АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц – 8174 / 2010р. Головуючий по 1-й інстанції:
Герасименко М.В.
Суддя-доповідач: Тимчук Л.А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 лип ня 2010 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді : Тимчук Л.А
Суддів : Мартєва С.Ю., Чічіля В.А.
При секретарі : Колодюк О.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві заяву Управління Пенсійного фонду України в Полтавському районі Полтавської області про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2009 року та апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Полтавському районі Полтавської області на постанову Полтавського районного суду Полтавської області 16 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Полтавському районі Полтавської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Полтавського районного суду Полтавської області суду від 8 жовтня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Полтавському районі Полтавської області протиправною та зобов’язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за 2007 рік з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в сумі 710 грн. 90 коп., за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в сумі 780 грн. 40 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, останнє оскаржило УПФ України в Полтавському районі, яке одночасно подало заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження.
Заява про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ч. 3 ст. 186 КАС України, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення ... Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Згідно положень ч. 6 ст. 186 КАС України заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом – продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Відповідно до п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами, за адміністративними позовами, у яких апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, розгляд проводиться у порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що постанова суду від 16 жовтня 2009 року винесена за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Копія вказаної постанови отримана Управлінням ПФУ в Полтавському районі 6 листопада 2009 року.
Положеннями абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року визначено, що у разі, якщо недотримання строків апеляційного оскарження було зумовлено діями ( бездіяльністю ) суду першої інстанції, ..., то ці обставини можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів знаходить підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, враховуючи, що апелянт не мав змоги своєчасно оскаржити її.
В апеляційній скарзі Управління ПФУ в Полтавському районі просить скасувати дану постанову, оскільки вважає, що вона винесена з порушенням норм бюджетного законодавства України, приписів ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та неврегульованості на законодавчому рівні порядку проведення вказаних виплат. Прийняти по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін.
Згідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та відповідно до ст.6 вказаного Закону має право на отримання державної соціальної підтримки - підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов’язку по здійсненню позивачу ОСОБА_3 доплати до пенсії, на підставі ст.6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. При цьому, такі висновки суду ґрунтувались на рішеннях Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, якими визнано неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та п.п.41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Такий висновок суду є вірним, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки вище вказаними рішеннями Конституційного Суду України визнавалися неконституційними положення Законів, якими зупинялась дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно, з дня ухвалення рішення, вони втрачали чинність і не підлягали застосуванню.
За таких обставин, вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суд правомірно виходив з того, що відповідач як орган, уповноважений призначати та виплачувати пенсії та доплати до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу належні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але в порушення зазначеної статті таких нарахувань не провів, чим і допустив протиправну бездіяльність.
Враховуючи, що за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав або встановлював інший розмір немає, тому, правомірним вважає колегія суддів і застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень даної статті.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року визнано неконституційним положення п. 12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік»,отже з цього дня воно втратило чинність і не підлягало застосуванню.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме редакція ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», передбачена вище наведеним Законом про держбюджет на 2008 рік, отже з цього дня вона втратила чинність і не підлягала застосуванню.
Обґрунтовано не взято до уваги судом першої інстанції посилання відповідача на правомірність своїх дій по нездійсненню належних доплат позивачу, як дитині війни, через відсутність бюджетних коштів для цієї мети, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання його коштів, оскільки судом не ухвалювалось рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
На підставі наведеного, колегія суддів, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і судове рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Разом з тим необхідно врахувати, що даний спір виник в сфері соціальних правовідносин, що носять публічно-правовий характер, тому судовим рішенням повинні відновлюватись права особи шляхом покладення на відповідача обов’язку провести відповідні нарахування (перерахування) належних позивачу сум відповідно до спеціальних законів, а не шляхом стягнення конкретних сум. А тому в цій частині вимоги позивача безпідставні.
Керуючись ст.ст.303,304,п.1 ч.1 ст.307,308,314,317,319 ЦПК України колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Заяву Управління Пенсійного фонду України в Полтавському районі Полтавської області про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 16жовтня 2009 року задовольнити.
Поновити Управлінню Пенсійного фонду України в Полтавському районі Полтавської області строк на апеляційне оскарження постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2009 року
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Полтавському районі Полтавської області відхилити.
Постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2009 року залишити без змін.
Виключити із резолютивної частини постанови вказівку суду про стягнення з відповідача на користь позивача конкретні суми доплати до пенсії за визначені періоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Тимчук Л.А.
Судді: Мартєв С.Ю.
Чічіль В.А.
З оригіналом вірно:
суддя Апеляційного суду
Полтавської області Тимчук Л.А.