Справа № 2-283/10

Категорія 4

І Інстанція

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

29 червня  2010 року Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого судді – Кравченко В.Є.

при секретарі  - Пронкіній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1  звернулася до суду  з позовом до ОСОБА_4, в якому просить усунути перешкоди в здійсненні права власності користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, шляхом спонукання ОСОБА_4 до знесення самовільно збудованої бетонної огорожі між земельними ділянками по АДРЕСА_1 звільнення самовільно зайнятого відповідачкою земельної ділянки, площею 11,2 м2, стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., стягнення сум за проведення дослідження земельної ділянки у загальної сумі 1541,00 грн., вартості юридичних послуг у розмірі 2250,00 грн. та судових витрат .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачка самовільно встановила межи земельних ділянок, які не відповідають даним державних актів на право приватної власності на землю, які належать позивачу та відповідачу, самоуправно, без узгодження з позивачем та відповідними державними дозвільними органами,  встановила бетонну огорожу, зайнявши  частку земельної ділянки, яка належить позивачу на праві приватної власності, своєю неправомірною поведінкою спричинив позивачу моральну шкоду у вищевказаному розмірі.

Під час судового розгляду у справу вступили співвласники земельної ділянки  за адресою АДРЕСА_1, - ОСОБА_2, ОСОБА_3 у якості третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, пред’явивши позов до ОСОБА_4 з вимогами про усунення перешкод в здійсненні права власності користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, шляхом спонукання ОСОБА_4 до знесення самовільно збудованої бетонної огорожі між земельними ділянками по АДРЕСА_1 звільнення самовільно зайнятого відповідачкою земельної ділянки площею 11,2 м2.

Відповідачка проти заявлених позовних вимог заперечує, направила зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, у якому просить усунути перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою, яка належить їй на праві приватної власності шляхом зобов’язання облаштувати будинок АДРЕСА_1 ливневою каналізацією, перенести від межи її ділянки на відстань 1 метру дерев’яний туалет, облаштувавши його вигрібною ямою та каналізацією та стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн.  

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник первісній позов підтримала в повному обсязі. Проти зустрічного позову заперечує, просить відмовити у зустрічному позові у повному обсязі у зв’язку з  необґрунтованістю його вимог.

Третя особа ОСОБА_2 та представник третьої особи ОСОБА_3, первісну позовну заяву підтримують в повному обсязі, просять також задовольнити їх вимоги.

Представник відповідача у судовому засідання проти первісного позову заперечував у повному обсязі, просив відмовити у його задоволенні, оскільки ОСОБА_4 особисто  не вчиняла ніякого будівництва та протиправних дій  щодо позивача та третіх осіб, які заявили самостійні вимоги щодо предмету позову. Вимоги зустрічного позову підтримав, просив  їх задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, третіх осіб, представників третіх осіб, представника відповідача   дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі, виходячи з наступного.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є співвласниками земельної ділянки, загальною площею 0,0915 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, по 1\3 частці кожна. Факт знаходження земельної ділянки у власності підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 193476, який був виданий 13 травня 2008 року на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 29.03.2006 № 1-1936, реєстраційний № 12485/5-М-01 від 11.12.2007 та  за заповітом від 29.03.2006 № 1-526, 1-527 реєстраційний № 8497/5-М-01 від 29.05.2006. ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали вказану земельну ділянку у власність після смерті ОСОБА_5, яка була її власником, відповідно до державного акту на право власності на землю серія І-КМ № 100019.

Як вбачається з Акту узгодження встановлених меж від 28.04.1998року, межа між земельними ділянками за адресою вул. Вишнева, буд. 21 та вул. Вишнева, буд. 23, узгоджена зі власником земельної ділянки по вул. Вишнева, б. 23, проходить зі внутрішнього боку кам’яної огорожі.

Відповідач у справі - ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки загальною площею 0,0615 га, яка знаходиться за адресою: м. Севастополь по вул. Вишневої, 23. Факт знаходження земельної ділянки у власності підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КМ № 090133, виданий 11 червня 1997 року на підставі розпорядження Нахімовської державної адміністрації міста Севастополя від 09.06.1997 року № 849.

Вказані земельні ділянки є суміжними.

При оформленні державного акту на право власності на земельну ділянку після отримання спадщини, при виносі в натуру (на місцевість) точок меж земельної ділянки,  спадкоємцями ( позивачем за первісним позовом та третіми особами) було з’ясовано, що фактична межа земельної ділянки не співпадає з межею, відповідно до координат встановлених технічною документацію з інвентаризації земель. У результаті чого, розмір земельної ділянки позивачки (кадастровий № 8536900000:03:013:0075) зменшився, а земельна ділянка відповідачки відповідно збільшилася за рахунок земельної ділянки позивача,   орієнтовною площею на 11,2 м2  Цей факт було зафіксовано Актом обстеження земельної ділянки № 153  від  20.08.2008 року, який було складено державним інспектором з контролю за користуванням та охороною земель ОСОБА_6 ( а.с. 13).

 Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 78 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 2 ст. 90 Земельного кодексу України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Пунктом г) ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України встановлено, що власники земельним ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Пунктом е) ч. 1. ст.. 91 Земельного кодексу України передбачено, що власники земельних ділянок зобов’язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Також, відповідно до ч. 2 вказаної статті Земельного кодексу України, законом можуть бути встановлені інші обов’язки власників земельних ділянок.

Відповідно до частини 3 ст. 103 Земельного кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов’язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Частиною 1 ст. 106 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках,ю коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Статтею 107 Земельного кодексу України встановлено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Статтею 108 Земельного кодексу України встановлено, що у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують, на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частках. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована, або змінена без його згоди.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок (домоволодіння)по АДРЕСА_1 огородження – бутові, зі штучного вапняку та ракушечнику, у тому числі між земельними ділянками по АДРЕСА_1 входять до складу домоволодіння позивача.

 Таким чином, зовнішні ознаки належності межової споруди тільки відповідачу відсутні.

 З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою за відсутністю згоди позивачки та третіх осіб замість кам’яної огорожі була самостійно збудована бетонна огорожа, як вона вважає на межі їх суміжних земельних ділянок. Даний факт не заперечується відповідачкою. Вказану огорожу вона вважає своєю власністю.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Поняття «самовільне зайняття земельних ділянок» визначено у ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки.

Матеріалі справи містять докази використання відповідачем земельної ділянки позивача та третіх осіб шляхом протиправного перенесення  межової споруди, а також зміни спільної межової споруди без отримання на це згоди власників сусідньої ділянки. Зазначені обставини також підтверджені інспектором з контролю за користуванням та охороною земель ОСОБА_6,  допитаним судом в судовому засіданні 19.05.2010 року, який складав акт обстеження  земельної ділянки  за № 153 від 20.08.2008 р., покладеним позивачем  за первісним позовом в обґрунтування доводів позову.

Статтею 153 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п. б) частини 2 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян на земельні ділянки у тому числі здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що  порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Оскільки відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, то делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особи не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тобто, згідно норми ч. 3 ст. 212 Земельного кодексу України повернення самовільно зайнятих ділянок провадиться за рішенням суду. Зазначена правова норма не містить додаткових застережень і не передбачає ніяких попередніх врегулювань спірного питання.

З урахуванням наведених правових норм, суд вважає, що позивачка та треті особи обґрунтовано звернулись до суду з позовними вимогами, використання відповідачем земельної ділянки обмежує законних власників у праві розпорядження нею і використовування її за своїм призначенням,  в зв’язку з чим позовні вимоги у частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по вул. Вишневої, буд 21 у м. Севастополі шляхом спонукання ОСОБА_4 до знесення самовільно збудованої бетонної огорожі між земельними ділянками по АДРЕСА_1 звільнення самовільно зайнятого відповідачкою земельної ділянки площею 11,2 м2, стягнення сум за проведення дослідження земельної ділянки у загальної сумі 1541,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, на думку суду, є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з’ясувати чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходіть, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

  Зі справи вибачається, що будь-яких належних доказів у підтвердження факту заподіяння позивачеві діями відповідача моральної шкоди, та в обґрунтування її розміру, не надано, у зв’язку з чим в задоволенні цієї частині позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. ст.84, 88 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати понесені ним у зв’язку зі  зверненням до суду. З урахуванням вимог Додатку до Постанови КМУ від 27.04.2006 № 590, участі представника позивача у усіх судових засіданнях, складання ним позовної заяви, суд вважає за можливе стягнути із відповідачки на користь позивача   вартість наданих юридичних послуг у розмірі 2250,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 суд виходив з того, що, відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях.

Разом з наведеним, суд звертає увагу на те, що під час судового розгляду було встановлено, що всі порушення, на які ОСОБА_4 тільки посилалась у своєму позові, на теперішній час усунені (будинок обладнано ливневою каналізацією, демонтовано дерев’яний туалет, знищена вигрібна яма),  проти факту чого не заперечував представник позивача – ОСОБА_7

Проте, всупереч вищенаведеному, позивачем по зустрічному позову не надано будь-яких доказів у підтвердження факту наявності  перешкод, які їй завдає ОСОБА_1  у користуванні земельною ділянкою, яка належить відповідачці на праві власності, а також підтвердження факту заподіяння ОСОБА_4 діями відповідача  моральної шкоди, у зв’язку з чим в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.90, 91, 103,106, 108, 152, 153, 212 ЗК України, ст.ст.6,60,214,215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Усунути перешкоді в здійсненні права власності користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, шляхом спонукання ОСОБА_4 до знесення самовільно збудованої бетонної огорожі між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та звільнення самовільно зайнятої ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 11,2 м2.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати, пов’язані з проведенням дослідження земельної ділянки, у загальній сумі 1541,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 вартість наданих по даній справі юридичних послуг, у розмірі 2250,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 17 (сімнадцять) грн. витрат по сплаті судового збору та 37 (тридцять сім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2,   ОСОБА_3 17 (сімнадцять) грн. витрат по сплаті судового збору та 37 (тридцять сім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 щодо відшкодування моральної шкоди – відмовити.

У задоволенні вимог ОСОБА_4  до ОСОБА_1 щодо про усунення перешкод у користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, шляхом зобов’язання облаштування будинку АДРЕСА_1 ливневою каналізацією, перенесення від межи її ділянки на відстань 1 метру дерев’яного туалету, облаштування його вигрібною ямою та каналізацією та стягнення моральної шкоди, у розмірі 15000,00 грн. -  відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

                           Суддя – підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Нахімовського

районного суду м. Севастополя                  В.Є. Кравченко