ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

31 травня 2010 року справа № 5020-10/034

Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:  

Товариства з обмеженою відповідальністю «Кедр Еспрессо Хаус»

(площа Академіка Стародубова, 1, офіс 121  м. Дніпропетровськ, 49050)

(площа Академіка Стародубова, 1, офіс 53  м. Дніпропетровськ, 49050)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

(АДРЕСА_3)

(АДРЕСА_1, 99055)

про стягнення заборгованості в сумі 7138,11 грн., з яких: 5150,00 грн. –основний борг, 201,06 грн. –3% річних, 1014,55 грн. - інфляційні втрати, 772,50 грн. –штраф, а також 1500,00 грн.  витрат на послуги адвоката,

за участю представників сторін:

позивача –Журікової І.В., довіреність №2 від 23.03.2010;

відповідача  – Афонічева О.С., довіреність №801684 від 03.11.2009.   

          23.02.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр Еспрессо Хаус» звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 7138,11 грн., з яких: 5150,00 грн. –основний борг, 201,06 грн. –3% річних, 1014,55 грн. –інфляційні втрати, 772,50 грн. – штраф, а також 1500,00 грн.  витрат на послуги адвоката.

          Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем договору купівлі-продажу №431С  від 30.10.2007, а саме, обов’язку щодо внесення плати за отриманий товар.

          Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити у повному обсязі.

          Відповідач у судовому засіданні 20.05.2010 надав відзив на позовну заяву /а.с.108/, у якому позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр Еспрессо Хаус»   визнав частково у сумі 5150,00 грн. –основний борг, проти стягнення штрафу, 3% річних, та інфляційних втрат заперечує, заявив про застосування позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників сторін, суд

   ВСТАНОВИВ:

30.10.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кедр»(Продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) укладений договір купівлі-продажу №431С (далі –Договір), відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець купує обладнання відповідно до ціни, яка зазначається у прайс-листі продавця та в накладній, яка є невід’ємною частиною Договору (пункт 1.1 Договору) /а.с.11-15/.

Відповідно до пункту 2.1 Договору обладнання продається продавцем та купується покупцем по ціні 7725,00 грн., що відповідає 1080,42 євро, за умовами додатку №1 до Договору /а.с.17/, який є невід’ємною частиною даного Договору.

Згідно з додатковою угодою від 12.08.2008 про відступлення права вимоги по Договору (далі - Додаткова угода) /а.с. 18/ стороною за Договором замість Товариства з обмеженою відповідальністю „Кедр” стало Товариство з обмеженою відповідальністю „Кедр Еспрессо Хаус” (Позивач).

           Набрання Договором чинності визначено сторонами з моменту його підписання, і до повного виконання  Сторонами прийнятих на себе зобов’язань за Договором (пункт 9.1 Договору).

Судом встановлено, що Договір чинний та недійсним не визнаний.

Позивач зобов’язання за Договором виконав належним чином, про що свідчить акт приймання-передачі обладнання від 02.11.2007 (Додаток №2 до Договору) /а.с.16/, підписаний представниками обох сторін без зауважень.   

Таким чином, зобов’язання з передачі Товару Позивач виконав у повному обсязі, але, як встановлено судом та визнано Відповідачем, останній умови Договору  належним чином не виконав –за отриманий товар розрахувався не в повному обсязі, у зв’язку з чим за Відповідачем склалась заборгованість у сумі 5150,00 грн.

                    З метою досудового врегулювання спору 22.12.2009 Позивачем на адресу Відповідача направлена вимога про сплату боргу разом з розрахунком штрафних санкцій /а.с.19-20/. Факт направлення вказаної вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист /а.с.21/.

                    Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003,  далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

           Зобов'язання, що виникають на підставі договору купівлі-продажу є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 ГК України та положення глави 54 ЦК України.

           Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

                    Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статті 525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в часині першій статті 193 ГК України.

                    На підставі вищевказаного, заборгованість у розмірі 5150,00 грн. визнається Відповідачем,  та є доведеною і обґрунтованою.

           Таким чином, позов          в частині стягнення з Відповідача           5150,00 грн. заборгованості за переданий Товар підлягає задоволенню у повному обсязі.

                    У зв’язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов’язань Позивач просить суд стягнути з Відповідача інфляційні втрати у розмірі 1014,55 грн. за період з 15.09.2008 по 02.01.2010, 3% річних у розмірі 201,06 грн. за період з 15.09.2008 по 02.01.2010  та штраф у розмірі 772,50 грн.

                    В силу частини другої статті  20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

          Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

          Відповідно до статті 610, частини третьої статті 611 ЦК України,  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 4.2.2 Договору покупець зобов’язаний своєчасно сплачувати платежі згідно розділу 2 даного Договору.

Відповідно до пункту 2.5 Договору всі платежі, крім першого, здійснюються на підставі графіку виплати платежів та відсотків за користування  кредитом (Додаток №1).

Додатком №1 до Договору (а.с.17) передбачений графік сплати платежів, а саме: покупцю надана розстрочка оплати строком на 10 місяців, по 515,00 грн. на місяць з 15.12.2007 по 15.09.2008. При цьому, кожний платіж покупець повинен здійснити не пізніше 15 числа поточного місяця.

          Таким чином, відповідно до умов Договору Відповідач повинен був провести повну оплату товару у розмірі  5150,00 не пізніше 15.09.2008, що ним не було зроблено своєчасно.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктами 4.2.3-4.2.4 Договору передбачений обов’язок покупця укласти з продавцем договір купівлі-продажу товарів, які будуть використовуватись покупцем на прийнятому згідно цього договору обладнанні. Крім того, покупець зобов’язаний використовувати на обладнанні тільки товар, який купується у Продавця згідно пункту 7.1 Договору.   

Відповідно до пункту 6.4 Договору  у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань, передбачений пунктами 4.2.3, 4.2.4 Договору покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 10% від вартості обладнання за кожний випадок порушення зобов’язань на протязі дії Договору.

За твердженням Позивача, Відповідач виконав зобов’язання, які передбачені пунктами 4.2.3, 4.2.4 Договору, не у повному обсязі, тобто, уклав договір купівлі-продажу товару, проте не придбав каву у вказаному обсязі, чим порушив вимоги пункту 4.2.4 Договору.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 772,50 грн.

Однак, судом встановлено, що відповідно до пункту 7.2 Договору підставою для виявлення порушення покупцем пунктів 4.2.3, 4.2.4 даного Договору є порівняння показників лічильника обладнання згідно з пунктом 5.3 Договору із фактичною поставкою товару продавцем, або безпосереднє виявлення представником покупця факту використання на обладнанні товарів, що не були поставлені продавцем.

Відомості, які передбачені пунктом 7.2 Договору, щодо порівняння показників лічильника обладнання згідно з пунктом 5.3 Договору із фактичною поставкою товару Позивачем у матеріалах справи відсутні, як і докази безпосереднього виявлення представником Позивача факту використання на обладнанні товарів, що не були поставлені останнім.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Позивачем не доведені обставини, на які він посилається як на підставу позовних вимог у частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 772,50 грн., а саме не надано належних та допустимих доказів порушення Відповідачем пунктів 4.2.3, 4.2.4 Договору, у зв’язку з чим позовні вимоги у цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Заява Відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення штрафу не підлягає розгляду, оскільки позов в цій частині недоведений.

За таких обставин,  у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення штрафу.                    

                    Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

                 Посилання Відповідача на те, що Позивач відповідно до статті 514 ЦК України не має права вимагати стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення оплати основного боргу після укладення Додаткової угоди 12.08.2008 про уступку права вимоги, помилкові, виходячи з наступного.

                    Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди 12.08.2008 про уступку права вимоги до нового продавця (Позивача) переходить право вимагати від Покупця виконання грошового зобов’язання та інших зобов’язань станом на дату підписання цієї угоди. За продавцем залишається право вимагати від Покупця виконання грошового та інших зобов’язань, які повинні були їм виконатись до часу підписання цієї угоди.

                    З вищевказаного пункту Додаткової угоди вбачається протиріччя одного речення пункту Договору іншому. З огляду на це, суд дійшов висновку, що цим пунктом Договору не встановлений обсяг прав, що  переходять до нового кредитора, оскільки сторони не дійшли згоди.

                    Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди Продавець відступає Новому Продавцю, та відповідно Новий Продавець набуває всі права, обов’язки та право вимоги належні Продавцю, а також стає Стороною за Договором.

                    А також пунктом 2 Додаткової угоди Новий Продавець набуває право вимагати від Покупця належного виконання обов’язків, передбачених Договором, та відповідно до Нового Продавця переходять всі права та зобов’язання передбачені Договором.

                    Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства вказаний обсяг прав, що переходять до нового кредитора, визначається наступним чином.

                    Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

                    Тобто, виходячи із загальних правил та положень вказаної статті, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.

                    Крім того, пунктом 29 інформаційного листа «Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»№01-8/211 від 07.04.2008 Вищій господарський суду України роз’яснив, що у випадку заміни кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право. Якщо предмет зобов'язання є подільним (наприклад, зобов'язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов'язанням.

                    Розрахунок Позивача інфляційних втрат за період з 15.09.2008 по 02.01.2010 /а.с.5/ визнаний судом неправильним, зокрема, розрахунок інфляційних втрат не відповідає правилам, наведеним у рекомендаційному листі Верхового Суду України №62-97р від 03.04.1997.

                    Згідно з вказаними нормами інфляційні втрати, які підлягає стягненню з Відповідача від простроченої заборгованості в межах позовних вимог, складають 1012,95 грн.:

5150,00 грн. х (101,1% х 101,7% х 101,5 % х 102,1% х 102,9% х 101,5% х 101,4% х 100,9% х 100,5% х 101,1% х 99,9% х  99,8%     100,8% х 100,9% х 101,1% х 100,9%), інфляційне збільшення склало: 6162,95 грн. –5150,00  грн. = 1012,95 грн.).

Таким чином, вимоги Позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в розмірі 1012,95 грн.

                    Розрахунок Позивача 3% річних  за період з 15.09.2008 по 02.01.2010 /а.с.4/ у розмірі 201,06 грн. визнаний судом невірним.

                    Так, Позивач нараховує 3% річних починаючи з 15.09.2008, а саме, з дня коли Відповідач повинен був виконати зобов’язання, тоді як статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Отже, 3% річних підлягають нарахуванню з 16.09.2008.

                    Згідно з вказаними нормами 3% річних, які підлягають стягненню з Відповідача від простроченої заборгованості в межах позовних вимог, складають 200,64 грн.:

                    5150,00 грн. х 474 (кількість днів прострочення) : 365 х 3% = 200,64 грн.

                    Таким чином, вимоги Позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в розмірі 200,64 грн.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з Відповідача витрат, пов’язаних з наданням послуг адвоката у розмірі 1500,00 грн.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Відповідно до роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 02-5/78 від 04.03.1998 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

На підтвердження вказаних вимог Позивачем наданий договір № 18/12 від 18.12.2009 про надання послуг /а.с.26/,  додаткова угода №3 до даного Договору від 25.01.2010 /а.с.27/, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1902 на ім’я Журікової І.В. /а.с. 28/, платіжне доручення на суму 1500,00 грн. /а.с. 42/ та довіреність на ім’я Журікової І.В. на представництво інтересів Позивача /а.с. 45/.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Позивачем надані належні та допустимі докази витрат Позивача, пов’язаних з наданням юридичної допомоги у розмірі 1500,00 грн., у зв’язку з чим позовні вимоги у цій частині є такими, що підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

           1.      Позов задовольнити частково.

            2.   Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, р/р 26002013019935 у ВАТ ВТБ Банк, МФО 321767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Кедр Еспрессо Хаус” (49050, м. Дніпропетровськ, пл.Ак.Стародубова, 1, оф.53, код ЄДРПОУ 35737974, р/р 26001060196826 у АКБ «Приватбанк», МФО 305299) 6363,59 грн. (шість тисяч триста шістдесят три грн. 59 коп.), з яких: 5150,00 грн. –основний борг, 200,64 грн. –3% річних, 1012,95 грн. –інфляційні втрати, а також витрати по сплаті послуг адвоката в розмірі 1337,25 грн. (одна тисяча триста тридцять сім грн. 25 коп.), державне мито в розмірі 90,93 грн. (дев’яносто грн. 93 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 210,39 грн. (двісті десять грн. 39 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                                             О.М.Юріна

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України  

та підписано 07.06.2010.