перебувала у провадженні Першотравневого районного суду м. Чернівці, ОСОБА_1 набула статусу стягувача. Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ЦПК та Законом України «Про виконавче провадження». Стаття 378 ЦПК України допускає заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або заявою сторони. Аналогічна норма встановлена ч. 4 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин вважає, що уступка права вимоги ОСОБА_1. за рішенням суду суперечить закону, а відтак такий договір є недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України та ст. 215 ЦК України.

На підставі викладеного просить суд визнати угоду про відступлення права вимоги від 10.03.2008 р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, недійсною.  

В процесі розгляду справи представником позивача була подана заява про доповнення підстав позову, якою просив визнати вищевказану угоду недійсною посилаючись також на те, що на вказаній угоді підроблено підпис ОСОБА_1.  

В судовому засіданні представник позивача позовні підтримав та надав пояснення аналогічні позовній заяві та заяви про доповнення підстав позову, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач, посилаючись на ч.3 ст. 512 ЦК України, не вказує на норми закону, якими встановлена заборона заміни кредитора в оскаржуваній угоді. Також зазначав, що посилання позивача на ст. 378 ЦПК України та ч.4 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», як підставу визнання угоди недійсною позбавлене правових підстав, так як правовідносини ОСОБА_3 та ОСОБА_1. щодо уступки права вимоги не є предметом регулювання цих норм права, оскільки ці правові норми регламентують відносини що виникають в процесі виконавчого провадження, яке по даній справі не відкривалося. Посилався також на те, що права позивача не порушуються укладенням цієї угоди оскільки він не є а ні її стороною, а ні боржником за цією угодою, а боржник за цією угодою ОСОБА_4 не висловлював своїх заперечень щодо цієї угоди та сплати заборгованості по ній.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, від нього до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутності позовні вимоги не визнає. Також в даній заяві  зазначив що він не заперечує його заборгованість згідно договору позики від 02.05.1998р. та рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18.01.2008р. та йому немає значення якому кредитору проводити погашення заборгованості. Зазначав, що позивач не має жодного відношення до відносин, що склалися між ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_1. з приводу укладення оскаржуваної угоди, а тому даними відносинами жодних його прав не порушено, а позов є безпідставним.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи представник позивача в супереч ст.60 ЦПК України не надав суду докази на підтвердження своїх доводів щодо позовної вимоги.

Судом встановлено, що 10 березня 2008р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1. було укладено угоду про відступлення права вимоги /а.с.4,5/.

Відповідно до п.1 відповідач ОСОБА_1 передала (відступила), а відповідач ОСОБА_3 прийняв право вимоги до  ОСОБА_4 в сумі 12 626 730 гривень України, яку ОСОБА_4 зобов’язаний їй сплатити згідно договору позики від 02.05.1998р., укладеному між ОСОБА_1. та ОСОБА_4, та рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18.01.2008р. (справа №2-572/08).

Пунктом 2 цієї угоди ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтвердили, що до ОСОБА_3 переходять зазначені в п.1 цієї угоди права вимоги ОСОБА_1. до ОСОБА_4 в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.  

Заявою від 12.03.2008р. ОСОБА_1 повідомила відповідача ОСОБА_4 про те, що згідно угоди про відступлення права вимоги від 10.03.2008р. вона передала по цій угоді її права вимоги до ОСОБА_4 в сумі 12626730 грн., які він зобов’язаний їй сплатити згідно договору позики від 02.05.1998р. та рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18.01.2008р. ОСОБА_3 /а.с.8/.

Відповідач ОСОБА_4 листом від 17.04.2008р. повідомив відповідача ОСОБА_3 про те, що не має можливості розрахуватися з ним за переданим йому правом вимоги в сумі 12626730 грн. і сподівається, що найближчим часом зможе поступово розрахуватися з боргом /а.с.10/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_1 померла, про що відділом реєстрації актів громадянського стану у Оффенбаху-на-Майні зроблено актовий запис за №526/2008, даний факт підтверджується копією спадкової справи за №1661/2008 /а.с.50-63/.  

Загальні підстави та наслідки недійсності правочину передбачені ст.215 ЦК України, за якою підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правило, встановлене цією нормою повинно застосовуватися в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності правочину.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог законодавства.

В ст. 512 цього Кодексу встановлені підстави заміни кредитора у зобов'язанні, до яких віднесено передача кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Водночас ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Отже за приписами ч.3 ст.512 Цивільного кодексу України в договорі повинно бути вказано про заборону заміни кредитора у зобов'язанні.

Як видно з вище дослідженої судом оскаржуваної угоди, вона не містить положень щодо заборони заміни кредитора у цьому зобов’язанні.  

Позивач, посилаючись на ч.3 ст. 512 ЦК України, не вказує на норми закону, якими встановлена заборона заміни кредитора в оскаржуваній угоді.  

Відповідно до п.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону;

Згідно ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.  

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

В ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 до органів державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18.01.2008р., яким була стягнута з ОСОБА_4 сума боргу за договором позики, відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» не зверталася і постанова про відкриття виконавчого провадження згідно ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» не виносилася, відомості які свідчили б протилежне представник позивача в супереч вимогам ст..60 ЦПК України, як на підставу позовних вимог не надав.

Отже, посилання позивача на ст. 378 ЦПК України та ч.4 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» позбавлене правових підстав оскільки правовідносини ОСОБА_3 та ОСОБА_1. щодо уступки права вимоги не є предметом регулювання цих норм права, так як ці правові норми регламентують відносини що виникають в процесі виконавчого провадження, яке по даній справі не відкривалося.

Суд не приймає до уваги доводи представника позивача, що викладенні в заяві про доповнення підстав позову, що на оскаржуваній угоді підроблено підпис ОСОБА_1., з наступних підстав.

Як видно з висновку судово-почеркознавчої експертизи за №0146 від 04.03.2010р., яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в двох примірниках угоди про відступлення права вимоги від 10.03.2008р., укладеної між громадянами ОСОБА_1 і ОСОБА_3. українською та німецькою мовами, виконані ОСОБА_1 /а.с.171-175/.

При цьому суд не приймає до уваги висновок спеціаліста від 12.11.2009р. №6/546  ГУ МВС України у Львівській області НДЕКЦ, який був виконаний по запиту адвоката Решетова В.В., оскільки він носить не категоричний, а ймовірний характер. При досліджені в якості порівняльного матеріалу спеціалістом використовувалися лише електрофотокопії підпису, що міститься на паспорті громадянина України та електрофотокопії підпису, що міститься на заповіті. В даному висновку зазначено, що для надання будь-якого категоричного позитивного чи негативного висновку на дослідження в обов’язковому порядку, необхідно надати оригінали документів /а.с.101,102/. Також спеціаліст який проводив дослідження не був попереджений про кримінальну відповідальність.

Отже як видно з вище досліджених в судовому засіданні письмових доказів, оскаржувана угода вчинена з дотриманням сторонами вимог ЦК України та інших законодавчих актів, внаслідок чого підстав для визнання недійсним правочину (угоди про відступлення права вимоги) немає.  

Суд вважає, що також слід зазначити, що статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Стаття 518 ЦК України визначає, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Як вище встановлено судом боржник за оскаржуваною угодою відповідач ОСОБА_4 жодних заперечень стосовно відступлення права вимоги не висловлював, а в поданій суду заяві, зазначив що він не заперечує його заборгованість згідно договору позики від 02.05.1998р. та рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18.01.2008р. та  йому немає значення якому кредитору проводити погашення заборгованості.

Позивач ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» не є боржником за оскаржуваною угодою, а боржник за угодою відповідач ОСОБА_4 заперечень стосовно відступлення права вимоги не висловлював, суд вважає, що позовні вимоги про визнання угоди недійсною є такими, що не спрямовані на поновлення або захист порушеного права позивача, так як відсутній сам факт порушення укладенням оскаржуваної угоди будь-якого його права.

Встановлені судом обставини повністю підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.3,15, 16,203,215,216,512,514,518 ЦК України ст.ст.3-4,57-60,64,66,130,208-209,212-215,218,223,294-295 ЦПК України, суд, -

  В И Р І Ш И В :  

 В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр «Мікрохірургії ока» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги – відмовити.

 Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

  Суддя:                     Войтун О.Б.