Справа № 22-7293
Головуючий у 1 інстанції Соларєва Т.О.
Категорія 39
Доповідач Санікова О.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів Санікової О.С, Будулуци М.С.
при секретарі Крівцові В.І. ' розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 7 липня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 7 липня 2009 року, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, - справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення норм діючого законодавства, невідповідність висновків суду фактам та доказам, які були отримані під час судового слідства і, зокрема на те, що суд всупереч поясненням свідків, наданих в суді, сфальсифікував їх у рішенні; суд неправомірно послався в рішенні на письмову заяву свідка ОСОБА_4 від 28 жовтня 2008 року на адресу прокуратури, МО УМВС і РЕМ; судом без мотивовано відкинуті пояснення свідка ОСОБА_5 і не дано оцінки поясненням свідків з боку відповідачки; апелянт посилається також на порушення норм процесуального законодавства, ніяким чином не відреагувавши на неодноразове нез'явлення відповідачів у судове засідання, долучивши до матеріалів справи наряд на перевірку та заміну електролічильника з порушенням ст.ст. 44 та 168 ЦПК України.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Відповідачка у судове засідання апеляційного суду не з»явилася, надіслала заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутності.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2008 року відповідачкою ОСОБА_6 разом з працівниками Костянтинівського РЕМ Борисенко М.П. та Руднєвим Д.О. при проведенні перевірки стану електроприладів у будинку №330 по вул. Шевченко в м. Костянтинівка, який належить на праві приватної власності дружині позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 був складений акт про порушення ОСОБА_5 Правил користування електричною енергією, в якому зазначено виявлене порушення: «самовільне підключення електроустановок до електричної мережі енергопостачальника повз засіб обліку електричної енергії (змонтована розетка з прихованою електропроводкою в ванній кімнаті. При включенні навантаження в дану розетку диск електролічильника не обертається. При відключенні запобіжника напруга в розетці є). Споживана електрична енергія електролічильником не рахується».
З цього приводу між позивачем та ОСОБА_6 виник конфлікт: ОСОБА_6 повідомила, що доведеться сплатити за безобліково спожиту електричну енергію 8000 грн., а коли позивач повідомив ОСОБА_3, що він є працівником міськвиконкому і став вимагати, щоб працівники РЕМ пішли з будинку, ОСОБА_6 сказала, що у виконкомі всі злодії і від нього нічого не відпаде, якщо заплатять. Ці слова були сказані ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_2, його дружини ОСОБА_5, її доньки ОСОБА_10 та знайомого позивача ОСОБА_11
Судом також встановлено, що начальником Костянтинівського РЕМ Відлогою В.І. 15 лютого 2009 року за №22 на ім»я міського голови м. Костянтинівка була направлена інформація про встановлені факти порушення громадянами Правил користування електричною енергією. В зазначеній інформації є посилання на акт про порушення Правил у будинку №330 по вул. Шевченка м. Костянтинівка, власником якого є ОСОБА_5 і відносно якої був складений акт.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 308 ч.1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що розповсюджені певному колу громадян відповідачкою відомості є оціночними судженнями відповідачки, викладені не в стверджувальній формі, а відомості, викладені у листі від 17 лютого 2009 року, якими принижено честь і гідність позивача, не знайшли підтвердження.
Такі висновки суду є правильними.
Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації /ч.1/. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною /ч.3/.
При цьому моментом виникнення права на спростування слід вважати юридичний факт правопорушення, протиправність якого включає в себе: поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи; інформації про особу, тобто з якої можна було б точно встановити, що вона стосується конкретної особи (для того, щоб інформація стосувалась конкретної особи потрібно вказати лише певні ознаки, які достатні для точного виокремлення цієї особи серед інших); інформації неправдивої, тобто такої, що не відповідає дійсності чи викладена неправдиво (при цьому важливим є презумпція добропорядності, яка означає, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною); інформація, яка порушує особисті немайнові права, тобто дана інформація повинна або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або якимось чином перешкоджати особі у повному та своєчасному здійсненні свого особистого немайнового права. У випадку спростування поширеної неправдивої інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб, вина особи-поширювача не враховується.
Згідно ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної особи чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повної своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (п.15).
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України (п.26).
Як вбачається з матеріалів справи у січні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії ОСОБА_6 такими, що принизили його честь та гідність і зобов'язати ОСОБА_6 вибачитися перед ним за вчинені образи, стягнути на відшкодування моральної шкоди 3000 грн., посилаючись на те, що ОСОБА_6, не маючи ніяких законних обставин та жодного судового рішення, назвала його із дружиною «ворами», чим принизила їх честь і гідність. У квітні 2009 року ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги, пославшись на те, що з подання відповідачки ОСОБА_3 начальник РЕМ Відлога В.І. 17 лютого 2009 року, тобто після початку слухань по даній справі, направив міському голові брудну кляузу, у якій всілякими шляхами принизив його як чоловіка, колишнього офіцера міліції та державного службовця; причетність ОСОБА_6 до цього листа підтверджується тим, що в ньому слово в слово повторені ті обвинувачення, які викладені в акті перевірки Правил користування електричною енергією, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідачки на відшкодування моральної шкоди 4500 грн.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що піддягають застосуванню до даних правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судове рішення відповідає цим вимогам.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дотримався зазначених норм процесуального законодавства. Суд в межах своїх повноважень прийняв пояснення одних свідків і відхилив пояснення інших, навівши обґрунтоване мотивування.
Як вбачається з матеріалів справи суд дав критичну оцінку поясненням свідків ОСОБА_11 - знайомого позивача, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 і дійшов обґрунтованого висновку про те, що поширена 25 жовтня 2008 року ОСОБА_6 інформація у будинку АДРЕСА_1 не стосується безпосередньо ОСОБА_2, а є її оціночним судженням, інформація, викладена в листі від 17 лютого 2009 року, також не стосується ОСОБА_2 і ОСОБА_6 і не має до неї ніякого відношення.
Таким чином, розглядаючи справу, суд з достатньою повнотою з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дослідив докази, яким дав належну оцінку, та дійшов правильного висновку про те, що відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання неправомірними дій відповідачки, захист його честі та гідності і відшкодування моральної шкоди, а такий спосіб захисту прав як зобов'язання вибачення не передбачений діючим цивільним законодавством.
Рішення суду першої інстанції належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1 308 ч.1, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 7 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.