ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2007 р. | № 24/404/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Першиков Є.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Дочірнього підприємства “Імідж Холдинг” Акціонерної компанії “Імідж Холдинг АпС” |
на постанову | Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. |
у справі | № 24/404/06 |
господарського суду | Запорізької області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Ванас” |
до | Дочірнього підприємства “Імідж Холдинг” Акціонерної компанії “Імідж Холдинг АпС” |
про | стягнення суми боргу у розмірі 653 188,40 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Пивоварчук В.С., директор; Гасанбеков С.С., дов. № б/н від 25.09.2006 р.; |
відповідача: | Стрілець І.Ю., дов. № 7 від 12.05.2007 р.; |
В С ТА Н О В И В:
У вересні 2006 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Ванас” (далі –Товариство) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Дочірнього підприємства “Імідж Холдинг” Акціонерної компанії “Імідж Холдинг АпС” (далі – Підприємство) заборгованість у розмірі 653 188,40 грн.
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що воно належним чином виконало роботи за договором підряду № 22 від 01.11.2002 р. (далі –Договір № 22) та договором на благоустрій території № 20 від 21.09.2002 р. (далі –Договір № 20), укладеними з Підприємством, проте останнє лише частково виконало свої зобов’язання з їх оплати, що є підставою для стягнення відповідної заборгованості на підставі норм ЦК України.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2006 р. (суддя Азізбекян Т.А.) позовні вимоги Товариства задоволено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. (колегія суддів: Мірошниченко М.В., Колодій Н.А., Кричмаржевський В.А.) рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що Підприємство має заборгованість перед Товариством за виконані останнім роботи, яка підлягає стягненню на підставі норм ЦК України та ГК України. При цьому місцевий господарський суд зазначив, що відповідні роботи виконувались Товариством не за Договорами № 20 та № 22, проте це не звільняє Підприємство від їх оплати, а апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що вказані роботи були виконані саме на підставі Договорів № 20 та № 22.
Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. і рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2006 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Підприємство обґрунтовує тим, що апеляційним господарським судом було порушено наказ Державного комітету статистики України від 21.06.2002 р. № 237/5 “Про затвердження форм первинних документів з обліку в будівництві”, ст. 161 ЦК УРСР, ст. 526 ЦК України, ст. 42, п. 1-1 частини першої ст. 80, п. 3 частини першої ст. 81 ГПК України.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Підприємства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. і рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2006 р. –без змін. Вимоги, викладені у відзиві, Товариство обґрунтовує тим, що місцевим та апеляційним господарськими судами при вирішенні спору було повно та всебічно досліджено усі матеріали справи та прийнято законні рішення і постанову.
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 29.08.2007 р. розгляд касаційної скарги здійснюється колегією суддів Вищого господарського суду України у складі судді Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Мачульського Г.М. та Першикова Є.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що:
– між Товариством та Підприємством укладено Договір № 20 та Договір № 22, які за своїм змістом є договорами підряду;
– Товариство виконало роботи за Договорами № 20 та № 22, що підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт і витрат за вересень 2003 р. (форма № КБ-3) на загальну суму 368 514,20 грн., актами виконаних робіт за вересень 2003 р. на загальну суму 368 514,20 грн., у яких міститься перелік виконаних робіт, їх обсяги та фактична вартість, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт і витрат за жовтень 2003 р. (форма № КБ-3) на загальну суму 375 385,00 грн., актом виконаних робіт за жовтень 2003 р. на загальну суму 375 385,00 грн., у якому міститься перелік виконаних робіт, їх обсяги та фактична вартість;
– Підприємство оплатило виконані Товариством роботи за Договорами № 20 та № 22 частково, у розмірі 90 720,80 грн.;
– заборгованість Підприємства перед Товариством за Договорами № 20 та № 22 складає 653 188,40 грн.
Оскільки правовідносини між Підприємством та Товариством за Договорами № 20 та № 22 виникли до набрання чинності ЦК України та ГК України, але продовжували існувати після набрання вказаними кодексами чинності, до них, на підставі п. 4 Розділу “ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ” ЦК України та п. 4 Розділу “ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ” ГК України, мають застосовуватись саме положення норм ЦК України та ГК України.
Відповідно до частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. ст. 525 та 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина перша ст. 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими висновки господарських судів першої та другої інстанцій про те, що Підприємство має заборгованість перед Товариством у розмірі 653 188,40 грн.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з твердженням апеляційного господарського суду про те, що вказана заборгованість виникла на підставі Договорів № 20 та № 22, оскільки, як було встановлено зазначеним судом, це підтверджується змістом довідок про вартість виконаних підрядних робіт і витрат за вересень та жовтень 2003 р. (форма № КБ-3) та відповідними актами виконаних робіт. У зв’язку з чим посилання Підприємства у касаційній скарзі на порушення господарським судом апеляційної інстанції наказу Державного комітету статистики України від 21.06.2002 р. № 237/5 “Про затвердження форм первинних документів з обліку в будівництві” та п. 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України є безпідставними.
Твердження Підприємства у касаційній скарзі про порушення господарським судом другої інстанції п. 3 частини першої ст. 81 ГПК України є необґрунтованим, оскільки у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. зазначено, що встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновку апеляційного господарського суду, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Імідж Холдинг” Акціонерної компанії “Імідж Холдинг АпС” залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. у справі № 24/404/06 господарського суду Запорізької області –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя Є.В. Першиков