Справа № 22ц-3584/09
Головуючий у 1 інстанції Ференчук О.В.
Категорія 26
Доповідач Олейникова Л.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зінов’євої А. Г.
суддів Олєйникової Л.С., Соломахи Л.І.,
при секретарі Стефановій І.М.,
за участю
представника відповідача Шершньової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве Донецької області про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве Донецької області на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 27 лютого 2009 року, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 27 лютого 2009 року з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве Донецької області на користь ОСОБА_2 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 10 500 грн..
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що з 01 січня 2007 року дія Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування застрахованим моральної шкоди Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік" на 2007 рік зупинена, в зв’язку з чим підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди. Суд також не врахував, що ст. 237-1 КЗпП України не виключає відповідальності роботодавця по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення законних прав працівника, в зв’язку з чим Фонд не є належним відповідачем по справі. Суд не врахував, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для зверненням до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України. Крім того, судом дана невірна оцінка глибині моральних страждань позивача, не врахована його залишкова працездатність.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Шершньова О.І. доводи апеляційної скарги відповідача підтримала, просила рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, надав суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутність, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час з 26 серпня 1974 року до 26 липня 1976 року, з 23 листопада 1982 року до 08 квітня 1994 року, з 03 лютого 1995 року по 06 жовтня 2002 року, з 12 вересня 2005 року по 06 січня 2009 року працював на вугільних підприємствах на підземних роботах.(а.с. 5-8) Внаслідок дії шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання - вібраційна хвороба, що підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 13 вересня 2002 року.(а.с. 9) Рішенням МСЕК від 03 жовтня 2002 року йому вперше за цим професійним захворюванням встановлена втрата професійної працездатності: 35 %, та визнано інвалідом третьої групи (а.с. 10).
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода та стягнув на її відшкодування 10 500 грн..
Розглядаючи справу по суті, суд обгрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань, регулюються Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому довід відповідача, що моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров’я, повинно відшкодовувати підприємство, яке не забезпечило небезпечні умови праці, не грунтується на законі.
Згідно з п/п "е" п.1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов’язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, з Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключені підпункт „е" пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов’язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я грошову суму за моральну шкоду.
Страховий випадок з позивачем стався у 2002 році, а саме, 03 жовтня 2002 року, коли МСЕК йому була встановлена втрата професійної працездатності за професійним захворюванням, тобто до внесення зазначених змін до Закону. На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, 03 жовтня 2002 року, положення п/п „е" п.1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" діяли.
Частиною 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях якої грунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004р. по справі № 1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Зазначене положення частини 3 статті 34 Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов’язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п’ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28).
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена втрата працездатності, у зв’язку з чим суд обгрунтовано, виходячи з положень ст. 21 та ст. 28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв’язку з отриманням професійного захворювання і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я (п.3).
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акти про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, виписки із історії хвороби. Певний засіб доказування - висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата професійної працездатності.
Згідно підпункту 2 пункту 44 розділу II „Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" у Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у пункт 3 розділу XI „Прикінцеві положення" внесені зміни - після абзацу третього доповнено новим абзацом такого змісту: "відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року".
Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 44 розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв’язку з отриманням професійного захворювання, їх тривалість, ступінь втрати професійної працездатності - 35 % і визначив її розмір в сумі 10 500 грн..
Апеляційний худ вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач отримав професійне захворювання, його визнано інвалідом 3 групи безстроково. Доводи відповідача про завищену оцінку глибини моральних страждань позивача є необгрунтованими.
Доводи відповідача про те, що позивач пропустив трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, не грунтуються на законі.
Трьохмісячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України, стосується звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору. По цій справі позивач звернувся до суду для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не трудових, а страхових правовідносин.
Позов ОСОБА_2 випливає з порушення його особистих немайнових прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров’я у процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" такі випадки не встановлені. Крім того, відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди в зв’язку із ушкодженням його здоров’я та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве Донецької області відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 27 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.