АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2009 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

•   -     головуючого судді - Заїкіна А.П.,

•   -     суддів: Федорової А.Є., Мизи Л.М., з участю секретаря - Трошина К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2008 року, -

встановила:

У вересні 2005 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з вищеназваним позовом (а. с. 3 -5). Вказав, що з 1990 р. по 2004 р. він знаходився у шлюбі з відповідачкою. За цей час ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та інше майно. Придбана квартира пізніше була обмінена на квартиру АДРЕСА_2. В квартирі було зроблено ремонт та добудована веранда, душ, і туалет. Просив поділити спільне майно, виділивши йому частину квартири та зобов’язати відповідачку сплатити грошову компенсацію в рахунок половини іншого спільно нажитого майна.

Відповідачка позов не визнала.

05.12.08 р. Приморський районний суд м. Одеси прийняв рішення (а. с. 85 - 88), яким вищеназваний позов задовольнив частково. Позивачу було виділено 1/2 частину, що складає 219, 5/1000 частин, квартири АДРЕСА_3. В задоволені решти позовних вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що квартира оформлена на її, але була придбана за рахунок коштів, які належать її матері - ОСОБА_2 Мати сплачує комунальні послуги і є фактичним володільцем квартири.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Приймаючи рішення про розподіл квартири між подружжям, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона була придбана під час перебування сторін у шлюбі.

Доводи відповідачки у апеляційній скарзі не спростовують цих висновків суду.

Справа № 22ц-1745/09 Категорія - 46

Головуючий у першій інстанції- Терьохін С. Є.

Доповідач - Заїкін А.П.

Відповідно до наданих апеляційному суду довідок (витягів з домової книги про склад сім’ї та прописку) № № 160, 161 від 05.02.09 p., свідоцтва про право власності на житло від 27.02.97 р. та пояснень сторін, позивач та відповідачка після укладання шлюбу проживали у двокімнатній квартирі АДРЕСА_2, що складає 561/1000 частин квартири усієї комунальної квартири АДРЕСА_2. Позивачка була основним квартиронаймачем цієї частини квартири. У 1997 р. ця частина квартири була приватизована позивачкою, її донькою від першого шлюбу та двома дітьми від шлюбу з відповідачем.

Шлюб між сторонами було укладено 09.08.1990 року, а розірвано рішенням суду від 28.10.2004 р. (а. с 10). Під час знаходження у шлюбі були укладені договори, згідно яких відповідачка спочатку купила квартиру АДРЕСА_4, а потім обміняла її на 439/1000 частин квартири АДРЕСА_5 (а. с. 11 - 12, 15). Таким чином, з моменту обміну квартир у користуванні сторін знаходилася уся квартира АДРЕСА_2, 561/1000 частин якої знаходилися у спільній частковій власності позивачки та трьох дітей, а 439/1000 частин - у спільній сумісній власності позивачки та відповідача. Право власності на 439/1000 частин квартири було оформлено на позивачку. У цій частині квартири з 1997 року зареєстрована мати позивачки - ОСОБА_2, з 2005 р. -донька та онука позивачки, а з 2006 р. - зять. Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідачка не надала доказів на підтвердження своїх доводів про те, що 439/1000 частин квартири АДРЕСА_2 були придбані за кошти її матері. Мати позивачки у суді першої інстанції своїм правом на пред’явлення позову, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не скористалася, що не позбавляє її скористатися цим правом.

При прийнятті рішення суд першої інстанції керувався нормами Сімейного кодексу України. За правилами ст. ст. 60, 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної власності. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Договори купівлі - продажу та міни були укладені відповідно у січні та квітні 1997 року. На ці правовідносини розповсюджується норми Кодексу про шлюб та сім’ю України, ст. ст. 22, 28 якого передбачають, що майно, нажите подружжям за час шлюбу є їх спільною сумісною власністю. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги. Рішення з приводу неправильного застосування норм матеріального права не оскаржується.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про рівність часток подружжя у майні, яке є їх спільною сумісною власністю.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.