Справа № 2-180/10

                                                        РІШЕННЯ

                                                 ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14 липня  2010 року                                                                               місто Глухів

Глухівський міськрайсуд Сумської області в особі судді Демченка О.С., при секретарі Мітіній О.О.., з участю позивачки ОСОБА_1, її представників – адвоката             ОСОБА_2 і ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, її представників – юриста ОСОБА_20 і ОСОБА_5 та представника служби у справах дітей при Глухівській міській раді ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу, яка заведена за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину квартири,

                                                      в с т а н о в и в.

За поданим до Глухівського міськрайсуду 11 лютого 2010 року підтриманим в суді позовом позивачка просить суд визнати за нею право власності на Ѕ частину однокімнатної, загальною жилою площею у 18, 1 м.кв. квартири АДРЕСА_1. При цьому на обгрунтування цих позовних вимог сторона позивачки посилається на те, що ця квартира була придбана позивачкою і  її колишнім чоловіком, ОСОБА_7, у шлюбі за спільні кошти, а відтак – є спільною сумісною власністю подружжя, і позивачка має на цю квартиру рівні права з ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, але на якого, як на одноособового власника, зареєстрована ця квартира. Окрім цього, сторона позивачки необхідність визнання судом за позивачкою права власності на Ѕ частину в зазначеній квартирі обгрунтовує й тим, що належна позивачці у цій квартирі частка не може входити до відкритої після смерті ОСОБА_7 спадщини.

З’ясувавши предмет спору, події і факти, які передували зверненню позивачки до суду з даним позовом, вислухавши доводи сторін та дослідивши надані суду докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що  між позивачкою і               ОСОБА_7 06 травня 1995 року був укладений шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька, ОСОБА_8. 28 вересня 2001 року батьки ОСОБА_7 - ОСОБА_9 і ОСОБА_4 (відповідачка), з якими на той час сім’я позивачки мешкала в належному ОСОБА_9 будинку АДРЕСА_3, продали зазначений будинок за 5400 доларів США, а отримані від  продажу будинку кошти поділили  між собою і синами таким чином, що їх синам, ОСОБА_7 і ОСОБА_10 від цих грошей були виділені рівні частки, а батькам (які на той час вже були розлучені) – меньші частки. 02 листопада 2001 року відповідно до посвідченого державним нотаріусом договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_11 і ОСОБА_7, останній купив спірну квартиру, в якій після проведення необхідного поточного ремонту й стали мешкати позивачка, ОСОБА_7 і їх донька ОСОБА_8. На той час позивачка працювала контролером у Глухівській філії ТОВ НВФ “Модуль”, отримуючи місячну заробітну плату у розмірі 400 грн., а її чоловік – ОСОБА_7, проходив контрактну військову службу у  військовій частині № 9953, отримуючи   місячну заробітну плату у розмірі 293 грн.. В подальшому, у жовтні 2007 року, позивачка припинила шлюбні стосунки з чоловіком, стала співмешкати з іншим чоловіком, разом з донькою пішла із спірної квартири, забравши з неї шкаф, крісло, холодильник, килим, палац, посуд та інші побутові речі. Рішенням Глухівського міськрайсуду від 05 лютого 2008 року шлюб між позивачкою і ОСОБА_7 був розірваний. У спірній квартирі позивачка зареєстрована ніколи не була, з грудня 1998 року вона була зареєстрована  у двокімнатній квартирі АДРЕСА_2, у якій мешкала і мешкає її мати  ОСОБА_12, та у якій (квартирі) позивачці на праві приватної власності з 14 січня 1994 року належала 1/3 частина, а з 11 червня 2008 року – 2/3 частини. До звернення позивачки до суду з даним позовом будь-яких судових рішень з приводу вирішення спірних питань щодо майна колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_7 не приймалось. Ці встановлені судом обставини сторонами по справі не оспорюються, а судом визнаються такими, що визначають зміст існувавших і існуючих  між сторонами правовідносин, виходячи з яких, та з урахуванням відповідних положень діючого законодавства України суд  і має вирішувати спір у справі.

Так, з пояснень відповідачки ОСОБА_4 в суді вбачається, що після продажу їх  сімейного будинковолодіння АДРЕСА_3 за 5400 доларів США вони з колишнім чоловіком  після обговорення з синами питання щодо поділу отриманих від продажу будинковолодіння грошей поділили ці гроші таким чином, що сини ОСОБА_13 (чоловік позивачки) і ОСОБА_10 отримали по 1900 доларів США, а вони з чоловіком – по 800 доларів США. Своєю часткою з отриманої від продажу будинковлодіння  суми грошей кожен з них розпорядився на свій розсуд. Зокрема, ОСОБА_13 отримані від продажу батьківського будинку 1900 доларів США використав на купівлю  спірної квартири. При цьому, недостаючу до ціни купленої квартири суму доларів США ОСОБА_7 надавала вона, у зв’язку з чим навіть займала певну суму грошей у ОСОБА_14. Ці пояснення відповідачки підтвердили в суді свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_15 (старший син і невістка відповідачки), свідок ОСОБА_16 (брат відповідачки) та свідок ОСОБА_17.

З пояснень позивачки ОСОБА_1 в суді вбачається, що після продажу батьками її колишнього чоловіка будинковолодіння АДРЕСА_3 їх син ОСОБА_13, з яким вона на той час перебувала у шлюбі, у вигляді своєї частки у проданому будинковолодінні  отримав від батьків не 1900 (як стверджує відповідачка), а 1500 доларів США, які він  дійсно використав  на придбання спірної квартири для їх сім’ї, але для необхідної для купівлі спірної квартири суми вони з ОСОБА_7 додавали 100 доларів США, які вони отримали від продажу їх телевізора,  600 доларів США, які дала їй її мати – ОСОБА_3, і 300 доларів США, які вона взяла в борг у ОСОБА_18.Причому, із зібраної таким чином на купівлю квартири загальної суми грошей у 2500 доларів США 50 доларів США пішло на оформлення і реєстрацію вчиненої угоди. Ці пояснення позивачки підтвердили в суді допитана свідком мати позивачки – ОСОБА_19, а в частині отримання в борг у ОСОБА_18 300 доларів США, та повернення їй протягом шести місяців цього боргу позивачкою – свідок ОСОБА_18.

З пояснень в суді свідка ОСОБА_11 (продавця спірної квартири) вбачається, що дійсно вона продала спірну квартиру за 2450 доларів США, що при  оформленні договору купівлі-продажу квартири в держнотконторі разом з ОСОБА_7, який був покупцем квартири, була присутня й його дружина, і що з розмов з цими людьми вона зрозуміла, що молоде подружжя купує квартиру для їх сім’ї, хоча гроші за придбану квартиру їй особисто передавав ОСОБА_7.

Висловлюючи свою думку щодо спірних у справі питань, начальник служби у справах дітей при Глухівській міській раді ОСОБА_6, не даюи юридичної оцінки спірним питанням, орієнтувала суд на ухвалення рішення з урахуванням інтересів неповнолітньої доньки позивачки.

За змістом ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) цивільні справи розглядаються судом в межах заявлених позовних вимог.

В числі визначених ст. 3 діючого Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), який набрав чинності з 01 січня 2004 року, переліку загальних засад цивільного законодавства до таких засад належать справедливість, добросовісність та розумність при вирішенні цивільних спорів

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше набрання чинності цим кодексом і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав і обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. А за змістом абзацу другого пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень діючого ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом, його положення застосовуються  до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним  чинності.

За змістом ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є іхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України 1969 року, який діяв на час придбання позивачкою і ОСОБА_7 спірної квартири, а втратив чинність з набранням чинності 01 січня 2004 року діючого Сімейного кодексу України (далі – СК України), майно,  нажите за час шлюбу подружжям, є його спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 діючого СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від  того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку чи доходу.

Разом з цим, відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 57 СК України майно набуте чоловіком і дружиною за час шлюбу за кошти, які належали йому, їй є їх особистою власністю, а відповідно до ч. 7 ст. 57 СК України якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є  його особистою приватною власністю.

Виходячи з положень наведених норм Кодексу про шлюб та сім’ю України, СК України і ЦК України при вирішенні спірного у справі питання щодо наявності правових підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю колишнього  подружжя ОСОБА_7 і ОСОБА_1 слід враховувати не тільки порядок, підстави і час придбання цієї квартири, але й джерела коштів, за які вона була придбана.

У даному випадку встановлений судом  і визнаний позивачкою факт вкладення ОСОБА_7 у придбання спірної квартири своїх особистих, отриманих від батьків як свою частку у проданому ними сімейному будинковолодінні навіть лише  1500 доларів США (що відповідає більше половини сплаченої за придбану спірну квартиру ціни), з урахуванням тих же наведених положень ст. 57 СК України, на думку суду, в достатній мірі дає підстави вважати, що спірна квартира не може бути визнана об’єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_7 і ОСОБА_1, а за певних умов може бути визнана лише  об’єктом  спільної часткової власності, у зв’язку з чим заявлені позивачкою позовні вимоги про визнання за нею права власності на Ѕ частину у спірній квартирі, як на рівну з ОСОБА_7 частку у спільному сумісному майні подружжя, не можуть бути задоволені судом.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 57 СК України, ст.ст.1-4, 5, 9, 11, 15, 16, 355-358, 368 ЦК України, а також ст.ст. 1-5, 8, 10, 11, 15, 57-61, 79, 88, 212-215 ЦПК України, суд

                                                         в и р і ш и в .

Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Сумської області  шляхом подання до Глухівського міськрайсуду заяви про апеляційне оскарження рішення суду та подання на нього апеляції.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів після його проголошення, а апеляційна скарга – протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: (підпис)

Копія вірна:

Суддя Глухівського міськрайсуду                                                    О.С. Демченко

Повний текст рішення суду  виконаний 19 липня 2010 року