АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
==========================================
Справа№22ц -1282/2010р. Головуючий у суді1 інстанції
Галан О.О.
Доповідач Свинцова Л.М.
.
У Х В А Л А
іменем України
29 червня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого судді Свинцової Л.М.
суддів Савченко В.О., Медвєдєвої Л.П.
при секретарі Соколовій
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 11 січня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Краснодонвугілля», відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 11 січня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено за необґрунтованістю.
ОСОБА_2, не погодившись з рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилався на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного ним рішення.
Судом першої інстанції на його думку не ураховані положення ч.1 п. 12.17 Угоди з тарифів, трудових та соціальних гарантій між Держвугілляпромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості в редакції 10.09.1992 року, де вказано, що власник сплачує потерпілому одноразову допомогу з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності. У випадках, коли при повторних обстеженнях встановлюється більш високий відсоток втрати професійної працездатності, підприємство сплачує потерпілому одноразову допомогу з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожен відсоток втраченої професійної працездатності - різницю у відсотках між первісною та наступною втратою професійної працездатності, а відповідно до ч. 6 цього ж пункту «Угоди…» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні та шкідливі умови праці привели до моральної шкоди потерпілого, порушенню його нормальних життєвих зв’язків, потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд не звернув уваги на те, що з набранням чинності у 1992 році Закону України «Про охорону праці» та «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків” обов’язок власника по відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди було закріплено на державному рівні. Під час встановлення йому 40% втрати професійної працездатності у 1994 році вже діяло законодавство, відповідно до якого підприємство повинно було сплатити йому одноразову допомогу та моральну шкоду. Наказом по шахті «Дуванна» від 30.09.1994 року йому була нарахована одноразова допомога у сумі 851,98 грн. тільки з урахуванням 20% втрати професійної працездатності. Необґрунтовано суд відмовив у задоволенні його позову про відшкодування моральної шкоди.
Заперечення на апеляційну скаргу не надходили.
Суд, розглядаючи справу, встановив, що позивачеві з 04..02.1991 року було первісно встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням – вібраційна хвороба. Надалі позивачеві встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням: 15 % з вібраційної хвороби, 25% з пневмоконіозу.
Згідно наказу по шахті «Дуванна» № 449 від 30.09.1994 року позивачеві було нараховано одноразову допомогу з його середньомісячного заробітку з урахуванням 20% втрати професійної працездатності у сумі 851,98 грн., яку було йому сплачено.
На час встановлення позивачеві 20% втрати професійної працездатності, тобто на 04.02.1991 року, законодавством не передбачалось виплату одноразової допомоги та моральної шкоди за втрату професійної працездатності.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як правильно встановлено в суді першої інстанції, вперше позивачеві було встановлено втрату професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням у розмірі 20% з 04.02.1991 року, коли діючим законодавством не було передбачено виплату одноразової допомоги та моральної шкоди у зв’язку з професійним захворюванням.
При обстеженні МСЕК 26.09.1994 року МСЕК було встановлено позивачеві 40% втрати професійної працездатності, у тому числі 15% - через вібраційну хворобу, 25 % - через пневмоконіоз. Дійсно, на той час діючим законодавством не було передбачено виплату одноразової допомоги та моральної шкоди через пошкодження здоров’я, що пов’язане з виробництвом. Та позивачеві й не нараховувалося та не сплачувалося моральну шкоду, одноразову допомогу через втрату ним 20% професійної працездатності у 1991 році.
Відповідно до п.12.17 Галузевої угоди, що діяла з 12.02.1992 року, передбачалося, що при повній та частковій втраті працездатності, пов’язаній з травмуванням на виробництві чи з професійним захворюванням, на підставі рішення МСЕК підприємство зі своїх коштів виплачує потерпілому одноразову допомогу у розмірі відповідно до відсотку втрати працездатності з віднесенням таких витрат на собівартість продукції. Між тим, в матеріалах справи відсутні дані про наявність власних коштів підприємства на той час.
Позивачеві було виплачено одноразову допомогу у сумі 851,98 грн. на підставі наказу по шахті «Дуванна» від 30.09.1994 року з урахуванням 20 % втрати професійної працездатності, що є різницею між 40% та 20% втрати професійної працездатності.
Позивачем не оспорюється правильність нарахування суми одноразової допомоги з розрахунку 20% втрати професійної працездатності у розмірі 851,98 грн. на час виплати. Позовні вимоги щодо стягнення з підприємства більшої суми зв’язані з тим, що позивач просить у розрахунку застосувати середньомісячний заробіток ГРОЗ за 2008 рік, який значно вищий, ніж середньомісячний заробіток, з якого розраховувалась одноразова допомога за наказом шахти “Дуванна» від 30.09.1994 року.
Матеріали справи не містять жодного доказу незаконних дій або бездіяльності підприємства-відповідача, на підставі яких здійснюється відшкодування моральної шкоди у зв’язку з настанням професійної хвороби, як роз’яснювалось у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», що діяла на час спірних правовідносин.
За таких підстав суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Тож, колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, та таким, що не підлягає скасуванню чи зміні.
Керуючись ст.ст.209, 307,308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 11 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набуває чинності негайно після її проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
З повним текстом ухвали сторони можуть ознайомитися через 5 днів в приміщення апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: