ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
31 травня 2010 року справа № 5020-10/036
Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Кедр Еспрессо Хаус»
(площа Академіка Стародубова, 1, офіс 121 м. Дніпропетровськ, 49050)
(площа Академіка Стародубова, 1, офіс 53 м. Дніпропетровськ, 49050)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_2)
(АДРЕСА_1, 99055)
про стягнення 345288,00 грн., з яких: 50000,00 –штраф, 295288,00 –збитки, а також 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката,
За участю представників:
позивача –Журікової І.В., довіреність №2 від 23.03.2010;
відповідача – ОСОБА_4, довіреність №801684 від 03.11.2009.
23.02.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр Еспрессо Хаус»(далі –Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі –Відповідач) про стягнення 345288,00 грн., з яких: 50000,00 –штраф, 295288,00 –збитки, а також 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що Відповідачем належним чином не виконувались обов’язки за договором купівлі-продажу (ексклюзивним) №495С від 19.12.2007.
Представник Позивача у судовому засіданні 25.05.2010 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні 20.05.2010 надав відзив на позовну заяву /а.с. 110/, у якому позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр Еспрессо Хаус» не визнає у повному обсязі, заявив про застосування позовної давності щоди вимоги про стягнення штрафу.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
19.12.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю „Кедр” (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу (ексклюзивний) № 495С (далі –Договір) /а.с.10-11/.
Згідно з пунктом 1.1 Договору Продавець передає у власність покупця товари (надалі - Товар) в асортименті, кількості та за цінами, що вказуються у Специфікації (додаток №1) та в накладних, які є невід’ємною частиною цього договору, а Покупець зобов’язується прийняти на оплатити переданий товар згідно з узгодженим обсягом поставки, та з товаросупровідною документацією на умовах даного Договору. Ціни, вказані в Специфікації (додаток №1), є підставою для заповнення накладних.
Відповідно до додаткової угоди від 19.12.2007 до Договору /а.с.12/ стороною за Договором замість товариства з обмеженою відповідальністю „Кедр” стало товариство з обмеженою відповідальністю „Кедр Еспрессо Хаус” (Позивач).
Згідно з пунктом 4.2.2 Договору Покупець зобов’язаний протягом одного року з дати підписання даного Договору придбати у Продавця каву OPERA MAESTRA Red в обсязі не менше 1800 кг за ціною згідно з Специфікацією (додаток №1) /а.с.83-84/, що складає 200 грн за 1 кг.
Таким чином, Позивач вважає, що Відповідач за час дії Договору повинен був придбати Товар на суму 360000,00 грн., але Відповідач виконав зобов’язання за Договором не у повному обсязі, та придбав товару за Договором на суму лише 64711,40 грн.
Отже, Позивач просить стягнути з Відповідача упущену вигоду, яка за його розрахунками складає 295288,60 грн. (360000,00 /сума зобов’язання/ - 64711,40 грн. /сума виконаного зобов’язання/ = 295288,60 /втрачена вигода/).
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання Покупцем зобов’язань, передбачених пунктами 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3 4.2.5, Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 50000,00 грн.
Відповідно до пункту 5.6 Договору вимога про сплату вказаних в пунктах 5.2, 5.3, 5.4, 5.5 Договору штрафних санкцій надається сумлінною стороною в письмовому вигляді, а винна сторона повинна сплатити вказану у вимозі суму в термін до 7 календарних днів з моменту отримання вимоги.
На виконання вказаного пункту Договору Позивачем на адресу Відповідача 22.12.2009 надіслана вимога про сплату штрафу у розмірі 50000,00 грн. /а.с.13/, що підтверджується описом вкладення /а.с.15/.
Проте, Відповідач у строк, зазначений у Договорі, штрафні санкції не сплатив, що стало підставою для звернення Позивача до суду із даним позовом.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 256 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена позовна давність в один рік.
Відповідно до статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (частина 1 статті 255 ЦК України).
Судом встановлено, що згідно з пунктом 4.2.2 Договору Покупець зобов’язаний протягом одного року з дати підписання даного Договору придбати у Продавця каву OPERA MAESTRA Red в обсязі не менше 1800 кг за ціною згідно Специфікації (додаток №1).
Договір купівлі-продажу (ексклюзивний) № 495С укладений 19.12.2007, тобто, строк виконання вказаних у пункті 4.2.2 зобов’язань сплинув 20.12.2008.
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Отже, строк позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу, почав свій перебіг з наступного дня після закінчення строку виконання зобов’язання за Договором, а саме з 20.12.2008.
З матеріалів справи вбачається, що право на вимогу стягнення штрафу за Договором у позивача виникло 20.12.2008, строк для звернення позивача до суду з вимогою про захист свого порушеного права у вигляді стягнення штрафу сплинув 20.12.2009. У той же час, позовна заява була подана 09.02.2010, що підтверджується штампом установи зв’язку /а.с.28/, тобто після закінчення однорічного строку.
Клопотання про поновлення строку позовної давності Позивачем не заявлено, поважність причин пропущення цього строку не доведено.
Відповідно до положень частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на те, що Відповідачем подана заява про застосування позовної давності /а.с.110/, позовні вимоги в частині стягнення штрафу не підлягають задоволенню.
