АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого судді Ломанової Л.О., суддів Притуленко О.В., Пономаренко А.В., при секретарі Рєзниченку A.M., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 16 грудня 2008 року -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути з відповідача на його користь борг за договором про спільну діяльність в сумі 201161 грн. 60 коп., 15 % річних в сумі 67 503 грн. та судові витрати.

У позові зазначив, що 30 вересня 1999 року між сторонами був укладений договір про спільну діяльність, згідно якого сторони домовилися об’єднати фінансові, технічні та інтелектуальні зусилля з метою виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції та отримання прибутку. Відповідно до умов договору він передав відповідачу для придбання сільськогосподарської техніки та обладнання 201161 грн. 60 коп., а відповідач зобов’язався забезпечити ефективну роботу техніки та обладнання.

В зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору, він 21.04.2008 року сповістив ОСОБА_2 про розірвання договору відповідно до пункту 5.2 та запропонував повернути йому 201161 грн. 60 коп., проте останній грошові кошти не повернув.

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 16 грудня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволений частково, суд вирішив - розірвати договір про спільну діяльність, укладений між сторонами. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині відмови в стягненні з відповідача суми боргу, річних, судових витрат скасувати, та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Оскаржуючи рішення, апелянт посилається на те, що суд помилково дійшов висновку про припинення дії договору про спільну діяльність в зв’язку із створенням ТОВ «Пані Анна», оскільки майно, придбане за його кошти, до статутного фонду товариства фактично не увійшло. Вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні з ОСОБА_2 на його користь переданих ним відповідачу 201161 грн. 60 коп. та 15 відсотків річних на підставі пункту 5.2 договору від 30 вересня 1999 року (з урахуванням змін, внесених до

Справа № 22-ц-422- Ф/09

Головуючий в першій інстанції

суддя Петрова Ю.В.

суддя-доповідач ОСОБА_3

нього 17 травня 2000 року), яким передбачено право сторони розірвати договір з повідомленням іншої сторони за 90 днів та отримати розрахунок відповідно до внеску і 15 відсотків річних.

Відповідач подав заперечення, в яких, посилаючись на неспроможність доводів апелянта, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 303 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Апеляційній суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 30 вересня 1999 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір про спільну діяльність, за умовами якого ОСОБА_1 взяв на себе обов’язок здійснити закупку необхідної сільгосптехніки і обладнання на суму не менш 10 тис. доларів США, забезпечити ПММ, а ОСОБА_2 зобов’язався: оформити оренду чи викуп земельної ділянки, забезпечити грамотне використання земельної ділянки й експлуатацію переданої позивачем техніки та обладнання з метою отримання сільськогосподарської продукції. Прибуток, одержаний в результаті спільної діяльності, розподіляється між сторонами у розмірі: ОСОБА_1 - 51 %, ОСОБА_2 - 49 %.

31 січня 2001 року між сторонами та ОСОБА_4 був укладений засновницький договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Пані Анна».

Відповідно до протоколу від 30 квітня 2001 року сторони вирішили вважати попередню роботу за договором про спільну діяльність від 30 вересня 1999 року першим етапом роботи вказаного товариства, а грошові кошти у розмірі 39010 умовних одиниць, на які були придбані сільгосптехніка і обладнання (відповідно до переліку -арк.спр. 58), а також передані як оборотні засоби - інвестиціями ОСОБА_1

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що спільна діяльність, про яку домовилися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при укладенні договору від 30 вересня 1999 року, була фактично припинена і трансформувалася у створення юридичної особи - ТОВ Агрофірма «Пані Анна». Договір про спільну діяльність, укладений між сторонами фактично припинився. Своє право на стягнення суми неотриманних дивідендів позивач реалізував шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ТОВ Агрофірма «Пані Анна». Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу і процентів за договором про спільну діяльність; вказаний договір розірвав.

Висновок суду щодо припинення у 2001 році укладеного між сторонами договору про спільну діяльність колегія суддів визнає правильним, оскільки матеріали справи свідчать про те, що 31 січня 2001 року сторонами був укладений засновницький договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Пані Анна». Згідно протоколу від 30 квітня 2001 року сторони домовилися вважати попередню роботу за договором про спільну діяльність від 30 вересня 1999 року першим етапом роботи вказаного товариства, а також зобов’язалися визнати результати спільної діяльності з зазначенням конкретного вкладу кожного з учасників в грошовому еквіваленті.

Таким чином, сторони фактично досягли згоди щодо припинення зобов’язань за договором про спільну діяльність, а відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в редакції 1963 року зобов’язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими ж особами.

Незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про припинення зобов’язань за договором про спільну діяльність, суд застосував до спірних правовідносин ст. 653 ЦК України, тобто норму закону, яка передбачає правові наслідки зміни або розірвання договору та ст. 1130 ЦК України, в який наведене загальне визначення договору про спільну діяльність.

При цьому суд не врахував й те, що правовідносини про спільну діяльність припинені у 2001 році, а відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до цивільних відноснії; які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Виходячи з того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення -про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з вищенаведених підстав, а також з урахуванням того, що право вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов’язаннями по договору від 30 вересня 1999 року при його припиненні ані договором, ані чинним на той час законодавством передбачено не було.

Щодо правовідносин, що виникли між сторонами після припинення договору про спільну діяльність, ОСОБА_1 в даній справі вимог не заявляв.

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь грошових коштів в зв’язку з розірванням договору про спільну діяльність. При цьому доводи апелянта про те, що договір про спільну діяльність фактично був ним розірваний в односторонньому порядку у 2008 році, після направлення ним відповідачу 21 квітня 2008 року повідомлення про розірвання договору на підставі пункту 5.2, не можуть бути прийняті до уваги в зв’язку з припиненням дії зобов’язань за договором про спільну діяльність у 2001 році.

Доводи апелянта про те, що умови, досягнути між сторонами 30 квітня 2001 року і викладені у протоколі не виконані відповідачем, виходячи з того, що майно, визначене в протоколі, не було передано до статутного фонду ТОВ «Пані Анна», також не заслуговують на увагу тому, що стосуються правовідносин, які виникли між засновниками цього товариства, а не з договору про сумісну діяльність.

При розгляді справи судом першої інстанції також були порушені норми процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При ухваленні рішення про розірвання договору про спільну діяльність, укладеного між сторонами 30 вересня 1999 року, суд вийшов за межи заявлених позовних вимог, оскільки вимог стосовно розірвання договору ОСОБА_1 в порядку, встановленому процесуальним законодавством, заявлено не було.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не відповідає вимогам вказаної норми закону, що відповідно до п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування рішення і ухвалення, нового рішення - про відмову в задоволенні позову з вищевикладених обставин.

Керуючись ст. 303, п.2 ч. 1 ст. 307, п.4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313-314, 316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Совєтського районного суду АР Крим від 16 грудня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором про спільну діяльність від 30 вересня 1999 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.