Справа  № 2-2219/10

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

09  липня  2010  року                                                                                        м. Сімферополь

            Київський    районний   суд    м. Сімферополь   у    складі:  Головуючого,  судді Харченко   І.О.,   при  секретарі  Мевлюдовій  Ф.І., розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні   цивільну   справу   за   позовом   ОСОБА_1  до  ОСОБА_2  про захист  честі,  гідності  та  стягнення  моральної   шкоди;   позовом  ОСОБА_2 до  ОСОБА_1  про захист  честі,  гідності   та   стягнення   моральної   шкоди,

                                                              в с т а н о в и в :

12.08.2009  року  ОСОБА_1  звернулася до  суду з позовом до  ОСОБА_2 про захист  честі,  гідності  та  стягнення  моральної   шкоди (а.с. 2-3, 17-18).  Свої  вимоги  мотивувала  тим, що  ОСОБА_2  постійно  її  принижує   та  ображає,  між  ними  склалися  неприязні  відносини. 17.04.2008 року  відповідачка  написала   начальнику  Київського районного відділу МНС  Суркову В.М.  про   те, що   вона (позивачка)   є  особою, яка  неадекватно  мислить,  також, що  вона (позивачка)  явно  психічно  хвора  людина. Вказує  на  те, що  цю  заяву  підписали  сусіди,  однак  на  звернення  до  них,  вони  відмовилися  від  своїх  підписів  та   вказали   на  те, що   не  читали  те, що  дала  їм  на підпис  ОСОБА_2, а інші  вказують  на  те, що   зовсім  не  бачили  ніякої  заяви. Також  вказує  на  те, що  ОСОБА_2  постійно   звинувачує  її  у  скоєнні  злочинів, що  принижує  її  гідність, оскільки  вона  за   все  своє  життя  не  здійснювала   протиправних  дій,  і  не  зважаючи  на  відмови  у  порушенні  кримінальних  справ, вона  продовжує  писати  скарги.   Просить зобов’язати  відповідачку  спростувати    інформацію, яка  не відповідає  дійсності, а саме:  те, що   вона  є  особою, яка  неадекватно  мислить,   та   явно  психічно  хворою   людиною, шляхом   публічного   вибачення. Також  вказує  на  те, що  неправомірними діями відповідачки  їй  завдано  моральну  шкоду,  що  виразилася  у   постійній   тревозі,   порушенні  сну, нормального  укладу  життя,  яку  вона   оцінює у 1700 грн.  та   просить   стягнути  з  відповідачки  на  її  користь.  Стягнути з відповідачки на її користь  витрати на  інформаційно-технічне забезпечення  процесу.

05.10.2009  року ОСОБА_2 подала  до  суду   зустрічну   позовну  заяву   до  ОСОБА_1 про захист  честі,  гідності   та   стягнення   моральної   шкоди. Свої   вимоги  мотивувала  тим, що   між  нею  та  ОСОБА_1  склалися  неприязні  відносини. Вказує  на те, що  ОСОБА_1   систематично  забиває   гвіздками  дерев’яні  рами  фрамуг  кватирок   з  2-го  по  9-й  поверхи  під’їзду  будинку, у  якому  вони  мешкають. Внаслідок  цих  дій  мешканці  під’їзду   страждають  від  систематичного  застою  повітря  та  відсутності  провітрювання.  З  метою  впливу  на  негативну  поведінку ОСОБА_1  мешканцями  під’їзду  була створена  ініціативна  група   для  звернень  у  державні  інстанції  від  імені  сусідів  щодо  припинення  протиправних  дій   ОСОБА_1, яку   вона   очолила. Майже  кожна  зустріч  з  ОСОБА_1, закінчуються  для  неї  тим, що   та  кидається  на  неї  у  бійку, застосовуючи  при  цьому  будь-які  предмети, що  трапляються  їй  під  руку (сумку, пластику пляшку, палицю в т.п.). Вказує  на те, що  ОСОБА_1 два роки  тому  досить часто  наливала  відрами  воду  під  її  двері  або  розмальовувала   стіни  під’їзду  та двері  ліфта  чорною  смердючою  фарбою, а  зараз  вона  систематично   розкидає  власні   екскременти  та фекалії  під  двері  сусідів, з якими  в  неї  найгірші  стосунки. Також   вказала  про те, що  26.04.2009  року у  під’їзді  будинку, де  вони  проживають,  сталася  пожежа.  За актом  про  пожежу МНС  причиною  пожежі  був  підпал, який,    вона   вважає  зробила саме  ОСОБА_1 Через  два  дні  після   пожежі, а  саме:   28.04.2009 року  ОСОБА_1   навмисне  заподіла  легкі  тілесні  ушкодження  її  доньці  Петрович О.М., коли  остання  намагалася  відкрити  кватирки  в під’їзді  для  провітрювання  після   пожежі. Вважає, що   така  поведінка   ОСОБА_1  свідчить  про  те, що  підпал  зробила  саме  вона.  За  зазначеними  фактами   мешканці  під’їзду  № 5  звернулися  з  письмовою  заявою  до  Київського РО СМУ ГУ МВС України в АР Крим  з  вимогою  залучити  ОСОБА_1  до   кримінальної відповідальності    та   відгородити   їх  від  подальших  протиправних  дій  з  боку  ОСОБА_1 Крім  того, її  донька   Петрович О.М.  також  звернулася  до  Київського  районного суду м. Сімферополя  зі  скаргою  у  порядку  ст. 27 КК України  про  притягнення відповідачки  до  кримінальної відповідальності за  навмисне  заподіяння  легких  тілесних  ушкоджень. Вважає,   що  діями  відповідачки   їй  завдано  моральну  шкоду, яку  вона  оцінює   у  17265 грн. і просить стягнути з відповідачки  на її користь. Також  просить   зобов’язати  ОСОБА_1  принести  їй  публічні (у присутності  мешканців під’їзду № 5 АДРЕСА_1 )  вибачення  за  здійснення  протиправних  дій  та  систематичні  погрози  та  образи  та  покласти  на неї  зобов’язання  не  здійснювати  будь-які  дії, що порушують   права  особи  на  належні, безпечні  та  здорові  умови  проживання;  судові витрати  розподілити  між  сторонами  відповідно до ст. 88 ЦПК України.

29.06.2010 року  ОСОБА_1   уточнила  свої  позовні вимоги (а.с. 153-155),  де  вказала, що   27.04.2009 року   ОСОБА_2  написала  заяву  голові Київського райвиконкому  Маленко М.Ф. про те, що   вона  погрожує  фізичною  розправою, кидається  дратися застосовуючи  підручні  засоби, заливаю  двері  квартир сусідів  водою, розмальовує  стіни  під’їзду  та двері  ліфта  чорною фарбою  та  екскрементами. Факт  отримання  заяви, а   відповідно  розповсюдження  неправдивої   інформації, що принижує її гідність, підтверджується  листом  від  12.05.2009 року вих. ЛБ-М/78/0222  Голови Київського райвиконкому Маленко М.Ф. Також у 2009  році  ОСОБА_2  була  подана  скарга  головному  лікарю СЕС АРК Кров яковій М.Т.  про те, що  вона (позивачка)  розкидає екскременти  у  під’їзді. Більше  того,  аналогічні  скарги  з  неправдивою  інформацією  були  направлені  в  ЖЕО Київського району. Все  це  свідчить  про  порушення  її  особистих  немайнових  прав. Просить зобов’язати  відповідачку   спростувати  недостовірну  інформацію, що отримано:  начальником Київського районного відділу  МНС Сурковим В.М.  про те, що  вона є  особою, яка  неадекватно  мислить та психічно  хвора  людина; - головою  Київського райвиконкому Маленко М.Ф.  про те, що  вона  всім   хто  інакше  мислить  погрожує  фізичною  розправою, кидається  битися, заливає  двері  квартир сусідів   водою,  розмальовую  фарбою  та   екскрементами  кабіну  ліфта; - головним лікарем СЕС АРК Кровяковою М.Т. про те, що  вона  розкидає екскременти   у  під’їзді; - начальником  КП ЖЕО Київського району м. Сімферополя  Токаревим С.В.  про те, що  вона  психічно  хвора  людина,   шляхом   направлення  на  адресу  начальника  Київського районного відділу  МНС  Суркова В.М., голови Київського  райвиконкому Маленко М.Ф., начальника Київського РВ МВС  Манько С.П., начальника  ЖЕД-7  Штиркової Л.П., головного  лікаря  СЕС  АР Крим  Кровякової М.Т.   листів  зі   спростуванням   інформацію,  що  не відповідає   дійсності,  та  вибаченням. Стягнути  з  відповідачки   на  її  користь  моральну  шкоду – 1700 грн.  та витрати на   інформаційно-технічне   забезпечення    процесу.

У   судовому  засіданні  позивачка  ОСОБА_1  та її  представник   позовні   вимоги  підтримали  та  наполягали  на їх  задоволенні  у   повному  обсязі. Позовні   вимоги  за  зустрічним  позовом  ОСОБА_2   не  визнали  та  просили  відмовити  у  їх  задоволенні.

Відповідачка  ОСОБА_2  в   судовому  засіданні  позовні  вимоги  ОСОБА_1  не  визнала  та  просила  відмовити  у їх  задоволенні. Позовні  вимоги   за  своїм   зустрічним  позовом  підтримала   та   наполягала   на   їх   задоволенні   у  повному   обсязі.  

Вислухавши  сторони,  дослідивши  матеріали справи  та  надані  суду  на    підставі ст.ст. 10, 60 ЦПК  України  докази,  суд  дійшов   висновку,  що  позовні  вимоги   ні   ОСОБА_1, ні  ОСОБА_2   задоволенню   не   підлягають  за  наступних    підстав.

Судовим  розглядом  встановлено, що   ОСОБА_1  та   ОСОБА_2  проживають  у багатоквартирному  будинку № 60  по  проспекту  Победи  в м. Сімферополь.  Квартири, у яких    проживають   сторони,  знаходяться  в  одному   під’їзді  - АДРЕСА_1  в м. Сімферополь. Між   ними    склалися   неприязні   відносини.

    Позивачка  ОСОБА_1  звернулася  до  суду  з  позовом   та   просила  зобовязати  ОСОБА_2  спростувати  розповсюженну про  неї  недостовірну  інформацію  в  різні  інстанції.

Як   убачається   з  положень    п. 16  Постанови   Пленуму Верховного Суду України   від  27.02.2009  року №1 "Про   судову   практику  у   справах  про   захист гідності та   честі  фізичної   особи, а  також   ділової  репутації   фізичної   особи", відповідно до статті  40 Конституції  України  усі  мають  право   направляти   індивідуальні  чи  колективні  письмові звернення або особисто звертатися до органів  державної   влади,  органів  місцевого  самоврядування  та  посадових і  службових осіб  цих  органів, що зобов'язані  розглянути  звернення і дати обґрунтовану   відповідь у встановлений   законом   строк.

Суди  повинні   мати  на   увазі, що  у  випадку, коли   особа звертається до зазначених органів із заявою, в  якій  міститься  та чи  інша інформація, і  в  разі, якщо цей орган компетентний   перевірити  таку   інформацію  та  надати   відповідь, проте   в ході перевірки   інформація  не   знайшла  свого  підтвердження,   вказана   обставина  не  може сама  по  собі  бути   підставою  для  задоволення   позову,   оскільки у  такому   випадку   мала місце  реалізація  особою конституційного права,  передбаченого статтею 40 Конституції,   а  не   поширення   недостовірної    інформації.  

Доведення  правдивості  оціночних  суджень є нездійсненним   і порушує  свободу   висловлення   думки  як   таку,   що  є   фундаментальною   частиною права,  яке   охороняється   ст. 10 Конвенції   про захист   прав  людини та   основоположних   свобод    1950 року (ратифікована   Законом   України   від   17.07.1997 року № 475/97-ВР).

У пункті  19 Постанови  Пленуму  Верховного Суду  України № 1  від 27.02.2009 року «Про   судову   практику  у   справах  про   захист  гідності  та  честі   фізичної  особи, а  також  ділової   репутації   фізичної  та  юридичної  особи»  зазначено, що  відповідно   до   ч. 2 ст. 471 Закону України «Про   інформацію»   оціночними  судженнями,  за  винятком  образи  та   наклепу, є   висловлювання,  які   не  містять фактичних  даних,   зокрема   критика,  оцінка   дій, а   також    висловлювання,  що  не   можуть  бути   витлумачені   як такі, що містять  фактичні   дані, з огляду на  характер   використання     мовних   засобів,   зокрема   гіпербол,  алегорій,  сатири. Оціночні  судження    не   підлягають   спростованню  та   доведенню  їх  правдивості.

Таким   чином,   відповідно  до  статті  277 ЦК України  не  є предметом  судового захисту  оціночні  судження, думки, переконання,  критична  оцінка  певних  фактів  і недоліків, які,  будучи  вираженням  суб’єктивної  думки  і поглядів   відповідача, не можна перевіряти на предмет  їх   відповідності   дійсності (на   відміну від  перевірки  істинності  фактів)  і  спростувати, що   відповідає  прецедентній   судовій  практиці Європейського суду  з прав  людини  при  тлумаченні    положень  статті   10 Конвенції.  

      Позивачем  ОСОБА_1 заявлені   позовні  вимоги   виключно  до  фізичної  особи  -  ОСОБА_2,   але   судовим   розглядом   встановлено,    що   ОСОБА_2  разом  з  іншими  жильцями   під’їзду  № 5  будинку №  60  по   проспекту  Победи  в м. Сімферополь   зверталася   із  заявами   до   різних   інстанцій,  тобто  мали   місце   колективні   звернення.  

Судом  з’ясовано,  що   інформація   викладена  у   заявах    на     ім’я   начальника   Київського районного  відділу  МНС Суркова В.М.,  голови Київського райвиконкому Маленко М.Ф.,  головного   лікаря СЕС АР Крим  Кровякової М.Т., начальника  КП ЖЕО Київського району м. Сімферополя  Токарева С.В.,  начальника Київського РВ МВС  Манько С.П., начальника ЖЕД-7  Штиркової Л.П.   про те,  що   позивачка  ОСОБА_1 є   «такою,  що неадекватно   мислить,  психічно  хвора  людина;  всім   хто  інакше  мислить  погрожує  фізичною  розправою,  кидається  битися, заливає  двері  квартир  сусідів   водою, розмальовую  фарбою  та   екскрементами  кабіну  ліфта »  є  нічим   іншим   як  оціночними судженнями  відповідача,   вони  не  містять  фактичних  даних, а отже  доведення   їх  правдивості   є   неможливим.

Суд   прийшов   до  висновку,  що   відповідачка   ОСОБА_10  та  інші,  написавши    та  підписавши  колективне  звернення  до  вищевказаних   органів   реалізовувала  гарантоване   конституційне    право   на   звернення.

Відповідно   до   ст. 277   ЦК України  фізична   особа,   особисті   немайнові   права якої   порушено   внаслідок   поширення   про   неї   та ( або) членів  її   сім’ї   недостовірної інформації,  має право на  спростування  цієї  інформації.   Негативна  інформація, поширена   про  особу,   вважається   недостовірною,   якщо   особа,   яка    її   поширила, не доведе   протилежного.  Спростування   недостовірної   інформації    здійснюється особою,   яка    поширила    інформацію.

Відповідно до ст.47 Закону України  «Про   інформацію»  недостовірною є  інформація,    яка   не   відповідає   дійсності.

Відповідно до  п.15  Постанови  Пленуму  Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про   судову   практику   у   справах  про   захист   гідності  та  честі фізичної  особи, а  також  ділової   репутації  фізичної   та  юридично  ї особи» недостовірною  вважається інформація, яка  не  відповідає   дійсності  або  викладена  неправдиво,  тобто   містить   відомості  про  події   та   явища,   яких  не   існувало  взагалі  або   які  існували,  але  відомості  про  них  не  відповідають   дійсності  (неповні   або   перекручені).

Ст. 34 Конституції   України   кожному  гарантується    право на  свободу думки і слова, на   вільне   вираження   своїх    поглядів  та    переконань.

Ст. 40 Конституції України   передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні  чи колективні  письмові   звернення або  особисто звертатися до органів державної    влади, органів   місцевого   самоврядування  та  посадових  і   службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути  звернення   і  дати   обґрунтовану   відповідь у встановлений   законом   строк.

Суд  розглядає   цивільну   справу  не   інакше  як  за  зверненням  фізичних  чи  юридичних  осіб,   поданих   відповідно  до  цього  Кодексу,  в  межах  заявлених  ними  вимог і  на   підставі,  доказів  поданих  сторонами  та   іншими  особами,  які  беруть  участь  у  справі  (ст. 11 ЦПК  України).

          Оскільки   вимоги  ОСОБА_1  про  стягнення   на  її  користь  з  ОСОБА_10   моральної   шкоди   мають   похідний   характер  і   пов'язані  з  встановленням   факту  порушення  прав   особи  незаконними   діями  або   бездіяльністю   інших осіб,  то  і   в  цій   частині  у   позові    також    слід    відмовити.

