ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2006 р.

Справа № 2/223-2742

 09:20

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Колубаєвої В.О.             

при секретарі судового засідання  Жураківській М.І.

Розглянув справу

за позовом  Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8,Тернопіль,46021           

до  Житлово-комунальної контори відкритого акціонерного товариства "Тернопільбуд" вул. М. Кривоноса, 6,Тернопіль,46000            

про  стягнення заборгованості в сумі 5558,44 грн..

За участю представників сторін:

позивача: Гловак В.І. - довіреність №04-280/1197 від 10.07.06р.

відповідача: Печений О.П.,  довіреність   № 04-280/1197  від 07.07.06 р.

Суть справи: Згідно ст.150  Кодексу  адміністративного судочинства України 21.08.2006р було оголошено перерву до 23.08.2006р.

Позивач пред'явив позов про стягнення 5558грн. 44 коп. із них 5454 грн. 95 коп штрафні  санкції за нестворення   у 2005році одного робочого місця для  працевлаштування інваліда, та  103 грн. 49 коп. пені за несплату  санкцій.

         Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що у нього працювало чотири інваліди. Однак, поскільки Свистун О.О. не змогла працювати, то він звертався в Тернопільський міський центр зайнятості з проханням направити йому на роботу інваліда. Інвавалід на працевлаштування не направлений. Просить у позові відмовити.

           Розглянувши матеріали  справи,  вислухавши  пояснення  представників позивача та відповідача і  приймаючи до уваги, що:

1) В судовому засіданні  перед розглядом  справи  представникам роз’яснено  їх права і обов’язки, передбачені  ст.51 Кодексу  адміністративного судочинства України.

          2) Ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральними органами виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Пункт 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів зазначає, що державна служба зайнятості веде облік інвалідів, робочих місць підприємств на які можуть бути працевлаштовані інваліди, сприяє працевлаштуванню інвалідів.

Пункт 14 цього Положення тлумачить, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця на яких може використовуватись праця інвалідів.

3) Із звіту  про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р ( форма №10ПІ) код 0.2 вбачається, що у відповідача працювало 3 інваліди. А в розділі II даного звіту зазначено, що у 2005р у відповідача працювало 4 інваліди, із них два по 12 місяців, а один 10 місяців і один по 4 місяці.

Відповідач пояснює, що гр.Свистун О.О. розрахувалась по хворобі. Що він знав про те, що інвалід розрахується, в звязку з чим в звітах про наявність вільних робочихмісць та потребу в працівниках станом на 02.09.2004р, 28.10.2004р, 28.11.2004р,28.12.2004р,28.01.2005р,- повідомляв Тернопільський міський центр зайнятості про наявність одного вакантного місця для працевлаштування інвалідів. Підтверджуючи даний факт датами підписання працівників центру зайнятості та листом Тернопільського міського центру зайнятості №07-1156 від 28.07.2006р із якого вбачається, що центр зайнятості на початку 2005р, знав про наявність у відповідача робочого місця для працевлаштування інваліда .

Також в суд наданий акт створення робочого місця  двірника від 25.01.2005р, із якого вбачається, що на час звернення відповідача до цетру зайнятості робоче місце для працевлаштування інваліда було відповідачем створено.

Вищенаведене підтверджує, що відповідач вчинив дії передбачені ст. 5 Постанови Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 р. “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”. Тобто зробив все, що від нього залежить для того щоб виконати вимоги ст. 19 Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні” .

Тому слід вважати, що один інвалід не працевлаштований не з вини відповідача і у суду немає підстав покладати на нього відповідальність передбачену ст. 20 даного Закону.

4) При розгляді справи враховувалось:

а) Ст.Ст.1,2 Постанови Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 р. “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” передбачають, що робоче місце інваліда це окреме робоче місце, де створені необхідні умови для праці інваліда.

Звичайне робоче місце може бути створено до направлення інваліда на роботу. Тому і відповідна комісія складає акт про створення робочого місця для направлення інваліда на роботу.

Спеціалізоване робоче місце може бути створено тільки після того, як інвалід відповідними органами направлений на працевлаштування.

Тільки коли підприємство знає з якими вадами здоров’я до нього направлений інвалід, воно повинно створити спеціалізоване робоче місце для інваліда відповідної нозології. Дане місце повинно бути атестовано спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій і введення в дію шляхом працевлаштування інвалідів.

Отже, керуючись вищезазначеними вказівками Кабінету Міністрів України відповідач в підтвердження створення звичайного робочого місця може надати в суд тільки акт створення робочого звичайного місця.

Акт створення спеціалізованого робочого  місця повинен представлятися тільки в тому разі коли інвалід працевлаштований. Тому заперечення позивача відносно того, що акт про створення робочого місця не має юридичної сили, т.я. він не підписаний представниками МСЕК, Держнаглядохоронпраці, організацій інвалідів є незаконним і не приймається до уваги.

5) Декретом Кабінету Міністрів України №7-93 від 21.01.1993 р. позивач звільнений від сплати судового збору. Тому, судовий збір не стягується.

Керуючись вищезазначеним, ст.ст. 158,162,163,258 Кодексу  адміністративного судочинства України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          В позові відмовити.

2.          Судовий збір не стягується.

Постанова  суду першої інстанції  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі  29.08.2006 р. до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

 

Суддя                                                            В.О. Колубаєва