Судове рішення #10342629

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ


19 липня 2010 року справа № 5020-10/146


Господарський суд міста Севастополя у складі:

судді Юріної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі господарську справу

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, 99007)  

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум»

(Камишове шосе 7-Г, м. Севастополь, 99040)

Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк”

(вул. Комінтерну  буд. 30,  м. Київ, 01032)

в особі Севастопольської філії Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк”

(вул. Велика Морська буд. 43,  м. Севастополь, 99011)

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк” в особі Севастопольської філії Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк”

Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного Управління юстиції у м. Севастополі

(вул. Кулакова буд. 37,  м. Севастополь, 99011);

Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича

(вул. Хрещатик, 19-а, м. Київ, 01000),  

про визнання таким, що не підлягає виконанню повністю, виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича  за реєстровим №620 від 16.03.2010,    

за участю представників:

позивача –не з’явився;

відповідача  (ТОВ «Максимум») – не з’явився;

відповідача  (ВАТ «Сведбанк»в особі СФ ВАТ «Сведбанк») – Чекунова К.В., довіреність №189 від 05.06.2010;

третя особа (ВДВС Ленінського РУЮ у м. Севастополі) не з’явився;

третя особа (Приватний нотаріус Сікуцький О.А.) не з’явився.

18.05.2010 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі –Позивач)  звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум»(далі –Відповідач-1), Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк” в особі Севастопольської філії Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк” (далі –Відповідач-2) про визнання таким, що не підлягає виконанню повністю, виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича  за реєстровим №620 від 16.03.2010.

Ухвалою від 25.05.2010 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк” в особі Севастопольської філії Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк” залучені Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного Управління юстиції у м. Севастополі (далі –ВДВС Ленінського РУЮ у м. Севастополі та Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сікуцький Олександра Анатолійовича (далі –Приватний нотаріус).

Заявлений позов Позивач обґрунтовує тим, що звернення стягнення на предмет застави вчинено у спосіб, непередбачений Законом України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 №1255-ІV, а нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, чим порушив норми статті 88 ЗУ «Про нотаріат»від 02.09.1993 №3425-ХІІ, пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, та підпункту «б»пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.

Відповідач-1 проти задоволення позову не заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов /а.с.59-61 т.1/, зокрема, вважає, що Позивачем доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та просив суд розглянути справу у його відсутність.

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечує, про що зазначив у своєму відзиві /а.с.86-90 т.1/, зокрема вважає, що при зверненні до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису Відкритим акціонерним товариством „Сведбанк” були повністю дотримані вимоги Цивільного кодексу України, Закону України „Про нотаріат” від 02.09.1993 №3425-ХІІ, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 та у повному обсязі надані документи, що підтверджують безспірність вимог Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк”.

Водночас, Відповідач-2 вказує на те, що Закон України „Про заставу” від 02.10.1992 №2654-ХІІ є спеціальним законом по відношенню до Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 №1255-ІV в частині звернення стягнення на предмет застави.

Також у своєму відзиві на позовну заяву Відповідач Відкрите акціонерне товариство „Сведбанк” зазначає, що Позивачем обраний неналежний спосіб захисту, тобто Позивач намагається оскаржити нотаріальну дію у спосіб не передбачений законом.

Третя особа Сікуцький Олександр Анатолійович надав суду письмові пояснення від 04.06.2010 за вих. №30 /а.с.76 т.1/, у яких підтвердив подання Відкритим акціонерним товариством „Сведбанк” всіх необхідних документів, подання яких передбачено чинним законодавством для вчинення виконавчого напису.

Третя особа Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного Управління юстиції у м. Севастополі явку уповноваженого представника у судові засідання не забезпечила, до початку судового засідання надійшла телефонограма №107 від 19.07.2010 з проханням відкласти розгляд справи.   

Позивач у судове засідання 19.07.2010 явку уповноваженого представника не забезпечив, до початку судового засідання представник позивача надав клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній строк та продовження строку вирішення спору на два місяці, погоджене з представником Відповідача 1, обґрунтувавши його неможливістю забезпечити явку у судове засідання та необхідністю вивчити представлені Відповідачем-2 докази.

Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вищевказаних клопотань, виходячи з наступного.

Відповідачем-2 у судовому засіданні 19.07.2010 не надано жодних додаткових доказів, клопотання про продовження строку вирішення спору останнім не погоджено.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, додаткових доказів сторонами не надано, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду на закінчення строку вирішення спору, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника Відповідача-2, суд

                                         ВСТАНОВИВ:

17.04.2006 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є  Відкрите акціонерне товариство „Сведбанк”  (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум»(Позичальник) укладений кредитний договір №15/06-4 (далі –Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов’язується надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у даному договорі, а Позичальник зобов’язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії та виконати свої зобов’язання у повному обсязі у строки, передбачені цим Договором /19-24 т.1/.

До Кредитного договору укладені додаткові угоди від 17.04.2009 /а.с.25 т.1/, від 09.06.2006 /а.с.26 т.1/, від 02.10.2006 /а.с27 т.1/, №2 від 27.11.2006 /а.с.28 т.1/, №3 від 04.10.2007 /а.с.29 т.1/, №6 від 20.11.2006 /а.с.30 т.1/, №7 від 16.04.2009 /а.с.31-33 т.1/, №8 від 17.04.2009 /а.с.34-35 т.1/, якими умови Кредитного договору частково змінювались.

Додатковою угодою №8 від 17.04.2009 сторони домовились доповнити договір пунктами 5.1.2, 5.1.3, 5.1.4, 5.1.5, 5.1.6.

Відповідно до пункту 5.1.3 виконання Позичальником своїх зобов’язань по Кредитному договору забезпечується порукою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

Згідно з пунктом 6 Додаткової угоди №8 від 17.04.2009 виконання Позичальником своїх зобов’язань по Кредитному договору забезпечується заставою трансформаторної підстанції ТП 1525 з силовими трансформаторами 2х630 КВА, кабельної лінії КВ ТП 1133: ТП 1525: ТП 1518, яка знаходяться за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 7 і належить на праві власності майновому поручителю ОСОБА_1, який зобов’язується укласти з Банком договір застави вищевказаного майна в строк до 01.06.2009.

04.06.2010 між Позивачем та Відповідачем був укладений договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Філіпповою О.В. за реєстровим №855 (далі –Договір застави).  

Відповідно до пункту 2 вказаного договору на забезпечення основного зобов’язання Позивач передав в заставу Відкритому акціонерному товариству „Сведбанк”  обладнання трансформаторної підстанції, а саме: вимикач навантаження типу ВН-РА-000-10-630-20 УЗ –12 шт., камери сбірні одностороннього обслуговування КСО-306 –6 шт., панелі розподільчих приладів ЩО-06 УЗ –5 шт., трансформатор напруги НТМ-6 –1 шт., силовий трансформатор з природним масляним охолодженням –2 шт., роз`єднувач типу РВз10-630 УЗ –12 шт., трансформатор току ТОЛ-10-1-3 шт., вимикач автоматичний ВА-5545 1000А –3 шт., трансформатори току Т-0,66-1, ТШ-0,66-1-2 шт., лічильник трьохфазний СТКЗ-10Q2 –2 шт (далі –Предмет застави).   

Відповідно до пункту 15.2 вказаного договору звернення стягнення на предмет застави може відбуватися шляхом безпосереднього звернення Відповідача до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.  

           16.03.2010 Приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Сікуцьким О.А. був здійснений виконавчий напис за реєстраційним №620 (далі –Виконавчий напис) про звернення стягнення на рухоме майно, яке належить на праві власності Позивачу –Предмет застави.

           20.04.2010 постановою Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного Управління юстиції в місті Севастополі було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису №620, виданого 16.03.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про звернення стягнення на рухоме майно згідно з переліком, що наведений в пункті 2 договору застави, та належить на праві власності Позивачу, який є майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум».

Спір у справі виник у зв’язку з тим, що Позивач вважає спірний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки: звернення стягнення на Предмет застави вчинено у спосіб, непередбачений Законом України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 №1255-ІV, а нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, чим порушив норми статті 88 ЗУ «Про нотаріат»від 02.09.1993 №3425-ХІІ, пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, та підпункту «б»пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003,  далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору, а також Законом України «Про нотаріат»від 02.09.1993 №3425-ХІІ, Законом України «Про заставу»від 02.10.1992 №2654-ХІІ, Законом України «Про забезпечення   вимог   кредиторів   та   реєстрацію   обтяжень»від 18.11.2003 №1255-ІV, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, та Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач вважає, що звернення стягнення на Предмет застави можливе у спірних правовідносинах лише за рішенням суду або за одним із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, передбачених статтею 26 Законом України «Про забезпечення   вимог   кредиторів   та   реєстрацію   обтяжень» від 18.11.2003 №1255-ІV.

Проте, суд не погоджується з цим висновком, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі статтею 572 ЦК України, статтею 4 Закону України «Про заставу»від 02.10.1992 №2654-ХІІ предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Судом встановлено, що Предмет застави –рухоме майно.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 №1255-ІV –цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 21 цього Закону до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 №1255-ІV, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Частиною першою статті 26 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Частина шоста статті 20 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 №2654-ХІІ передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом або договором застави.

Таким чином, вищенаведеними нормами Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 №1255-ІV, що є спеціальним до Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 №2654-ХІІ, не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Проте, чинним законодавством передбачено договірне врегулювання правовідносин з обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань.

Частиною другою статті 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 №1255-ІV встановлено, що зміст окремих видів забезпечувальних обтяжень встановлюється законом та/або договором.

Частиною першою статті 590 ЦК України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 4 ЦК України встановлено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Таким чином, чинним законодавством не встановлена заборона на звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження рухомого майна шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, більш того, передбачена можливість врегулювати правовідносини із забезпечувального обтяження шляхом укладення договору.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 15 Договору застави Позивач та Відповідач дійшли згоди, що звернення стягнення на Предмет застави може відбуватися будь-яким з визначених цим Договором способів на вибір Заставодержателя, в тому числі, «шляхом безпосереднього звернення Заставодержателя до нотаріуса для вчинення виконавчого напису» (пункт 15.2).

Це положення Договору є чинним та недійсним не визнано.

З огляду на зазначене, посилання Позивача на те, що Виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки звернення стягнення на Предмет застави вчинено у спосіб, непередбачений Законом України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 №1255-ІV, є помилковим.

Крім того, Позивач вказує на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, чим порушив норми статті 88 Закону України „Про нотаріат” від 02.09.1993 №3425-ХІІ, пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, та підпункту «б»пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.

           Статтею 87 Закону України «Про нотаріат»від 02.09.1993 №3425-ХІІ та пунктом 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5 (далі –Інструкція), передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі  написи на документах, що встановлюють заборгованість.

          Згідно з частиною першою статті 88 Закону України „Про нотаріат” від 02.09.1993 №3425-ХІІ, пунктом 284 Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Пунктом 286 Інструкції встановлено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (далі –Перелік).

Так, згідно з пунктом 1 Переліку, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

           Судом встановлено, що при зверненні до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису за вих.№05/03-10/В від 05.03.2010 /а.с.134-135 т.1/ Банком, у підтвердження безспірності заборгованості боржника та підтвердження факту прострочення виконання зобов'язання, були надані нотаріусу наступні документи:

-  типовий кредитний договір №15/06-4 від 17.04.2006 разом із додатковими угодами до нього /а.с.103-119 т.1/;

- договір застави від 04.06.2009, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Філіповою О.В., зареєстрований в реєстрі за  №855 /а.с.120-123 т.1/;

- розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум” за кредитним договором договором №15/06-4 від 17.04.2006 станом на 18.01.2010 /а.с.130-132 т.1/;

-  довідка про стан заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум” за кредитним договором №15/06-4 від 17.04.2006 /а.с.129 т.1/.

-    повідомлення про порушення забезпеченого обтяження зобов`язання №21/01-10/Б від 21.01.2010 /а.с.124-125 т.1/, доказ відправлення такого повідомлення на адресу ОСОБА_1 /а.с.126, 128 т.1/ та доказ отримання вказаного повідомлення ОСОБА_1 /а.с.127 т.1/.

Також, додатково, на запит приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Сукуцького О.А б/н від 09.03.2010. /а.с.10 т.2/ Відповідачем 2 надана виписка за рахунками Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум», що відкриті для обліку розрахунків за Кредитним договором за період з 17.04.2006 по 19.01.2010 /а.с.11-37 т.2/. Це підтверджується відповідним написом Приватного нотаріуса на супровідному листі Відповідача 2 за вих.№11/03-10/В від 11.03.2010 /а.с.38 т.2/.

Пунктом 284 Інструкції встановлено, що заборгованість або інша відповідальність боржника вважається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Позивач вважає, що документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Проте, чинним законодавством така вимога не встановлена, а виписка Банку за рахунками боржника, що відкриті для обліку розрахунків за Кредитним договором за весь період існування кредитного зобов’язання, яка надана Приватному нотаріусу, прийнята судом в якості належного та допустимого доказу існування заборгованості.

З огляду на зазначене, твердження Позивача, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, не є обґрунтованим.

Крім того, про безспірність вимог свідчить поведінка Позивача: а саме, станом на день вчинення Виконавчого напису дійсність Договору застави ним неоспорена, на отримане ним повідомлення про порушення забезпеченого обтяження зобов`язання №21/01-10/Б від 21.01.2010 заперечення не висунуті.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність доводів Позивача щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

          В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

            Суддя                                                                                                                         О.М.Юріна

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України  

та підписано 23.07.2010.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація