ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" березня 2010 р.Справа № 8/197/09
м. Одеса
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді М.В. Сидоренко
суддів Н.Б. Таценко, М.А. Мишкіної
при секретарі судового засідання Скуділо О.В.
за участю представників сторін
від позивача – ОСОБА_1
від відповідача – Лєбєдєв А.С.
від ІІІ осіб:
ОСОБА_4. – ОСОБА_3
Управління НБУ у Миколаївській області –не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 10.11.2009 р.
у справі № 8/197/09
за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_5
до товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі Миколаївської філії ТОВ „Укрпромбанк”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача: Управління Національного банку України у Миколаївській області
про визнання недійсним кредитного договору на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 15/МС/КВ-07 від 30.08.2007 р.
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням господарського суду від 10.11.2009 р. (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) позов фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5, ОСОБА_5.) задоволений повністю, визнано недійсним кредитний договір № 15/МС/КВ –07 від 30.08.2007 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі Миколаївської філії ТОВ „Укрпромбанк” (далі - ТОВ „Український промисловий банк”, Банк) та ОСОБА_5, оскільки суд дійшов висновку, що оспорюваний кредитний договір, яким Банк надав позичальнику кредит у сумі 44500 дол. США, суперечить приписам актів цивільного законодавства, так як, за умови відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії НБ України на здійснення операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, будь-які грошові зобов’язання на території України, в тому числі і зобов’язання, що виникли між сторонами на підставі кредитного договору, повинні виражатися та виконуватися лише в національній валюті України –гривні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Банк звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати та прийняти нове, відмовивши в задоволенні позову. При цьому скаржник вважає, що судом не застосовано закон, який підлягає застосуванню, а саме: ст. ст. 2, 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст. ст. 525, 1046, 1049, 1054 ЦК України, ст. 193 ГК України; суд при вирішенні спору допустився неправильного тлумачення чинного законодавства, а саме, положень Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі - Декрет); також, на думку скаржника, судом порушені норми процесуального права в частині не залучення до розгляду справи Національного банку України, як регулятора всієї банківської системи та її наглядової інстанції. Крім того, як вважає скаржник, господарським судом неправильно або зовсім не встановлені фактичні обставини справи, що також привело до неправильних висновків суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 вважає її безпідставною та необґрунтованою. При цьому ОСОБА_5 зазначає, що посилання скаржника, в обґрунтування правомірності здійснення ним кредитування в іноземній валюті, на зазначену в отриманому Банком дозволі Національного банку України № 67-5 від 27.06.2006 р. та додатку до цього дозволу операцію (залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку) є помилковим, оскільки Банком не надано жодного доказу того, що видані ОСОБА_5 грошові кошти в іноземній валюті за кредитним договором № 15/МС/КВ –07 від 30.08.2007 р. є саме залученими. Одночасно з цим, позивач у відзиві зазначає, що для вираження у кредитному договорі та для виконання грошових зобов’язань в доларах США потребується індивідуальна ліцензія Національного банку України; просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Також, аналогічний за змістом відзив подала і ІІІ особа ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.).
Клопотання ІІІ-ї особи, в наданих управлінням Національного Банку України в Миколаївській області письмових поясненнях, про розгляд даного спору без участі його представника судовою колегією задоволене.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.
Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв’язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Дослідивши матеріали справи, колегія судів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення слід скасувати.
Так, відповідно до приписів ст. ст. 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, в тому числі розміщувати залучені кошти на підставі банківських ліцензій. При цьому під поняттям „кошти” підпадають як гроші у національній валюті так і в іноземній валюті.
Діяльність банків щодо здійснення ними операцій з видачі кредитів регулюється положеннями ЦК України, ГК України, Закону „Про банки і банківську діяльність” та іншими нормативно-правовими актами чинного законодавства. Аналізуючи перелічені вище норми чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку, що спеціальною нормою, яка регулює діяльність банків з видачі кредитів саме в іноземній валюті - є Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі –Декрет про систему валютного регулювання), положеннями якого визначені дозвільні документи, що повинна отримати банківська установа в НБ України для отримання нею права на здійснення в тому числі й операцій з видачі кредитів резидентам України в іноземній валюті (валютних операцій).
Так, відповідно до приписів ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, в тому числі:
1) для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі,
2) для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Згідно з п. 1.5 „Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється здійснювати без ліцензії (індивідуальної) якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, якому на здійснення таких операцій Національний банк України видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.
В матеріалах справи (а. с. 48-50) маються банківська ліцензія № 67 від 13.12.2001 р., а також дозвіл № 67-5 від 24.06.2006 р. та додаток до зазначеного дозволу, якими товариству з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” надано право здійснювати операції з валютними цінностями, в томі числі і щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України на власних умовах та на власний ризик, що відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” є кредитною операцією. Відтак, доводи скаржника щодо наявності в нього права на видачу кредиту в іноземній валюті є обґрунтованими, а заперечення, які наведені у відзивах позивача та ІІІ-ї особи на боці останнього, є помилковими та судовою колегією до уваги не приймаються.
Також судова колегія приходить до висновку про помилковість і правової позиція фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, викладеної ним в доповненні до позовної заяви (а. с. 27-28) щодо недійсності спірного кредитного договору у зв’язку з відсутністю на ньому печатки особи, з якою він укладений, а саме, товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”. Так, згідно до положень Закону України „Про банки і банківську діяльність”, кредитування господарюючих суб’єктів здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії); стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Отже, якщо структурна одиниця банку одержала від банку належним чином оформлені повноваження на укладення кредитних договорів (а. с. 51), остання має право укладати кредитні договори від імені банку, проставляючи на цих договорах свою власну печатку, оскільки чинне законодавство не вимагає, щоб на такому договорі була печатка саме комерційного банку.
Твердження позивача щодо неможливості розгляду апеляційної скарги ТОВ „Український промисловий банк” за відсутністю на ній печатки юридичної особи, також не заслуговує на увагу, оскільки приписи розділу ХІІ ГПК України не містять таких вимог до апеляційної скарги.
Будь-яких інших доводів, на підставі яких спірний договір не відповідає законодавству України позивачем під час розгляду справи в господарському суді не заявлялось, а у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для дослідження таких інших, крім наведені вище доводів. Таким чином в задоволенні позову слід відмовити, поклавши судові витрати на позивача.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 10.11.2009 р. у справі № 8/197/09 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” 42,50 грн. державного мита сплаченого за подання апеляційної скарги.
Зобов’язати господарський суд Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Головуючий суддя Сидоренко М.В.
Суддя Таценко Н.Б.
Суддя Мишкіна М.А.
Постанова підписана 19.03.2010 р.