Посилання Позивача на те, що зобов’язання по сплаті штрафу виникли у Відповідача 30.12.2009 відповідно до пункту 5.6 Договору, яким визначено, що вимога про сплату вказаного в пункті 5.5 Договору штрафу надається сумлінною стороною в письмовому вигляді, а винна сторона повинна сплатити вказану у вимозі суму в термін до 7 календарних днів з моменту отримання вимоги, необґрунтовані, оскільки чинним законодавством встановлені: заборона на зміну порядку обчислення позовної давності (частина друга статті 260 ЦК України) та імперативні правила визначення початку перебігу позовної давності (стаття 261 ЦК України), винятки з якого можуть бути встановлені тільки законом. ЦК України передбачена лише можливість збільшити позовну давність за домовленістю сторін (стаття 259 ЦК України).
Доводи Відповідача про те, що Позивач відповідно до статті 514 ЦК України не має права вимагати стягнення штрафу після укладення Додаткової угоди 12.08.2008 про відступлення права вимоги помилкові, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди від 12.08.2008 про відступлення права вимоги до нового продавця (Позивача) переходить право вимагати від Покупця виконання грошового зобов’язання та інших зобов’язань станом на дату підписання цієї угоди. За продавцем залишається право вимагати від Покупця виконання грошового та інших зобов’язань, які повинні були їм виконатись до часу підписання цієї угоди.
З вищевказаного пункту Додаткової угоди вбачається протиріччя одного речення пункту Договору іншому. З огляду на це, суд дійшов висновку, що цим пунктом Договору не встановлений обсяг прав, що переходять до нового кредитора, оскільки сторони не дійшли згоди.
Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди Продавець відступає Новому Продавцю, та відповідно Новий Продавець набуває всі права, обов’язки та право вимоги належні Продавцю, а також стає Стороною за Договором.
А також пунктом 2 Додаткової угоди встановлено, що Новий Продавець набуває право вимагати від Покупця належного виконання обов’язків, передбачених Договором, та відповідно до Нового Продавця переходять всі права та зобов’язання передбачені Договором.
Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства вказаний обсяг прав, що переходять до нового кредитора, визначається наступним чином.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, виходячи із загальних правил та положень вказаної статті, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.
Крім того, пунктом 29 інформаційного листа «Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»№01-8/211 від 07.04.2008 Вищій господарський суду України роз’яснив, що у випадку заміни кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право. Якщо предмет зобов'язання є подільним (наприклад, зобов'язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов'язанням.
Поряд з вимогою про стягнення штрафу, Позивачем заявлена вимога про стягнення з Відповідача збитків (упущена вигода) у розмірі 295288,00 грн.
Статтею 623 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який порушив зобов'язання, відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, а їх стягнення (відшкодування) передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачене законом. Крім того, розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення доводиться потерпілим суб’єктом господарювання. Для цього необхідно виконати певні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які беззастережно підтверджували б їх реальний розмір на визначену дату.
Відповідно до статей 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Збитки складають, зокрема, неодержаний постачальником прибуток (доход), який він одержав би в результаті виконання зобов'язання, а також сума, на яку збільшились його умовно-постійні витрати.
Так, підприємство самостійно планує свою діяльність і основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх підприємствах незалежно від форм власності є прибуток (доход). Визначаючи ці показники, підприємства незалежно від форми власності повинні керуватися Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з яким прибуток визначається як скоригований валовий доход відповідного звітного періоду, зменшений на суму валових витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає зокрема загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).
Тобто, прибуток –це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Згідно з пунктом 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 30.03.1995 №02-5/218 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки” при вирішенні таких спорів господарському суду слід мати на увазі, що постачальник повинен подати докази вживання ним заходів до зменшення збитків, наприклад, про неможливість реалізації продукції, від прийняття якої покупець відмовився, іншим споживачам. Позивач у кожному конкретному випадку повинен подати відповідний обґрунтований розрахунок заподіяних йому збитків.
Всупереч вищезазначеному, Позивач не надав обґрунтованого розрахунку заподіяних йому збитків та не врахував при визначенні суми вказаних збитків суму валових витрат виробництва та обігу.
Також слід зазначити, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок. За відсутністю такого зв’язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.
Однак, заявлені вимоги не можна визнати обґрунтованими та такими, що ґрунтується на правильному застосуванні положень чинного законодавства.
Так, Позивач не врахував, що за таких обставин обґрунтування теоретичної можливості отримання суми прибутку ще не є підставою для її стягнення. Як вже було зазначено вище, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності, притягнення до якої потребує наявності повного складу цивільного правопорушення, зокрема, безпосереднього причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою.
Проте, правові підстави вважати, що Позивачу спричинені збитки за обставин, викладених ним, як і складова збитків та причинно-наслідковий зв'язок між ними, відсутні.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, суд вважає недоведеним факт неотримання Позивачем прибутку на суму 295288,60 грн., а тому в цій частині позов також задоволенню не підлягає.
Крім того, Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача витрат, пов’язаних з наданням юридичної допомоги у розмірі 5000,00 грн.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Відповідно до частини п’ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи при відмові в позові покладаються на позивача.
Витрати позивача по сплаті державного мита відповідно до частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України також покладаються на Позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82–85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Суддя О.М. Юріна
Рішення оформлено відповідно до
вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 07.06.2010