Справа № 22ц-20389/2009
Головуючий в 1 інстанції Бутенко М. В.
Категорія 46 (1)
Доповідач - Братіщева Л.А.
Ухвала
іменем України
13 травня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді:- Неклеси В.І.
суддів: - Братіщевої Л.А., Турік В.П. при секретарі:- Коваленко С. І.
за участю: позивача - ОСОБА_5
представника позивача - ОСОБА_6
представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про розподіл майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що не є суб’єктом права власності на житло та про усунення перешкод в користуванні власністю, -
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2007 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про розподіл майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та просив суд на підставі ст. ст. 60, 69, 70 СК України визнати, що АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і розділити між ним і відповідачкою ОСОБА_7 майно набуте за час шлюбу, визнавши за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.
В позові зазначив, що з 21.02.2003р. по 02.10.2007р. перебував у шлюбі з відповідачкою. Від шлюбу має доньку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
За час перебування у шлюбі була придбана АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 01.08.2003 року. Зазначена квартира була придбана за спільні кошти і зареєстрована на ім’я відповідачки.
Після розірвання шлюбу відповідачка добровільно не бажає розділити майно придбане ними за час шлюбу і визначити за ним право власності на 1А частину зазначеної квартири.
В подальшому позивач змінив та доповнив свої позовні вимоги і просив суд на підставі ст. ст. 22, 28 КпШС та Закону України «Про власність» визнати, що АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і розділити між ним і відповідачкою ОСОБА_7 майно набуте за час шлюбу, визнавши за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.
В квітні 2008 року відповідачка ОСОБА_7 звернулась із зустрічною позовною заявою про визнання особи такою, що не є суб’єктом права власності на житло та про усунення перешкод в користуванні власністю і просила суд визнати ОСОБА_5 такою особою, що не є суб’єктом права власності на житло, а саме: АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні власністю позивачем ОСОБА_5 та зняти його з реєстраційного обліку Відділом громадянства та реєстрації фізичних осіб Центрально-Міського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області.
В обгрунтування зустрічного позову вказала, що грошей на придбання квартири вона з ОСОБА_5 немала, тому кв. АДРЕСА_1 була придбана для неї за кошти її батьків, які були зняті з депозитних рахунків в банку Росії і оформлена на її ім’я і є її особистою власністю.
Оскільки позивач ОСОБА_5 був відсутній за місцем реєстрації 4 роки, то втратив право, як член сім’ї власника житла, на користування зазначеним житлом згідно умов ч.2 ст. 405 ЦК України.
Посилаючись на ці обставини просила її зустрічну позовну заяву задовольнити.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2008 року у позовних вимогах ОСОБА_7 за зустрічною позовною заявою про визнання особи такою, що не є суб’єктом права власності на житло та про усунення перешкод в користуванні власністю - відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_5 - задоволено. Визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. В апеляційній скарзі відповідачка ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог, оскільки рішення суду не відповідає нормам процесуального законодавства. Зокрема, суд порушив вимоги ст. 212 ЦПК України в частині оцінки належності, допустимості і достовірності доказів наданих суду; не взяв до уваги той факт, що гроші, за які була придбана квартира батьками ОСОБА_7, заощаджувались і знаходились на картках батьків; не дослідив довідку, надану позивачем ОСОБА_5, щодо отриманих доходів, не встановив додатковий вид доходів отриманого позивачем; не звернув уваги на те, що заощадження, які сім’я ОСОБА_5 могла зібрати на квартиру складає 870грн.
Позивач ОСОБА_5 заперечує проти апеляційної скарги, вважає, що рішення суду від 12.11.2008р. ухвалено після повного і всебічного дослідження обставин і матеріалів справи, з додержанням норм матеріального і процесуального законодавства.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21.02.2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 був укладений шлюб. Сторони мають доньку -ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Подружжя ОСОБА_9 працювали.
Згідно договору купівлі-продажу від 01.08.2003 року ОСОБА_7 придбана кв. АДРЕСА_1 (а.с. 8).
Рішенням суду від 11.03.2005 року шлюб між сторонами був розірваний.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користуються рівними правами на майно і в тому випадку, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Такі ж положення щодо правового режиму майна подружжя встановлено ч. 1 ст. 60 СК України.
А саме відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_5 та відмовляючи в зустрічному позові, прийшов до правильного висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя з правом власності по 1/2 частині квартири за кожним.
Судова колегія погоджується з висновками суду щодо відмови в зустрічному позові ОСОБА_7 про визнання особи такою, що не є суб’єктом права власності на житло та про усунення перешкод в користуванні власністю, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не встановлено джерело придбання квартири та не взято до уваги те, що спірна квартира була придбана не за сумісні кошти подружжя ОСОБА_7, яких у подружжя не було, а за кошти батьків ОСОБА_7, безпідставне.
Суд першої інстанції достатньо повно і обгрунтовано виклав в рішенні свої висновки про те, що всупереч вимогам ст. 10 ЦПК України ОСОБА_7 не надала переконливих доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана за кошти її батьків, а квитанції про зняття грошових коштів в банкомату батьками ОСОБА_7 не доводять тієї обставини, що саме за ці грошові кошти була придбана спірна квартира.
При цьому суд, як вважає колегія, обгрунтовано послався і на те, що обидві сторони працювали, мали грошові кошти на придбання квартири.
Інші доводи викладені представником ОСОБА_7 в апеляційній скарзі не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, обставини по справі і перевірив доводи, дав їм належну оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія не вбачає.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.