Щодо   вимог   ОСОБА_10    за   зустрічною  позовною  заявою,  то   вони  також  не  підлягають  задоволенню   з   таких   обставин.

В  своєму  позові  позивачка  ОСОБА_10  ставить  питання  про захист честі  та  гідності   за   здійснення   протиправних   дій  та  систематичні   погрози  та  образи  та  покладення  на  ОСОБА_1  обов’язку   не   здійснювати    будь-яких   дій,  що  порушують  права  особи  на  належні,   безпечні   та   здорові    умови   проживання.

В  якості   протиправних   дій   з  боку  ОСОБА_1,  які  порушують  честь  та  гідність,   ОСОБА_10  вказує   причетність   ОСОБА_1  до  пожару,   який  стався    26.04.2009   року  у   АДРЕСА_1,   залиття   стін   у  під’їзді  фарбою,   викидання   у  під’їзді   фекалій,  систематичні   погрози  та  образи,   тощо,   але  на  підтвердження  цього  суду  не  надано   жодного  належного  та  допустимого   доказу  скоєння   цих  дій  саме  ОСОБА_1  Не   підтверджені   ці  обставини    й  допитаними  свідками  з  боку  ОСОБА_10   Стосовно  факту  пожару  та залиття  фарбою    під’їзду   всі  свідки  та  позивачка   ОСОБА_10  заявили,   що   вони   впевнені,   що   це   зробила  ОСОБА_11,  але   доказів  цьому  не  мають.

 Також   протиправними   діями  з боку  ОСОБА_1, які  порушують  честь  та  гідність, позивачка  ОСОБА_10  вказує   закриття  та  залишення  без   провітрювання   під’їзду.  Ця   обставина   ОСОБА_1  не  спростована,  але   це  право  повинно  захищатися   позивачкою   не  шляхом   подання   позову  про  захист   честі,   гідності  та  ділової    репутації,   а  інший   спосіб,  який   в  суді   ОСОБА_10  не  заявлений.  

Стосовно  протиправних  дій  з боку  ОСОБА_1,  які  порушують  честь та гідність  позивачка  ОСОБА_10  також  вказує  спричинення   її  дочці    тілесних  ушкоджень,  але  судом  з’ясовано,   що  за  ці  протиправні  дії  ОСОБА_1  вже  притягнута  до  кримінальної  відповідальності.    

Оскільки  вимоги  про  стягнення   моральної   шкоди  мають похідний   характер і пов'язані  з  встановленням  факту  порушення  прав  особи  незаконними  діями   або бездіяльністю   інших  осіб,   причинного  зв’язку   між   станом  здоров’я   ОСОБА_10  і    її  онука  -  інваліда-дитинства    та   поведінкою   ОСОБА_12, а  тому  в  цій    частині   позові    також   слід    відмовити.

Оскільки   судом   ані  позов  ОСОБА_1,  ані  позов  ОСОБА_10  не  задоволений,   судові   витрати   відносяться   за  рахунок  сторін,   які  - їх  понесли.    

  На   підставі   ст.ст. 277, 297  ЦК   України, ст. 47 Закону  України «Про  інформацію», ст.10   Конвенції  про    захист  прав  людини    та    основоположних    свобод   1950 року, п. 16  постанови  Пленуму   Верховного  Суду України   від  27.02.2009 року №1 «Про   судову   практику  у   справах   про   захист  гідності  та   честі   фізичної   особи,  а також   ділової   репутації фізичної   особи»,   відповідно  до  статті  40  Конституції  України,   керуючись ст. ст.10, 11, 59, 60, 61,  88, 209, 212,  214-215,  218  ЦПК України,   с у д –

           В И Р І Ш И В:

           У  задоволені   позову  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2   про   захист  честі,  гідності  та   стягнення  моральної   шкоди  -  відмовити.  

           У  задоволені   позову ОСОБА_2  до  ОСОБА_1  про  захист   честі,  гідності   та   стягнення   моральної   шкоди  -  відмовити.

  Рішення   може   бути  оскаржене  в   апеляційному  порядку   до  Апеляційного  суду  АР Крим   через  Київський    районний   суд   міста  Сімферополя  шляхом   подачі   в  10-денний   строк   з   дня  проголошення   рішення   заяви    про   апеляційне   оскарження   і  подання   після    цього   протягом  20  днів    апеляційної    скарги.

 Суддя: