справа № 22-7359 головуючий у 1-й інстанції: Величко Т.О.
категорія: доповідач: Наумчук М.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М.І.
суддів: Олійник А.С., Головачова Я.В.
при секретарі Голуб К.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві, Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття його з реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення
за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
В квітні 2009 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням і зняття з реєстрації. Вказували, що вони є наймачами квартири АДРЕСА_1, яку займають на підставі ордеру №016603 серії Б від 02.06.1999 року. В цій квартирі також зареєстрований відповідач. Після розірвання шлюбу 05.07.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 останній вибув із спірного жилого приміщення на постійне проживання в с. Михайлівська Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області, з того часу у квартирі не з’являвся, його речі в ній відсутні, витрат по сплаті комунальних послуг не несе, їх оплату проводять позивачі.
Посилаючись на викладені обставини просили задовольнити вимоги.
В якості співвідповідачів до участі в розгляді справи залучено Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві і Святошинську районну у м. Києві державну адміністрацію (а. с. 48, 51).
В червні 2009 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов про вселення. В його обгрунтування зазначав, що квартира АДРЕСА_1 була надана йому на сім’ю з чотирьох осіб. Після розірвання шлюбу йому чинились перешкоди в користуванні вказаним жилим приміщенням, були замінені замки на вхідних дверях у квартиру, в зв’язку з чим він був змушений тимчасово проживати у знайомих. Оскільки його право на користування жилим приміщенням порушується, просив задовольнити вимоги і ухвалити рішення про вселення (а. с. 45).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.02.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням, - квартирою АДРЕСА_1 та знято його з реєстраційного обліку в даній квартирі.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, поданій ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3, ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення зустрічного позову. Апелянт посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку доказів, порушення норм матеріального і процесуального права. Доказів про наявність у ОСОБА_3 житла на території с. Михайлівська Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області та про його вибуття на постійне проживання в цей населений пункт не подано. Надані позивачами акти цих обставин не підтверджують. ОСОБА_3 працює в м. Києві, він не міг користуватись спірною квартирою в зв’язку з тим, що йому чинились перешкоди і були замінені замки на вхідних дверях.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3, його представник підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали, що спір судом вирішений правильно.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 в якості службової була надана ОСОБА_3, який працював двірником в ЖЕКу-1107, за ордером №001156, виданим на підставі рішення виконкому Ленінградської райради від 24.03.1980 року №311/1 на сім’ю із трьох осіб, до складу якої, крім нього, входила його дружина ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом) та їх син ОСОБА_5 (а. с. 26).
В липні 1999 року ОСОБА_3 видано інший ордер №016603 на зайняття цієї ж квартири, вже не як службової, складом осіб: він, дружина ОСОБА_1, дочка ОСОБА_6 (позивач за первісним позовом), син ОСОБА_7 (а. с. 5).
На даний час в спірному жилому приміщенні зареєстровані сторони по справі (а. с. 6).
Визнаючи ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування спірною квартирою та знімаючи його з реєстраційного обліку в ній, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без поважних причин понад встановлений ч. 1 ст. 71 ЖК України строк був відсутній в жилому приміщенні.
Однак, погодитись з таким висновком неможливо, він не відповідає фактичним обставинам справи, зроблений на неповно з’ясованих обставинах справи і без належної оцінки зібраних у справі доказів, судом порушено норми процесуального і матеріального права.
Позов про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням позивачі обґрунтовували тим, що після розірвання шлюбу 05.07.2007 року з ОСОБА_1 він вибув на постійне місце проживання в с. Михайлівська Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області. Позивачі не обґрунтовували позов обставинами, які б давали підстави для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України.
Вказівка на ці статті в позовній заяві не свідчить про те, що суд мав вирішувати спір саме згідно із цими статтями, оскільки підставами позову є обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а не норми права, які на думку позивача, підлягають застосуванню.
Згідно із положеннями ст. ст. 214, 215 ЦПК України правовідносини сторін та правові норми, які їх регулюють, визначаються судом відповідно до обставин, якими обґрунтовувалися вимоги.
Підстави позову в процесі розгляду справи позивачі не змінювали, можливість зміни підстав позову за ініціативою суду чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачена.
Таким чином, на свій розсуд змінивши підстави позову, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що потягло за собою помилкове застосування і норм матеріального права.
Визнання ОСОБА_3, як наймача квартири АДРЕСА_1, таким, що втратив право на користування цим жилим приміщенням, виходячи із вказаних в позові підстав, передбачене ст. 107 ЖК України.
Відповідно до вказаної правової норми в разі вибуття такої особи на постійне проживання до іншого населеного пункту вона втрачає право на користування жилим приміщенням з дня вибуття.
Відповідно до роз’яснень, викладених в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України» на підтвердження вибуття необхідно брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про вибір стороною постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовках кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місті, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт і постійна там реєстрація, укладання договору на невизначений строк тощо).
Доказів, які б незаперечно підтверджували вибуття ОСОБА_3 на постійне проживання в інший населений пункт, не надано.
З поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції доказів (довідки сільської ради, довідки дільничної лікарні, акту обстеження житлово-побутових умов сім’ї) випливає, що він до смерті 08.11.2005 року матері проживав з нею в будинку АДРЕСА_2.
Як пояснив ОСОБА_3, проживання разом з матір’ю було викликане необхідністю догляду за нею та батьком 1922 року народження, який хворів і помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Те, що відповідач здійснював догляд за батьком визнала в суді апеляційної інстанції і дочка відповідача ОСОБА_2
Таким чином ОСОБА_3 почав проживати з батьками, надаючи їм допомогу, ще за два роки до розірвання шлюбу з ОСОБА_1 в липні 2007 року.
Наведені докази свідчать, що проживання з ними було викликане не наміром ОСОБА_3 залишити спірну квартиру і змінити місце проживання, а виконанням обов’язку перед батьками по наданню їм допомоги, який передбачено главою 17 розділу ІІІ СК України.
На користь цього вказує і та обставина, що відповідач у зазначений період продовжував працювати в м. Києві, тобто в населеному пункті, де знаходиться спірна квартира (а. с. 124).
З долучених до справи документів випливає, що починаючи з 2008 року ОСОБА_3 намагався повернутися у квартиру АДРЕСА_1, однак не міг потрапити в неї в зв’язку із заміною замків на вхідних дверях і з цього приводу за допомогою він звертався до депутата Святошинської районної ради Павлюка М.І., на території якої розміщене спірне жиле приміщення (а. с. 59, 62, 63).
Те, що відповідач не міг потрапити у квартиру підтверджується складеними з участю депутата та інших осіб актами і показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 (а. с. 84, 85).
За таких обставин, при недоведеності наміру ОСОБА_3 змінити місце проживання з м. Києва на інший населений пункт та вимушеністю його перебування по місцю проживання батьків в с. Михайлівська Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області з метою здійснення догляду за ними, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання його таким, що втратив право на користування спірним жилим приміщенням виходячи з обставин, якими позивачі обґрунтовували вимоги в цій частині, та вважає, що його непроживання у квартирі було викликане поважними причинами.
Виходячи з викладеного і наведених міркувань колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 і задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про вселення його в спірне жиле приміщення, оскільки встановлено, що останній, зберігаючи право на користування квартирою, не може реалізувати його в зв’язку з тим, що не може потрапити у квартиру через відсутність ключів від вхідних дверей.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24.02.2010 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.
Вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
головуючий: судді: