Справа № 2-126/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2009 року                                Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого:     Ільтьо І.І.,

при секретарі:    Куні О.І.,

перекладачі:       ОСОБА_1,

з участю позивача ОСОБА_2, їх представника за угодою - адвоката ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, її представника за ордером – адвоката ОСОБА_5, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Берегівської держнотконтори за довіреністю – Вовкунович І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_9 до ОСОБА_4, треті сторони на боці відповідача без самостійних вимог Берегівська державна нотаріальна контора та приватний нотаріус ОСОБА_10, про визнання заповіту та  свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними та визнання права власності на частину будинку,

                                                                                встановив:

Позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_2  звернулися в суд із позовом до  ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Берегівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту та  свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними  зазначивши, що вони та їх батьки ОСОБА_11 і         ОСОБА_9 проживали в будинку за адресою АДРЕСА_1, разом з  дідом     ОСОБА_12 та бабкою ОСОБА_13. Частково в розмірі 1/20 та 7/60 вказаного будинку дід ОСОБА_12 успадкував від своїх батьків, а 7/10 частки придбав разом із бабкою ОСОБА_13 від Берегівської міської ради. Після смерті діда ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 виявилося, що він залишив заповіт, яким заповідав усе своє майно своїй дочці ОСОБА_4, яка 01.08.2002 року звернулася до Берегівської державної нотаріальної контори  та отримала свідоцтво на право на спадкове майно за заповітом, а саме на 208/240 частин спірного будинковолодіння. Позивачі вважали заповіт недійсним, оскільки він був підписаний не дідом ОСОБА_12, а іншою особою. Крім того, позивачі вважали, що відповідачка ОСОБА_4 пропустила строк прийняття спадщини. В зв’язку з наведеним, просили суд визнати заповіт недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом.

Крім того, позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Берегівська державна нотаріальна контора, про визнання за ними права власності по 7/20 частин будинку в АДРЕСА_1,  та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_4 мотивуючи тим, що 7/10 частки будинку  в                 АДРЕСА_1, дід ОСОБА_12 придбав разом із бабкою ОСОБА_13 від Берегівської міської ради і відповідно ця частка була їх спільною сумісною власністю. Після смерті бабки ОСОБА_13 її частка спільного майна мала бути успадкована порівну спадкоємцями, в тому числі і ними як дітьми померлого сина ОСОБА_11.

Також   ОСОБА_8, ОСОБА_2 та   ОСОБА_9 звернулися з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину будинковолодіння, а саме визнати за ними в рівних частках право власності на кухню, кладовку, ванну дроварню та вбиральню, які є частиною будинку в АДРЕСА_1, оскільки ці приміщення були збудовані ними разом з їх померлим чоловіком та батьком ОСОБА_11.

Вказані позови ухвалами суду об’єднані в одне провадження.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 об’єднаний позов підтримали.

Позивачка ОСОБА_9 пояснила, що з 1987 року протягом 20 років проживала разом з дітьми та чоловіком в будинку в АДРЕСА_1,  з часу народження . Її чоловік ОСОБА_11 помер в 1993 році, однак вони разом добудували кухню, ванну, кладочку, гараж, котельню та перекрили дах. Кошти на ремонт взяла в борг у своєї тітки. Після смерті діда, чоловіка  їй стало відомо про заповіт, яким він все своє майно заповідав дочці ОСОБА_4, яка в будинку не проживала і участі в ремонті будинку не приймала.

Позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_2 підтримали пояснення позивачки ОСОБА_9.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні об’єднаний позов не визнала та пояснила, що прописана у спадковому будинку АДРЕСА_1, з 1998 року. Будинок придбали її батьки в 1985 році. Пізніше приблизно в 1987 році в будинку поселився також її брат ОСОБА_11 із сім’єю. Потім помер її брат, а пізніше мама. Ще за життя брата її батьком був складений заповіт, яким батько заповідав їй усе своє майно. Оскільки вона є єдиним спадкоємцем за заповітом, тому в 2002 році оформила на себе право власності на будинок. Крім того відповідачка ствердила, що матеріали на будівництво прибудови та ремонт будинку були придбані нею та її чоловіком.

Представник третьої особи,  яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Берегівської державної нотаріальної контори Мирончук О.В. позов не визнала та пояснила, що після смерті спадкодавця ОСОБА_12 відкрилася спадщина. Був тільки заповіт, інших заяв подано не було.

Третя особа,  яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватний нотаріус ОСОБА_10 в судове засідання не з’явилася, однак в установленому порядку  був зроблений її виклик до суду через місцеву офіційну газету. Після опублікування газетної об’яви на прохання суду ні своєї адреси, ні причини неявки до цього часу не повідомила, заперечень не надіслала. Однак ОСОБА_10 була допитана раніше, як свідок по даній справі, де вона пояснила, що особисто знала ОСОБА_12 і заповіт він підписав у її присутності.

Заслухавши пояснення позивачів та їх представника, відповідачку та її представника, третю особу на стороні відповідача, свідків та вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Правовідносини які склалися між сторонами регулюються ст. 541 ЦК України 1963 року згідно якого заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Судом встановлено, що будинок в АДРЕСА_2, належав ОСОБА_12 в 7/10 частки згідно договору купівлі продажу від 31.05.1984 року № 2527, 1/20 частки згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.11.1984 року, в 7/60 частки згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.11.1984 року № 4996, тобто всього 208/240 частки будинку (том 1 а.с. 29).

ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та залишив заповіт, згідно якого заповідав усе належне йому майно своїй доньці ОСОБА_4.(том 1 а.с. 6, 35).

Проведеною по справі судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що записи ОСОБА_12 в рядку підпис в заповіті від 18.11.1996 року , ОСОБА_12 в реєстрі про посвідчення заповіту та запис ОСОБА_12 після слова покупець в двох примірниках договору купівлі-продажу частини домоволодіння від 31.05.1984 року та рукописні заяви від імені ОСОБА_12 від березня 1993 року виконані однією особою, тому суд немає сумнів у справжності підпису у заповіті виконаного ОСОБА_12 (том 1 а.с. 138-140).

На підставі заповіту та заяви ОСОБА_4 від 01.08.2002 року державним нотаріусом ОСОБА_6 держнотконтори видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом (том 1 а.с.7, 8).

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано у відповідності до «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», яка діяла на час відкриття спадщини, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зважаючи на наведене, суд вважає, що заповіт був підписаний ОСОБА_12 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом був виданий ОСОБА_4 на законних підставах, а тому у позовних вимогах  ОСОБА_8 та ОСОБА_2 про визнання заповіту та  свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними слід відмовити, як безпідставним.

Відповідно до статті  527 ЦК України 1963 року с падкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Дійсно 7/10 частки будинку в АДРЕСА_2, були придбані ОСОБА_12 під час шлюбу з ОСОБА_13, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с. 34).

Однак договір купівлі продажу був складений лише на ОСОБА_12, і ні сама             ОСОБА_13 ні її можливі спадкоємці за законом з заявою про виділення її частки із спадкового будинку не зверталися. Спадщина за померлою, оскільки майна за нею зареєстровано не було, не відкривалася, з заявами про прийняття спадщини за законом за ніхто не звертався.

Чоловік та батько позивачів ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто ще до смерті спадкодавців (том 1 а.с. 36).

Крім того ст. 524 ЦК України 1963 року  встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Таким чином, враховуючи також, що все спадкове майно було заповідане ОСОБА_12 своїй дочці ОСОБА_4, тому в задоволенні вимог  ОСОБА_8 та ОСОБА_2 про визнання за ними права власності по 7/20 частин будинку в АДРЕСА_1, як за спадкоємцями за законом за померлим батьком ОСОБА_11 слід також відмовити.  

Щодо вимог ОСОБА_8, ОСОБА_2 та   ОСОБА_9 про визнання права власності на частину будинковолодіння, суд приходить до наступного висновку.

Дозвіл на будівництво підсобних приміщень було надано ОСОБА_12 10.06.1993 року, тобто невдовзі до смерті батька та чоловіка позивачів ОСОБА_11, який  помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (том 1 а.с. 63).

Самі позивачі ОСОБА_8 та  ОСОБА_2 на той час були неповнолітніми (том 1 а.с. 31, 32).

Відповідно ні позивачі ні їх батько самі провести ремонт будинку та будівництво надвірних будівель не могли.

Згідно розписки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 нібито отримали кошти в розмірі 5000 рублів від ОСОБА_17.  на придбання та перебудову житлового будинку (том 1 а.с. 56).

Однак на той час вони проживали за адресою АДРЕСА_3, і жодних доказів, що вказані кошти були використані на придбання та ремонт будинку за адресою АДРЕСА_1, ними не представлено. Крім того, навіть дозвіл на будівництво надвірних будівель був отриманий ОСОБА_12 через дев’ять років після отримання позики.

Підписи ОСОБА_9 та ОСОБА_11 на вищезгаданій розписці однакові, а тому суд оцінює цю розписку критично та не приймає її як доказ отримання грошей для придбання та ремонту будинку.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,          ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 не дали безсумнівних показів щодо участі позивачів коштами та працею у перебудові будинку.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника будинку зобов’язані брати участь в проведенні ремонту будинку, а тому незначна безоплатна допомога ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в будівництві не дає їм право та їх спадкоємцям на визання за ними права власності на частину будинку.

Крім того, документально підтверджено, що будівельні матеріали були придбані чоловіком позивачки ОСОБА_25 28.12.1992 році та 25.01.1993 року (том 1 а.с. 145, 146).

Відповідно до наведеного підстав для визнання права власності на кухню, кладовку, ванну дроварню та вбиральню, які є частиною будинку в АДРЕСА_1, за позивачами немає

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 212   ЦПК України, ст.ст. 524, 527, 541 ЦК України 1963 року та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,

вирішив:

В задоволені об’єднаного позову ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_9 до ОСОБА_4, треті сторони на боці відповідача без самостійних вимог Берегівська державна нотаріальна контора та приватний нотаріус ОСОБА_10, про визнання заповіту та  свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними та визнання права власності на частину будинку - відмовити .

Заяву  про  апеляційне  оскарження  рішення  суду   першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  Апеляційна скарга на  рішення  суду  подається  протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

                    Суддя:                                                                         Ільтьо І.І.