УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

03 червня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних

справах апеляційного суду Житомирської області

в складі:

головуючого – судді Жигановської О.С.

суддів: Косигіної Л.М., Котік Т.С.

при секретарі судового Порохня М. М.

засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, органу опіки і піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Брусилівського районного суду від 17 квітня 2009 року

встановила:

В грудні 2008 року ОСОБА_2 3вернувся до суду з вищеназваним позовом. Зазначив, що 20.05.2008 року подарував відповідачці - своїй неповнолітній дочці, яка діяла за згодою матері (його колишньої дружини) ОСОБА_4, належні йому на праві власності 47/100 частин житлового будинку № АДРЕСА_2. Даний договір дарування був укладений ним у зв’язку з тим, що дружина з дочкою ввели його в оману та заволоділи його особистим майном. Вони маючи на праві власності по 1/2 частині трикімнатної квартири АДРЕСА_1, вирішили її продати, а кошти інвестувати у будівництво нової двокімнатної квартири в м. Бровари. Проте, квартиру у м. Києві вони не могли продати без згоди органу опіки і піклування. З метою отримання такого дозволу відповідачка та ОСОБА_4 шляхом обману умовили його подарувати своє житло дочці на період поки вона не набуде право власності на квартиру у м. Бровари, а потім договір дарування буде розірвано. Однак, відповідачка одружилась, набувши таким чином повну цивільну дієздатність, і продала невстановленій особі 47/100 частин житлового будинку № АДРЕСА_2. Враховуючи наведене, просив задовольнити позовні вимоги і визнати недійсним вищевказаний договір дарування як укладений під впливом обману.

Справа № 22ц/14 61 Головуючий в 1 інстанції Коваленко В.К.

Категорія 21

Доповідач Жигановська О.С.

Рішенням Брусилівського районного суду від 17.04.2009 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю вимог.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати згадане рішення та постановити нове - про задоволення його вимог в повному обсязі. На думку апелянта, суд неправильно оцінив зібрані докази по справі, внаслідок чого ухвалив незаконне і необгрунтоване рішення.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, у відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року за № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" /з наступними змінами і доповненнями/ угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Судом встановлено, що 20.05.2008 року між ОСОБА_2 та неповнолітньою ОСОБА_5, яка діяла за згодою матері ОСОБА_4, укладено та нотаріально посвідчено договір дарування 47/100 частин житлового будинку № АДРЕСА_2

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Межі судового розгляду визначає позивач (ч. 1 ст. 11 ЦК).

Позивач просив визнати недійсним договір дарування з тих підстав, що він укладений під впливом обману ( ст. 230 ЦК).

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" /з наступними змінами і доповненнями/ під обманом слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1 ст. 230 ЦК).

Таким чином, тільки у разі доведеності факту обману (тобто винних дій сторони в угоді) і безпосереднього впливу цього обману на волевиявлення іншої сторони укласти оспорювану угоду на зазначених в ній умовах, така угода може бути визнана недійсною.

Позивач зазначав, що доказом обману з боку відповідачки є те, що вона та її матір пообіцяли після укладення договору дарування частини будинку в майбутньому при настанні певних обставин розірвати цей договір і повернути йому предмет дарування, про що написали відповідні заяви до органу опіки і піклування.

Проте, за своєю правовою природою договір дарування є безоплатним, не може укладатися під умовою і не покладає на обдаровуваного будь-якого обов’язку щодо вчинення в майбутньому певних дій крім випадку, передбаченого ст. 725 ЦК.

Крім того, сторони в присутності нотаріуса підтвердили, що в них відсутні обставини, що примусили їх укласти даний договір, який не носить характер мнимої або удаваної угоди, а також те, що вони отримали від нотаріуса всі роз’яснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень і доповнень до цього договору не мають (п.8 договору).

Тому вище зазначені позивачем обставини не є обманом в розумінні ст. 230 ЦК і суд 1 інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 і обгрунтовано відмовив у задоволенні його позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, а тому підстав для скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Брусилівського районного суду від 17 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.