ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2007 р. | № 14/496 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р. |
у справі | № 14/496 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” |
до | Державного територіально-галузевого об’єднання “Південно-Західна залізниця” |
про | стягнення 1 154,28 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Переяславська М.В., дов. № 4-4016 від 29.01.2007 р.; |
відповідача: | Лагода О.А., дов. № 1340-ню від 16.10.2006 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006 р. Відкрите акціонерне товариство “Нікопольський завод феросплавів” (далі –Завод) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання “Південно-Західна залізниця” (далі –Залізниця) 1 154,28 грн.
Позовні вимоги Завод обґрунтовував тим, що Залізниця без будь-яких правових підстав затримала та використала з 31.01.2006 р. по 09.02.2006 р. вагон № 24535841, за оренду якого на підставі договору оренди вантажних вагонів № ПР/МД-09-06-1/НЮ-дч від 03.01.2006 р. (далі –Договір від 03.01.2006 р.), укладеного з Державним підприємством “Придніпровська залізниця”, останньому було сплачено передоплату у розмірі 1 154,28 грн., яка підлягає стягненню на підставі ст. 762 ЦК України та ст. 126 Статуту залізниць України.
Клопотанням від 18.12.2006 р. (а. с. 83) Завод уточнив позовні вимоги та просив господарський суд м. Києва стягнути з Залізниці збитки у розмірі 1 657,80 грн. Вказане клопотання не містило обґрунтування розміру суми, яка підлягає стягненню, та обґрунтування того, що вказана сума є збитками.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.01.2007 р. (суддя Калатай Н.Ф.) в задоволенні позовних вимог Заводу відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р. (колегія суддів: Губенко Н.М., Барицька Т.Л., Ропій Л.М.) рішення господарського суду м. Києва від 22.01.2007 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що:
– Завод не довів факту використання Залізницею з 31.01.2006 р. по 09.02.2006 р. вагону № 24535841, і тому відсутні підстави для застосування ст. ст. 119 та 126 Статуту залізниць України;
– Залізниця не є стороною Договору від 03.01.2006 р., і тому відсутні підстави для застосування ст. ст. 762 та 780 ЦК України.
Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р. скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Завод обґрунтовує тим, що апеляційний господарський суд при вирішенні спору неправильно застосував (порушив) ст. ст. 4, 11 та 762 ЦК України, ст. ст. 116, 119 та 126 Статуту залізниць України, порушив ст. 32, 33, 34 та 43 ГПК України, внаслідок чого дійшов до неправильних висновків.
Залізниця не скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Заводу до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Заводу не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
– 24.01.2006 р. на станції Конотоп Залізниці вагон № 24535841 був відчеплений через технічну несправність;
– 31.01.2006 р. вагон № 24535841 був прийнятий з поточного ремонту;
– 04.02.2006 р. вагон № 24535841 був прийнятий станцією П’ятихатки Державного підприємства “Придніпровська залізниця” та у період з 04.02.2006 р. по 09.02.2006 р. він перебував за межами Залізниці;
– за період з 01.01.2006 р. по 04.02.2006 р. вагон № 24535841 не використовувався.
Абзац перший ст. 126 Статуту залізниць України передбачає, що у разі самовільного використання залізницею вагонів (контейнерів), що належать підприємствам або орендовані ними, залізниця сплачує їм плату за користування, встановлену статтею 119 цього Статуту.
Враховуючи встановлені обставини справи та виходячи зі ст. 126 Статуту залізниць України, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для стягнення з Залізниці плати за самовільне використання вагону № 24535841.
Посилання Заводу у касаційній скарзі на те, що місцевий та апеляційний господарські суди порушили ст. 762 ЦК України, є необґрунтованим, оскільки відповідно до частини шостої вказаної норми наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Між тим, вказане положення ст. 762 ЦК України не надає право наймачу (Заводу) у зв’язку з неможливістю використати орендоване майно (вагон № 24535841) стягувати кошти у розмірі плати за користування цим майном, сплаченої наймодавцю (Державному підприємству “Придніпровська залізниця”), з особи (Залізниці), через дії якої, на його думку, він не міг використовувати відповідне майно.
Як правильно зазначили господарські суди першої та другої інстанції, будь-які вимоги на підставі частини шостої ст. 762 ЦК України мають заявлятись наймачем (Заводом) майна (вагону № 24535841) до наймодавця (Державного підприємства “Придніпровська залізниця”). У даному ж випадку Завод заявив вимоги згідно з вказаною нормою до Залізниці, яка не є наймодавцем вагону № 24535841.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Заводу не спростовують висновку апеляційного господарського суду, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р. у справі № 14/496 господарського суду м. Києва –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало