донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
05.09.2007 р. справа №44/446пн
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Старовойтової Г.Я. |
суддів | Величко Н.Л. , Запорощенка М.Д. |
За участю представників сторін: |
від позивача: | Столейко М.Д. –головний юрисконсульт, за дов. №2226 від 27.03.2007р. (в засіданні суду 16.08.2007р., 29.08.2007р.), Сілін О.П. –головний юрисконсульт, за дов. №2225 від 27.03.2007р. |
від відповідача 1: від відповідача 2: від третьої особи: | не з’явився не з’явився Дика О.В. –директор, наказ №1/К-1 від 12.07.1999р. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк |
на рішення господарського суду | Донецької області |
від | 25.06.2007 р. |
у справі | №44/446пн (судова колегія у складі: головуючий суддя Азарова З.П., судді –Чернота Л.Ф., Мальцев М.Ю.) |
за позовом: | відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк |
до відповідача 1: до відповідача 2: третя особа: | товариства з обмеженою відповідальністю „Селко-Інвест”, м.Селидове Донецької області Державної виконавчої служби у містах Селидове та Новогродівка, м.Селидове Донецької області приватне підприємство „Агро-Бізнес”, м.Маріуполь Донецької області |
про | визнання права власності на майно та звільнення з-під арешту |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.06.2007р. у справі №44/446пн (судова колегія у складі: головуючий суддя Азарова З.П., судді –Чернота Л.Ф., Мальцев М.Ю.) відмовлено у задоволені позовних вимог відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк, до товариства з обмеженою відповідальністю „Селко-Інвест”, м.Селидове Донецької області, Державної виконавчої служби у містах Селидове та Новогродівка, м.Селидове Донецької області, третя особа - приватне підприємство „Агро-Бізнес”, м.Маріуполь Донецької області, про визнання права власності на майно та звільнення з-під арешту.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач, відкрите акціонерне товариство „Державний ощадний банк України”, в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк, звернувся з апеляційною скаргою про скасування рішення місцевого суду.
Позивач вважає рішення господарського суду необгрунтованим, прийнятим в порушення норм матеріального та процесуального права, без врахування обставин, що мають значення для справи. Скаржник зазначає, що не визнаючи за Банком право власності на отримано майно, господарський суд виходив тільки з того, що в акті прийому-передачі майна прямо не вказано, що майнові об’єкти передаються саме у власність, а не для набуття інших речових прав. Скаржник вважає, що господарський суд дійшов невірного висновку і невірно застосував норми матеріального права, які передбачені ст. ст. 11-13, 202-205, 207-208, 334, 600, 604 Цивільного кодексу України, ст. 4 Закону України „Про власність”.
Скаржник просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Перший відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю „Селко-Інвест”, м.Селидове Донецької області, свого представника в засідання суду не направив. Від підприємства надійшла заява від 29.08.2007р. в якій зазначено, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України він просить розглядати скаргу без його участі. У відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим, прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням всіх обставин справи. Просить залишити рішення господарського суду –без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Другий відповідач, Державна виконавча служба у містах Селидове та Новогродівка, м.Селидове Донецької області, відзив на апеляційну скаргу не надав, його представник в судове засідання апеляційного суду не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час слухання справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Третя особа, приватне підприємство „Агро-Бізнес”, м.Маріуполь Донецької області, вважає апеляційну скаргу необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що господарський суд вірно обгрунтував своє рішення тим, що протокольне рішення загальних зборів про передачу майна та акт передачі майна не відповідають вимогам норм ст. ст. 182, 331, 334, 367, 657 Цивільного кодексу України, та складені в порушення інших норм матеріального права, насамперед, норм ст. ст. 20, 24 Закону України „Про заставу” та Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених Постановою Кабінету міністрів України №1388 від 07.09.1998р.
На думку третьої особи судом першої інстанції вірно визначено, що майно, на яке позивач просить визнати за ним право власності, не було у заставі в ВАТ „Держощадбанк”, що підтверджує відсутність підстав для передачі цього майна у власність банку. Просить залишити рішення господарського суду –без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Розпорядженням Донецького апеляційного господарського суду від 03.09.2007 р. відповідно до ст. ст. 28, 29 Закону України «Про судоустрій України» № 3018-ІІІ від 07.02.2002 р. для розгляду апеляційної скарги у справі №44/446пн була призначена інша колегія суддів.
Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія встановила.
З матеріалів справи вбачається, що 11.03.2003р. між ВАТ “Державний ощадний банк” в особі Донецького обласного управління та ТОВ “Селко-Інвест” було укладено договір відновленої кредитної лінії №4379 на суму 2 000 000 грн. 00 коп. Для забезпечення належного виконання зобов’язань за цим договором було укладено договір застави від 11.03.2003р. згідно якого, ТОВ “Селко-Інвест” передали в заставу банку майно: транспортні засоби та майбутній урожай пшениці.
26.04.2004р. між фізичними особами Слухай Є.І., Гросул Р.Ф., Гордієнко С.М. (боржники) та ВАТ “Державний ощадний банк” в особі Донецького обласного управління було укладено кредитні договори на суму 80 465 грн. 00 коп. Для забезпечення виконання цих договорів того ж дня між ВАТ “Державний ощадний банк” в особі Донецького обласного управління та ТОВ “Селко-Інвест” (майновий поручитель) було укладено іпотечні договори, відповідно до умов яких у разі невиконання боржниками забезпеченого іпотекою зобов’язання, банк мав право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Предметом іпотеки були нежитлові будівлі.
13.06.2005р. протокольним рішенням зборів засновників ТОВ “Селко-Інвест” було вирішено передати банку в рахунок погашення кредиторської заборгованості майно вартістю 2 300 055 грн. 16 коп. (зазначене у додатку до нього) і таким чином припинити зобов’язання товариства перед банком. ВАТ “Державний ощадний банк” в особі Донецького обласного управління, листом від 16.06.2005р. №769 повідомило товариство, що погоджується з викладеною пропозицією.
29.06.2005р. та 10.08.2005р. відповідно до протокольного рішення від 13.06.2005р. представниками сторін було складено акти приймання-передачі матеріальних цінностей ТОВ “Селко-Інвест” в погашення кредиторської заборгованості перед ВАТ “Державний ощадний банк” в особі Донецького обласного управління.
При зверненні банку до МРЕВ м.Красноармійська для переєстрації автотранспорту, переданого їм у власність боржником, згідно акту приймання-передачі матеріальних цінностей від 29.06.2005р. стало відомо, що автотранспорт знаходиться під арештом.
Відповідно до вимог ст. 55 Закону України “Про виконавче провадження” відділом ДВС Селидівського міського управління юстиції 15.07.2005р., було винесено постанови про накладення арешту на все майно боржника –першого відповідача, та оголошення заборони його відчуження.
Вказані постанови ВДВС Селидівського міського управління юстиції оскаржені не були у встановленому чинним законодавством порядку, дії ВДВС не були визнані судом неправомірними.
ВАТ „Державний ощадний банк України”, в особі Донецького обласного управління звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою про визнання за ним права власності на майно та звільнити його з під арешту.
Рішенням господарського суду Донецької області від 04.04.2006р. відмовлено у задоволенні позову відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк, про визнання права власності та звільнення з-під арешту майна, що належить відкритому акціонерному товариству „Державний ощадний банк України” в особі Донецького обласного управління, зокрема, будівлі контори, розташованої у місті Селідове, вул. Чехова, 7, а також автотранспортних засобів: КамАЗ 5320 № 61-88 ДОС, САЗ 35/07 № 05-94 ДОХ, ММЗ 555 97-36 ЯНА, ММЗ 555 43-12 ЯНИ, ММЗ 554 № 31-57 ДОЛ, ГАЗ 5201 № 02-77 ДОУ, ДУК ГАЗ 5204 № 43-15, причіп ГКБ 8527 № 11-98 СЛ, ІЖ 2717 № 36-115, УАЗ 3303 452, № 34-76 ДОУ, САЗ 35/03 № 43-11 ЯНИ, бензовоз ГАЗ 5201 № 70-55 ДОП, автокран ЗІЛ 133 №97-37 ЯНА та автобус ПАЗ 672 № 05-93 ДОХ.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк, звернулось з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. рішення господарського суду Донецької області від 04.04.2006р. по справі №44/446пн залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк, звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2006р. рішення господарського Донецької області від 04.04.2006р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. скасовані. Справа передана на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
При новому розгляді справи позивач, керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, заявою №319 від 19.02.2007р. доповнив позовні вимоги та просив господарський суд скасувати постанови державного виконавця від 15.07.2005 року №АА470596 та АА470597, інши позовні вимоги залишити без змін.
Заявою №332 від 21.02.2007р. позивач просив суд доповнення до позовних вимог №319 від 19.02.2007р. вважати такими, що не надані.
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.06.2007р. відмовлено у задоволені позовних вимог відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк, до товариства з обмеженою відповідальністю „Селко-Інвест”, м.Селидове, Державної виконавчої служби у містах Селидове та Новогродівка, м.Селидове, третя особа - приватне підприємство „Агро-Бізнес”, м.Маріуполь, про визнання права власності на майно та звільнення з-під арешту.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду по справі №44/446пн від 25.06.2007р. відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права та не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з п. 3.1.3 договору застави від 11.03.2003р. передбачено, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави та реалізувати його в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання за договором кредитної лінії.
Пунктом 4.2. договору застави від 11.03.2003р. передбачено, що у випадку невиконання чм неналежного виконання зобов”язання в цілому чи тієї або іншої її частині, а також у інших випадках, передбачених цим договором, заставодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет застави у порядку, визначеному цим договором.
Пунктом 6.2 договору застави від 11.03.2003р. передбачено, що звернення стягнення на предмет застави буде здійснюватися на підставі рішення господарського суду (у випадку нотаріального посвідчення договору –на підставі виконавчого напису нотаріуса) у встановленому чинним законодавстовм України порядку.
Пунктом 6.3 договору застави від 11.03.2003р. передбачено, що реалізація предмету застави проводиться у встановленому законом порядку.
Законом України «Про заставу»№2654-ХІІ від 02.10.1992р. також визначений порядок звернення стягнення на заставлене майно.
На виконання умов договору застави від 11.03.2003р. позивач звернувся за виконавчим написом і приватним нотаріусом був виданий напис про звернення стягнення на заставлене майно згідно наведеного договору застави.
Однак, як свідчать матеріали справи 29.06.2005 року був складений акт прийому-передачі матеріальних цінностей ТОВ “Селко-Інвест” в погашення кредиторської заборгованості перед банком. Позивач, при зверненні з позовом, посилався на зазначений акт прийому-передачи, як на підставу виникнення права власності на майно.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Норми статей 182, 331, 334, 364, 367, 577 та 657 Цивільного кодексу України встановлюють обов’язкову письмову форму для укладення правочинів. Щодо відчуження нерухомого майна з обов’язковим нотаріальним посвідченням правочину та його державною реєстрацією.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних доказів передачі Банку права власності на майно за правочином. Крім того, акт прийому-передачі, підписаний сторонами, але підписи не скріплені печатками сторін. З акту не вбачається саме для чого передано майно (для реалізації, передачі у власність, тощо).
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що акт приймання-передачі матеріальних цінностей в погашення кредиторської заборгованості, на який посилався позивач, як на підставу позовних вимог, не містить в собі жодних посилань на те, що майнові об'єкти передаються позивачеві саме у власність.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.98 року № 1388 „Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок”, реєстрація транспортних засобів є обов’язковою при зміні власника такого засобу, причому попередній власник у разі відчуження автотранспорту повинен зняти цей автотранспорт з державного обліку, а набувач автотранспорту повинен в обов’язковому порядку протягом 10 днів з моменту придбання його здійснити державну реєстрацію.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав доказів зняття автотранспорту з державного обліку в органах ДАІ перед передачею цього майна банку згідно акту.
Позивач посилався на передачу майна в рахунок кредиторської заборгованості за кредитними договорами, оскільки не вистачало заставленого майна за договором іпотеки і відповідач передав своє майно в рахунок погашення боргу та для припинення грошових зобов”язань.
Судова колегія вважає, що господарським судом обгрунтовано не прийняті зазначені посилання, оскільки жодним договором при наявності боргу не передбачена передача майна у власність. Крім того, банк повинен був діяти згідно умов договору та вимог чинного законодавства. А саме: якщо заставленого майна не вистачило для задоволення зобов’язань боржника перед банком, він мав право діяти згідно ст. 24 Закону України “Про заставу” №2654-ХІІ від 02.10.1992р.
Позивачем також були заявлені позовні вимоги про звільнення з-під арешту майна.
Відповідно до ст. 59 Закону України „Про виконавче провадження” особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
З матеріалів справи вбачається, що 15.07.2005 року прийнята постанова про арешт майна ТОВ “Селко-Інвест” на підставі виконавчого документа господарського суду та Пенсійного фонду України. Вказаною постановою накладений арешт на все майно боржника. Банк на момент прийняття постанови не був власником вказаного майна, а боржник не оскаржив вказану постанову.
З огляду на викладене судова колегія вважає, що господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що дії виконавчої служби були правомірними, не зважаючи на те, що боржник не виконав свої зобов’язання перед банком за кредитними договорами.
Посилання позивача на ухвалу господарського суду Донецької області по справі №35/329 про прийняття заходів забезпечення позову приватного підприємства “Агро-бізнес”, обгрунтовано не прийняті господарським судом, оскільки вказана ухвала у справі №35/329 прийнята 19.07.2005р., тобто після прийняття постанови виконавчою службою про накладення арешту від 15.07.2005р.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Судова колегія вважає, що з урахуванням викладених в рішенні обставин та доводів сторін, згідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінив докази в їх сукупності та дійшов правильного висновку, що позивач не довів та не обгрунтував свої вимоги щодо задоволення позову.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено обгрунтованість вимог щодо визнання права власності та звільнення з-під арешту майна.
З огляду на надані до матеріалів справи документи, та враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, Закону України «Про заставу», Закону України „Про виконавче провадження”, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не є підставою для задоволення апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Керуючись ст. ст. 49, 93, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, в особі Донецького обласного управління, м.Донецьк, на рішення господарського суду Донецької області від 25.06.2007 р. у справі №44/446пн - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 25.06.2007р. у справі №44/446пн (судова колегія у складі: головуючий суддя Азарова З.П., судді –Чернота Л.Ф., Мальцев М.Ю.) - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Повний текст постанови підписаний 10.09.2007р.
Головуючий Г.Я. Старовойтова
Судді: Н.Л. Величко
М.Д. Запорощенко
Надруковано: 7 прим.
1. позивачу
2. відповідачам
1. третій особі
1. у справу
2. ДАГС