ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26 липня 2010 року   < Текст >                                    Справа №  2а-3021/10/0870

 (15 год. 00 хв.)                                                                           м. Запоріжжя

          Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудивуса О.В.,

при секретарі судового засідання Скачковій Т.В.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Дяченко Ю.Т.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:          ОСОБА_3

до:          Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

про:          зобов’язання вчинити певні дії.

28.05.2010 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі – позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі – відповідач), в якому позивач просив зобов’язати відповідача зберегти за позивачем раніше встановлену форму обліку платників податків та здійснювати в подальшому його облік, як платника податків та інших обов’язкових платежів без застосування ідентифікаційного номеру (за прізвищем, іменем та по батькові), зобов’язати відповідача виключити з інформаційного фонду Державного реєстру відомості про ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та загальні відомості про позивача, зобов’язати відповідача знищити облікову картку позивача з особистими даними, що була заповнена та на підставі якої були внесені дані про неї до Державного реєстру та присвоєний ідентифікаційний номер, зобов’язати відповідача проставити у паспорті позивача відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою відповідача.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 31.05.2010 було відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 08.07.2010. Розгляд справи судом відкладався до 26.07.2010.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідно до вчення Православної Церкви ідентифікаційний номер, який надається податковою службою, є тим числом звіра (антихриста), яке в майбутньому буде наноситись (начертатись) на руку або чоло кожної людини і ніхто не зможе нічого купити чи продати без цього начертання. Православна Церква суворо застерігає своїх вірних про те, що приймати це число звіра (ідентифікаційний номер) та начертання звіра не можна, оскільки людина назавжди втратить можливість отримати вічне життя з Богом в Царстві Небесному. Це вчення викладене в останній Книзі Біблії - Одкровенні Іоанна Богослова в розділі 13 і 14. Отже, глибоко переконуючись в істинності Святого Письма та вчення Православної Церкви, позивач звернувся до відповідача із заявою та з проханням: поставити в паспорті позивача відмітку про наявність у нього права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою; зберегти за позивачем раніше встановлену форму обліку платника податків та інших обов’язкових платежів без застосування ідентифікаційного номеру (за прізвищем, іменем та по батькові); виключити з інформаційного фонду Державного реєстру відомості про ідентифікаційний номер позивача та загальні відомості про позивача; знищити облікову картку з особистими даними позивача, що була заповнена та на підставі якої були внесені дані про позивача до Державного реєстру та присвоєний йому ідентифікаційний номер.

Відповідач листом відмовив в задоволенні прохань позивача, посилаючись на дію Порядку внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів, затвердженого спільним наказом ДПА України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004         № 602/1226, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2004 за № 1345/9944 (далі – Порядок).

Позивач вважає, що порядок суперечить не лише Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів) від 22.12.1994         № 320/94-ВР (далі – Закон № 320/94-ВР), а й ряду інших, перш за все Конституції України.

З наведених підстав позивач стверджує, що відповідач своїми діями порушив право позивача на раніше встановлену форму обліку без застосування ідентифікаційного номера (передбачене ч. 2 ст. 1 Закону № 320/94-ВР); право позивача не бути включеним до Державного реєстру (ч. 2 ст. 5  Закону № 320/94-ВР); право позивача здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера (ст. 1, ч. 2 ст. 7 Закону № 320/94-ВР).

09.07.2010 судом отримані письмові заперечення відповідача проти позову, в яких відповідач зазначив, що позивач в порушення норм Порядку не надавав йому форму заяви (відповідно до додатку 2 до Порядку) та необхідний перелік документів до неї. Натомість позивач в листі від 02.10.2009 зазначив про незгоду з Порядком та відмову виконувати його положення.

Таким чином, на думку відповідача, позивач за мотивами своїх релігійних понять самовільно увільняється від виконання Порядку, що є на сьогоднішній день чинним та не визнаний неконституційним, що фактично тягне за собою невиконання необхідних дій, які направлені на захист його віросповідання, у зв’язку з чим, вважає вимоги позивача безпідставними.

Щодо вимоги про знищення облікової картки, відповідач зазначив, що відповідно до п. 12 розділу ІІ Порядку формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.11.2008 № 722 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2009 за № 154/16170, облікові картки, відомості та повідомлення про внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів за формою 5ДР разом з іншими реєстраційними документами зберігаються три роки від дня їх надходження до органу державної податкової служби. Ідентифікаційний номер позивачу було присвоєно у 2001 році, а тому облікова картка позивача вже знищена.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити, а представник відповідача проти позову заперечив з тих самих підстав.

У судовому  засіданні 26.07.2010 судом було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, розглянувши матеріали і з’ясувавши обставини адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності,

                                                      ВСТАНОВИВ:

          29.09.2009 позивач звернувся до відповідача із заявою про відмову від ідентифікаційного номеру, в якій просив поставити в його паспорті відмітку про наявність у нього права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою, зберегти за позивачем раніше встановлену форму обліку платника податків та інших обов’язкових платежів без застосування ідентифікаційного номеру (за прізвищем, іменем та по батькові), виключити з інформаційного фонду Державного реєстру відомості про ідентифікаційний номер та загальні відомості про позивача, знищити облікову картку з особистими даними позивача, що була заповнена та на підставі якої були внесені дані про нього до Державного реєстру та присвоєний йому ідентифікаційний номер.

          В цій же заяві позивач зазначив, що він не згоден з дією спільного наказу ДПА України та МВС України від 19.10.2004 № 602/1226.

          Листом від 07.10.2009 вих. № 17037/10/29-117 відповідач на заяву позивача зазначив, що Порядок відповідно до вимог чинного законодавства пройшов державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України, а тому органи державної податкової служби України у своїй діяльності щодо відмови від прийняття ідентифікаційних номерів фізичними особами керуються зазначеним Порядком.

          Надаючи оцінку цим діям відповідача, судом враховано таке.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Посилання позивача на те, що Порядок суперечить Закону № 320/94-ВР суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

          Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 320/94-ВР для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

          Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 320/94-ВР до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи.

Проте Закон № 320/94-ВР лише закріплює права особи на відмову від ідентифікаційного номеру, на збереження за нею раніше встановлених форм обліку платників податків, на здійснення платежів без ідентифікаційного номеру, але не визначає механізму реалізації цих прав.

Разом з цим статтею 6 Закону № 320/94-ВР встановлено, що нормативні акти з питань формування Державного реєстру видаються Головною державною податковою інспекцією України.

На виконання норм цього Закону ДПА України спільно з МВС України був затверджений Порядок, який визначає процедуру внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів.

Згідно з п. 1.5 Порядку особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від ідентифікаційного номера, у разі наявності в неї ідентифікаційного номера повідомляє у формі заяви орган державної податкової служби за своїм місцем реєстрації. Форму заяви наведено в додатку 2 до Порядку. Розділом 2 Порядку визначено перелік документів, які особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера має надати органу державної податкової служби.

Відповідно до положень розділу 3 Порядку посадова особа органу державної податкової служби отримує заповнену заяву з додатком та у разі відсутності розбіжностей між даними заяви та пред’явленими документами приймає заяву, про що робить відповідний запис на заяві та формує особову справу. Після прийняття заяви орган державної податкової служби за місцем реєстрації особи проводить перевірку наявності інформації про особу в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів (далі - ДРФО) щодо достовірності поданих даних. У термін до 30 календарних днів з дня прийняття заяви орган державної податкової служби надає заявнику довідку, форму якої наведено в додатку 3 до Порядку, або відмовляє в наданні такої довідки із зазначенням причин відмови. Термін дії довідки - 30 календарних днів.

Розділом 4 Порядку встановлено, що фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку за формою № В3 та паспорт громадянина України.

За правилами п.п. 5.1, 5.2 Порядку посадова особа органу внутрішніх справ при зверненні громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає довідку за ф. N В3 щодо повноти і правильності її заповнення та відповідності пред’явленому паспорту та у разі відсутності невідповідностей вносить на 7-9 сторінку паспорта відмітку, зміст та форму якої наведено в додатку 4.

В свою чергу, згідно з п. 6.1 Порядку після надходження відривного корінця до форми N В3 від органу внутрішніх справ щодо внесення відмітки до паспорта громадянина посадова особа органу державної податкової служби протягом двох тижнів учиняє відповідні дії щодо внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів.

Таким чином механізм реалізації прав особи, закріплених ст.ст. 1, 5, 7 Закону                   № 320/94-ВР, визначений саме цим Порядком.

З огляду на викладене суд не вбачає невідповідності Порядку нормативному акту, що має вищу юридичну силу, а саме Закону № 320/94-ВР.

У суду не має сумніву щодо невідповідності Порядку статті 32 Конституції України, про що зазначив позивач, оскільки цей Порядок не містить норм, спрямованих на збір конфіденційної інформації про особу без її згоди, а визначає обов’язок особи надати визначений перелік документів, що містять відомості про неї, якщо вона виявила бажання відмовитися від ідентифікаційного номеру.

Щодо тверджень позивача про невідповідність Порядку Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі – Закон № 393/96-ВР), а саме в частині, що Порядком визначається зовсім інша форма звернення ніж у цьому Законі, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Закону № 393/96-ВР визначено, що законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Як вбачається з аналізу норм Закону № 393/96-ВР, зазначені у статті 5 вимоги до звернення є обов’язковими але не вичерпними. До того ж цей Закон не містить обмежень, щодо встановлення додаткових вимог до звернення.

Суд звертає увагу позивача на те, що для реалізації права на відмову від ідентифікаційного номеру, ст. 1 Закону № 320/94-ВР зобов’язує його офіційно повідомити про це відповідні державні органи. Будь-яке звернення особи до державного органу з приводу зазначеного питання не може вважатися офіційним, якщо воно подано без додержання встановленої форми.

Позивачем не була дотримана форма заяви, передбачена додатком 2 до Порядку та не були надані необхідні документи, що передбачені п. 2 Порядку.

Незгода позивача з чинним Порядком не є підставою для його невиконання. Разом з цим, якщо на думку особи Порядок порушує її законні права, вона має право на судовий захист цих прав, але не у спосіб зобов’язання суб’єкта владних повноважень діяти всупереч Порядку, а шляхом звернення до суду із позовом про визнання цього нормативно-правового акту нечинним.

Відтак суд вважає дії відповідача правомірними та не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідача зберегти за позивачем раніше встановлену форму обліку платників податків та здійснювати в подальшому його облік, як платника податків та інших обов’язкових платежів без застосування ідентифікаційного номеру (за прізвищем, іменем та по батькові), зобов’язати відповідача виключити з інформаційного фонду Державного реєстру відомості про ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та загальні відомості про позивача, а також щодо знищення облікової картки позивача з особистими даними, що була заповнена та на підставі якої були внесені дані про неї до Державного реєстру та присвоєний ідентифікаційний номер.

Стосовно вимог позивача про зобов’язання відповідача проставити у паспорті позивача відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою відповідача, суд зазначає, що згідно з розділом 5 Порядку зазначені дії віднесено до повноважень органів внутрішніх справ, а не державної податкової служби. Крім цього ці дії органів внутрішніх справ можуть бути вчинені ними лише після офіційного звернення особи до органу державної податкової служби.

          Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач, суб’єкт владних повноважень, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, у зв’язку з чим в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 – 12, 14, 86, 158 – 163 КАС України, суд

                                                    ПОСТАНОВИВ:

          Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складення її в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                            О.В. Прудивус

Постанова у повному обсязі складена 02 серпня 2010 року.