ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" квітня 2007 р.Справа № 2-8801/06
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Сидоренко М.В.,
суддів Таценко Н.Б., Мишкіної М.А.
при секретарі судового засідання Іоффе С.Б.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3
від відповідачів
ВАТ „Житлобудмеханізація №1”: Власенко О.М.
ОСОБА_5: не з’явився
від ІІІ особи: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_5 та апеляційну скаргу ОСОБА_6
на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26.12.2006 р.
у справі № 2-8801/06
за позовом ОСОБА_2
до Відкритого акціонерного товариства „Житлобудмеханізація №1”, ОСОБА_5
ІІІ особа: ОСОБА_6
про визнання права власності на іменні цінні папери (акції)
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням районного суду від 26.12.2006 р. по даній справі (суддя Михайлюк О.А.) позов ОСОБА_2 до ВАТ „Житлобудмеханізація №1” (далі –ВАТ), ОСОБА_5, ІІІ особа ОСОБА_6, про визнання права власності на іменні цінні папери (акції) задоволено, оскільки суд дійшов висновку, що позивач придбав цінні папери за відплатним договором за 510000 грн. і являється добросовісним набувачем акцій.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_6 (далі – 1-й скаржник) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та припинити провадження у справі, оскільки вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального (ст. ст. 76, 121, 122, 158, 169, 296 Цивільного процесуального кодексу України) і матеріального права ( ст. ст. 203, 215, 330, 369 ЦК України, ст. 65 СК України). При цьому 1-й скаржник зазначає про помилковість висновку суду, що акції вибули з володіння його дружини - ОСОБА_5 за згодою останньої, оскільки така згода другого з подружжя на відчуження акцій, на його думку, має бути письмовою, а інакше договір купівлі-продажу акцій є недійсним. Також ОСОБА_6 посилається на те, що запис в реєстрі про спільну сумісну власність подружжя на акції не потрібний і заперечує проти обставини продажу акцій позивачу за 510 000 грн., так як в договорі купівлі-продажу акцій зазначена сума 206 424 грн. і саме за цю суму він продав акції позивачу.
Одночасно, не погоджуючись з судовим рішенням, з апеляційною скаргою звернулась і дружина 1-го скаржника - ОСОБА_5 (далі –2-й скаржник), яка також просить скасувати оскаржуване судове рішення і припинити провадження у справі. При цьому 2-й скаржник в своїй апеляційній скарзі наводить ті ж самі підстави, що і 1-й скаржник.
У відзиві на апеляційні скарги позивач вважає їх необґрунтованими, а рішення суду прийнятим у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права, просить скарги залишити без задоволення, а рішення без змін, зазначаючи, що він правомірно являється власником спірних акцій.
Дана справа по ст. ст. 12, 16 ГПК України та по п. 3 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів” від 16.12.2006 р. № 483-У підвідомча господарським судам та виключно підсудна Одеському апеляційному господарському суду, як апеляційній інстанції.
Колегією суддів відхилені клопотання 1-го та 2-го скаржників, заявлені останніми в направлених ними на адресу апеляційного суду телеграмах, про відкладення розгляду їх апеляційних скарг, оскільки будь-які докази неможливості участі в апеляційному провадженні скаржники всупереч приписів ст. 33 ГПК України взагалі не надали; приймаючи апеляційні скарги до розгляду судова колегія не визнавала явку скаржників, які належним чином повідомлені про дату і місце розгляду скарг, обов’язковою. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що нез’явлення скаржників або їх представників в судове засідання апеляційної інстанції, з врахуванням повноважень останньої, не перешкоджає розгляду апеляційних скарг по суті та прийняттю відповідного рішення.
Судова колегія в порядку ч. 1 ст. 101 ГПК України залучає до справи надані скаржниками разом з апеляційними скаргами докази.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні та залучені докази, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.
Відповідно до приписів п. 3 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів” від 16.12.2006 р. № 483-У (далі –Закон № 483) апеляційна інстанція розглядає апеляційні скарги 1-го і 2-го скаржників в порядку, встановленому саме Господарським процесуальним кодексом України, виключно який в розділі ХІІ встановлює порядок апеляційного перегляду судових рішень господарськими судами України. Будь-які положення про можливість застосування апеляційними господарськими судами під час апеляційного перегляду судових рішень норм інших саме процесуальних кодексів України, в тому числі і ЦПК України, господарський процесуальний кодекс України не містить, як не врегулював законодавець зазначені вище положення і в Законі № 483. Отже, з огляду на викладене, апеляційна інстанція приходить до висновку про відсутність в неї повноважень керуватись та застосовувати, під час перегляду судових рішень по даній категорії справ, норми Цивільного процесуального кодексу України, при цьому, ст. 104 ГПК України не містить таких підстав для скасування судового рішення, як порушення норм інших процесуальних кодексів України, в тому числі й ЦПК України. З огляду на викладені положення, всі посилання скаржників у їх апеляційних скаргах на порушення, як вони вважають, судом першої інстанції під час розгляду даної справи норм ЦПК України, саме в порядку якого розглядався спір судом першої інстанції, апеляційною інстанцією не аналізуються та до уваги не приймаються. При цьому колегія суддів врахувала ту обставину, що скаржники не приймали участі під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому залучила до матеріалів справи всі надані ними разом з апеляційними скаргами докази та вважає, що останні на свій розсуд скористались їх правами, передбаченими ст. 22 ГПК України.
Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв’язана доводами апеляційних скарг і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого районного суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимими доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Оцінюючи посилання скаржників на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія приходить до висновку про безпідставність та недоведеність таких посилань, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Так, як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2006 р. між ОСОБА_2 (Покупець) та ОСОБА_6 (Продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів (акцій ВАТ), відповідно до умов якого Продавець відплатно продав Покупцю 11468 іменних акцій ВАТ, одноособовим власником яких він являвся. При цьому Продавець у п. 3 договору підтвердив обставину, що цінні папери не обтяжені будь-яким зобов’язаннями, заставою та/або правами третіх осіб, зазначивши, що він ознайомлений і з приписами ст. 65 СК України, саме яка визначає право подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та саме про порушення якої він зараз заявляє в своїй апеляційній скарзі. Аналізуючи зазначену норму СК України, на порушення якої посилаються скаржники, норми чинного законодавства, котрі регулюють правову природу акцій, судова колегія приходить до висновку про безпідставність таких посилань скаржників. Зазначений висновок базується на наступному.
Відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, саме який згідно його преамбули визначає правові основи обігу цінних паперів, власником цінних паперів являється лише особа, яка має право власності на цінні папери відповідно до закону та/або договору управління майном, а згідно ч. 4 ст. 5 зазначеного закону, підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі –виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надати власнику цінних паперів.
За приписами ст. 4 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу”, який був чинним на дату виникнення спірних відносин, акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства, а згідно ст. 5 зазначеного закону власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства. Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.
Права власника акцій також визначені нормами Закону України „Про господарські товариства”.
Зазначені вище норми законів повністю узгоджуються і з нормами глави 8 (Підприємницькі товариства) та глави 14 (Цінні папери) ЦК України.
Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку, що при застосуванні режиму спільності, визначеного СК України, до акцій, придбаних одним з подружжя, слід враховувати дещо іншу їх (акцій) правову природу. Так, законодавець визначив, що акції, в тому числі і іменні, є цінними паперами, що посвідчують грошові або інші майнові права, а також власні немайнові (корпоративні) права лише тієї особи, яка безпосередньо зареєстрована власником акцій і це право власності документально підтверджене. Відтак, право спільної сумісної власності подружжя на акції повинне бути підтверджене документально, що цілком узгоджується з положеннями наведеної вище ст. 5 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу”, якою законодавець визнав можливість знаходження акції у власності кількох осіб.
З огляду на наведені вище положення, слід дійти висновку, що ОСОБА_5, оспорюючи право власності позивача по справі, повинна була надати відповідне документальне підтвердження тієї обставини, що на дату відчуження акцій її чоловіком –ОСОБА_6 вона також являлась співвласником акцій, що є предметом даного спору. Разом з тим, всупереч приписів ст. 33 ГПК України, скаржниками такі докази не надані. Більш того, наявні ж в матеріалах справи докази свідчать про те, що право власності на іменні акції ВАТ було зареєстроване, а отже, ці акції і належали, на дату їх відчуження, лише одному власнику - ОСОБА_6 Таким чином, право спільної власності ОСОБА_5 на 11468 іменних акцій ВАТ не було документально підтверджене як на 02.02.2006 р. так і на дату розгляду цієї справи судами першої і апеляційної інстанцій, а тому будь-яка, в тому числі і письмова, згода останньої для реєстрації передачі ОСОБА_6 прав на іменні акції позивачу, під час здійснення цієї операції, потрібна не була.
Більш того, дослідивши та перевіривши в судовому засіданні всі обставини справи, суд першої інстанції не надав ніякого висновку обставині недоведеності, що іменні акції ВАТ, котрі являються предметом договору від 02.02.32006 р. б/н, взагалі були придбані подружжям ОСОБА_5 (відповідачем і 3-ю особою по цій справі) за кошти, які являлись саме їх спільною сумісною власністю. Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 знаходяться в шлюбі з 03.12.1971 р. (т. 1, а. с. 77). При цьому за період з 2002 р. по 2005 р. подружжя неодноразово саме відплатно продавали одне одному акції ВАТ і в 2005 р. ОСОБА_6 придбав, знову ж відплатно по договорам купівлі продажу, у своєї дружини - ОСОБА_5 14790 акцій ВАТ (т. 1, а. с. 66-76). Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що згадані акції ВАТ взагалі були придбані ОСОБА_6 за власні кошти (докази зворотного скаржники всупереч приписів ст. 33 ГПК України не надали), а отже і з цих підстав належали саме лише одноособово 3-й особі по справі. Таким чином, навіть грошові кошти, одержані ОСОБА_6 від продажу спірних акцій не можуть бути віднесені до об’єкту права спільної сумісної власності, яка визначається главою 8 СК України.
З огляду на викладене вище, посилання скаржників про порушення судом першої інстанції при розгляді даного спору приписів ст. ст. 203, 215, 330, 369 ЦК України, ст. 65 СК України є надуманим і не відповідає дійсним обставинам справи.
Доводи скаржників про їх незгоду з встановленою судом сумою продажу акцій ВАТ апеляційною інстанцією відхиляються, оскільки ця обставина не має вирішального значення для вирішення спору по суті. При цьому, враховуючи, що право власності позивача на придбані ним у ОСОБА_6 02.02.2006 р. 11468 акцій ВАТ дійсно оспорюється відповідачами по даній справі, апеляційна інстанція цілком погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення саме відповідачами права власності ОСОБА_2 на зазначені акції, що й стало підставою для звернення останнього до суду саме з самостійним позовом відповідно до приписів ст. 392 ЦК України.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів, –
П о с т а н о в и л а :
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26.12.2006 р. по справі № 2-8801/06 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Головуючий суддя: Сидоренко М.В.
Суддя: Таценко Н.Б.
Суддя: Мишкіна М.А.