Справа № 22ц-2796/10 Головуючий у 1 інстанції: Невар О.В.
Категорія: 57 Доповідач: Антонюк К.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 серпня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Антонюк К.І.,
суддів Киці С.І., Матвійчук Л.В.,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області про визнання дій протиправними та зобов’язання провести перерахунок та виплату пенсії за апеляційною скаргою відповідача управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 31 травня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 31 травня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 року по 31.05.2010 року на підставі положень ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком у відповідності до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ч. 3 ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з відповідача судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення суду і прийняти нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення – залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 внаслідок захворювання, пов'язаного з аварією на Чорнобильській АЕС, визнаний інвалідом з дитинства з 06.10.2004 року ІІІ групи, а з 12.10.2007 року – інвалідом ІІ групи, і має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, І категорії. На підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком. Проте відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
Оскільки Конституційний Суд України своїм рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнав неконституційними положення пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було обмежено право на отримання спірних виплат, то відмова відповідача у проведенні перерахунку пенсії позивача на підставі вимог ст. ст. 50, 54 Закону є неправомірною.
Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема, посвідченням серії НОМЕР_2 особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с. 7), пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 8), з яких вбачається, що позивач є особою, захворювання якого пов'язане з аварією на Чорнобильській АЕС, і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі.
Нормами ст. 49 Закону передбачено пенсії особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 50 Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі ст. 54 Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, які підтверджуються належними доказами, правильно визначив правовідносини між сторонами і застосував норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених ст. ст. 50, 54 Закону, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, виходячи з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене не можуть бути прийняті до уваги положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. ст. 50, 54 Закону.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування для здійснення виплати пенсії у розмірі, встановленому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи та положеннями законодавства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу відповідача управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області відхилити.
Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 31 травня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і є остаточною, оскарженню не підлягає.
Судді: