ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" березня 2007 р.Справа № 15/167/06
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
судді-доповідача Жекова В.І.,
суддів Картере В.І., Пироговського В.Т.,
при секретарі судового засідання - Буравльовій О.М.
за участю представників сторін 22.03.2007р.
від позивача - не з’явився
від відповідача –Чаричанський П.О.
розглянувши апеляційну скаргу
ДПІ у Центральному р-ні м. Миколаєва
на постанову господарського суду Миколаївської області
від 19.06.2006р.
у справі № 15/167/06
за позовом ПП ОСОБА_3
до ДПІ у Центральному р-ні м. Миколаєва
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
Розгляд справи згідно із приписами п.6 Розділу VІІ та п.4 ч.1 ст.17 КАС України здійснено в порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2007р., яка надіслана учасникам процесу 29.01.2007р., прийнята до провадження апеляційна скарга ДПІ у Центральному р-ні м. Миколаєва на постанову господарського суду Миколаївської області від 19.06.2006р. та ухвалою суду від 25.01.2007р. призначена до розгляду на 06.03.2007р., тобто, сторони повідомлені про дату, час і місце засідання суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до вимог ст.150 КАС України розгляд справи відкладався.
Згідно із приписами ст.160 КАС України у судовому засіданні від 22.03.2007р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
23.03.2006р. Приватний підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Миколаївської області із позовом в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 24.06.2005р. за №243/26-35/2/0 засноване на висновках акту документальної перевірки від 20.09.2004р. за №46/35-017/1963502110 з питань дотримання вимог законодавства з ПДВ ПП ОСОБА_3
Постановою господарського суду Миколаївської області від 19 червня 2006р. (суддя Середа О.Ф.) позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин, правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва була проведена позапланова документальна перевірка підприємства ПП ОСОБА_3 з питань дотримання ним вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.02 р. по 30.09.02 р.
За результатами перевірки контролюючим органом складно акт від 20.09.2004 р. за № 46/35-017/1963502110.
В наведеному акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок, що підприємець порушив вимоги підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” зі змінами та доповненнями, в зв’язку з чим, занижений в сумі 24750 грн. податок на додану вартість підлягає сплаті до бюджету, а саме за січень 2002р. - 3053 грн.; за лютий 2002р. - 8013 грн.; за березень 2002р. - 11126 грн.; за вересень 2002р-2558 грн.
В висновках акту перевірки також зазначено, що податкова інспекція залишає за собою право при отриманні відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок з окремими контрагентами ПП внести зміни та доповнення до висновків акту перевірки.
За висновками акту перевірки контролюючим органом було винесено податкове повідомлення - рішення від 24.06.2005р. № 234/26-35/2.
Не погоджуючись із рішеннями контролюючого органу товариство оскаржило його в адміністративному порядку. Не задоволення скарг стало підставою звернення товариства із відповідним позовом до господарського суду, який було задоволено повністю.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновками наведеними в оскаржуваному судовому рішенні та зазначає наступне:
Суд встановив, що проведена перевірка не відповідає статті 11-1 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні”, яка встановлює критерії визначення перевірки за своєю суттю і встановлює порядок проведення перевірок, як-то - невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.
Пунктом 1.7 наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327, Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Пунктом 2.3.2. вищевказаного Порядку передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:
- висвітлити показники, які відображаються суб’єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб’єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;
- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб’єкта господарювання щодо встановлених порушень;
- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
З наявного у справі акту перевірки вбачається, що контролюючий орган не дотримався вимог чинного податкового законодавства, оскільки висновки перевірки викладено не на підставі встановлених фактів, про що свідчить припис про можливість внести зміни до акту перевірки у разі отриманні відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок з окремими контрагентами ПП.
Крім того, відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) .
З наявних у справі матеріалів вбачається, що ПП на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період з 01.01.2002р. по 30.09.2002р. були надані податкові накладні, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав вимогам чинного законодавства.
Помилковим на думку судової колегії апеляційної інстанції є висновок контролюючого органу про не підтвердження ПП права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагента ПП, а саме ТОВ „Фіал” яким були видані податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету контрагентом ПП.
Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
Крім того, на момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення ПП до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.
За таких обставин, покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Відповідно до вимог п.1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст. 10 Закону).
Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
Відповідно до вимог частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене оскаржена постанова є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її зміни або скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 150,160,162,195,196,198,200,205,206 КАС України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Постанову господарського суду Миколаївської області від 19 червня 2006 р. зі справи № 15/167/06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала в порядку ст. 254 КАС України набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя-доповідач: В.І. Жеков
Судді: В.І. Картере
В.Т. Пироговський