ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
14 червня 2010 року справа № 5020-5/056
За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія Севастопольенерго” (99040 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 44)
до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення заборгованості в розмірі 624,13 грн.
Суддя Євдокімов І.В.
Представники сторін:
Позивач: (ВАТ “Енергетична компанія Севастопольенерго”) - Гладченко Олена Іванівна, юрисконсульт, довіреність № 16376/0/2-09 від 29.12.2009;
Відповідач: (СПД ОСОБА_1) - ОСОБА_1, ФОП, паспорт серія ЕС 221733, виданий Бахчисарайським РВ ГУМВС України в Криму 20.02.1997.
Суть спору:
Позивач, Відкрите акціонерне товариство “Енергетична компанія Севастопольенерго” звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до відповідача - суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, стягнення заборгованості в розмірі 624,13 грн., з яких: 577,36 грн. –заборгованість з активної електроенергії, 40,80 грн. –перевищення договірної величини активного споживання, 5,83 грн. –пеня, 1,14 грн. –3% річних, 1,07 грн. –збитки від інфляції.
Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору № 3239 від 17.09.2004.
Відповідач позовні вимоги не визнав, вважає, що заборгованості перед позивачем він немає.
Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд, -
встановив:
Відносини електроенергетики в Україні регулюються Законом України „Про електроенергетику”, Порядком постачання електричної енергії споживачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 № 441 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.04.2002 № 475 та Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 в редакції постанови НКРЕ від 22.08.2002 № 928.
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, частини 1 статті 26 Закону України “Про електроенергетику”, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
17.09.2004 між ВАТ ЕК “Севастопольенерго” (Постачальник), СПД ОСОБА_1 (Споживач), укладений Договір № 3239 про постачання електричної енергії строком дії із дня підписання по 31.12.2004. Він вважається продовженим на наступний рік, якщо ні одна із сторін не заявить про його розірвання або зміну не менш ніж за 30 днів до закінчення дії Договору.
Цей договір не був розірваний. Сторонами вчинялись дії по його виконанню.
Як вбачається з матеріалів справи, після 31.12.2004 і на момент виникнення спірних взаємовідносин та звернення з позовом в господарський суд ВАТ ЕК “Севастопольенерго” забезпечувало СПД ОСОБА_1 електроенергією, а СПД ОСОБА_1 користувалася нею і частково оплачувала спожиту електроенергію, що є проявом погодження сторін на продовження договірних відносин.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги положення статті 275 Господарського кодексу України, частини 1 статті 26 Закону України “Про електроенергетику”, слід вважати, що ВАТ ЕК “Севастопольенерго” поставляло, а СПД ОСОБА_1 користувалося електроенергією на підставі Договору № 3239 від 17.09.2004 (далі –Договору).
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України „Про електроенергетику”, споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.
Пунктом 5.1 Правил користування електричною енергією, встановлено, що Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
Пунктом 2.2.4 Договору, передбачено обов’язок відповідача оплачувати вартість електричної енергії відповідно до умов Додатку № 3 та № 4 згідно з умовами, вказаними у розділі 8 Договору.
Відповідно до п. 8.1 Договору, розрахунковим вважається період з 10 календарного числа місяця до такого ж календарного числа поточного місяця.
Розрахунки за спожиту електричну енергію здійснюються виключно грошовими коштами на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Постачальника в уповноваженому банку. У випадку перерахування Споживачем коштів за електричну енергію на інший рахунок Постачальника, Постачальник зобов’язаний повернути ці кошти за заявою Споживача чи самостійно у триденний строк з дня їх отримання.
За дату оплати приймається дата надходження коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Постачальника або дати внесення Споживачем готівкових коштів в касу Постачальника.
Усі рахунки на оплату електричної енергії повинні оплачуватися Споживачем на протязі 5 банківських днів з дня виписування рахунку.
Строк остаточного розрахунку 15 число календарного місяця (п. 8.4 договору).
При укладенні договору сторони домовились про те, що у всьому іншому, що не передбачено даним договором, сторони керуються діючими правилами користування електроенергією та діючим законодавством України (п. 2.1 договору).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Рахунки по оплаті за електроенергію, надавались відповідачу своєчасно, але оплата здійснювалась несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв’язку з чим його заборгованість за активну електроенергію за період з 12.10.2009 по 10.12.2009 склала 577,36 грн.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги про стягнення вказаної суми обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за перевищення договірної величини споживання в розмірі 40,80 грн.
Дану вимогу позивача суд вважає такою, що не підлягає задоволенню, при цьому суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2.2.2 договору, Споживач зобов’язався щомісячно у встановлений договором строк надавати Постачальнику звіт про обсяги поставленої електроенергії за розрахунковий період.
Відповідно до частини третьої пункту 4.2 Правил користування електричною енергією, розмір очікуваного споживання електричної енергії визначається та вказується для кожної площадки вимірювання.
Додатком № 1 до договору, який оформлюється щорічно, в якому узгоджуються договірні величини споживання електроенергії по площадкам.
Відповідно до пункту 5 статті 26 Закону України “Про електроенергетику” (в редакції Закону від 19.01.2006), та умов додаткової угоди до договору від 15.08.2005 споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
Додатком № 1 до договору, відповідач узгодив об’єми постачання електроенергії та потужності на 2010 рік.
Перевищення споживачем договірної величини споживання електроенергії відповідачем по твердженню позивача склало 40,80 грн., але обґрунтованих доказів виникнення даної суми заборгованості позивач суду не надав.
Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, позовні вимоги у цієї частини задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 4.2.1 Договору, за недотримання строків платежів, передбачених п. 2.2.4, п. 2.2.5 Договору, вказаних у додатку “Порядок розрахунків”, Споживач сплачує Постачальнику електричної енергії пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення. Пеня нараховується з 3 дня після дати остаточного розрахунку, вказаної в додатку № 6. Сума пені нараховується Споживачу до дня ліквідації заборгованості та включається у платіжну вимогу окремою строчкою.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 передбачено, що розмір пені за прострочення платежу обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.
Позивачем нарахована пеня в сумі 5,83 грн.
Перевіривши розрахунок пені, суд вважає, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивач просить стягнути 3% річних та збитки від інфляції.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1,14 грн., та збитки від інфляції в розмірі 1,07 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних та збитків від інфляції, суд вважає, що вказані розрахунки здійснені з урахуванням вимог діючого законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 585,34 грн., з яких: 577,36 грн. –заборгованість за активне споживання, 5,83 грн. –пеня, 1,07 грн. –збитки від інфляції, 1,14 грн. –3% річних.
Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита в сумі 95,66 грн. і інформаційне –технічне забезпечення судового процесу в сумі 221,33 грн. покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 49, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в и р і ш и в :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, відомостей про ідентифікаційний код та наявність поточних рахунків в установах банків немає) на користь Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія Севастопольенерго” (99040 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 44, ЕДРПОУ 05471081, р/р 2603830131168 в СМВ № 4548 ВАТ “Державний Ощадний Банк України”, МФО 384027) заборгованість по активної електроенергії в розмірі 577,36 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, відомостей про ідентифікаційний код та наявність поточних рахунків в установах банків немає) на користь Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія Севастопольенерго” (99040 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 44, ЕДРПОУ 05471081, п/р 260073537 в АБ “Перший інвестиційний банк” м. Києва, МФО 300506) пеню в розмірі 5,83 грн., збитки від інфляції в сумі 1,07 грн., 3% річних в розмірі 1,14 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 95,66 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 221,33 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В частині позовних вимог щодо стягнення перевищення договірної величини споживання в розмірі 40,80 грн. ВАТ “Енергетична компанія Севастопольенерго” відмовити.
Суддя І. В. Євдокімов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
15.06.2010