донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
20.08.2007 р. справа №39/207пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Кулебякіна О.С. |
суддів | Акулової Н.В. , Волкова Р.В. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Попков Д.О. представник за довір. № б/н від 11.06.2007 р. - ТОВ "РусьІнтернешнл", м.Київ, |
від відповідачів: | Гартенко І.Г. представник за довір. № б/н від 26.06.2007 р. - ПП "Слав Консалтинг", м. Донецьк; Мельниченко І.В. представник за довір. № б/н від 18.06.2007 р. - ТОВ "Селл", м. Київ; ЗАТ „ТАС-ІНВЕСТБАНК”, м. Київ - не з"явився ТОВ "Вольний вітер", м. Київ - не з"явився Куксенко П.Р. представник за довір. № б/н від 02.08.2007р. - ЗАТ "Туристичний комплекс "Либідь", м.Київ, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги | Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер", м. Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю "Селл", м. Київ, Закритого акціонерного товариства „ТАС-ІНВЕСТБАНК”, м. Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер", м. Київ та Закритого акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Либідь", м. Київ |
на рішення господарського суду | Донецької області |
від | 25.07.2007 року |
по справі | № 39/207пд (судді Морщагіна Н.С., Волошинова Л.В., Мєзєнцев Є.І.) |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл", м.Київ |
до | 1) Приватного підприємства "Слав Консалтинг", м. Донецьк 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Селл", м. Київ 3) Закритого акціонерного товариства „ТАС-ІНВЕСТБАНК”, м. Київ 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер", м. Київ 5) Закритого акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Либідь", м. Київ |
про | визнання договорів недійсними |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.07.2007 р. позовні вимоги задоволені повністю.
Судове рішення в апеляційному порядку оскаржене Товариством з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер”, м. Київ, Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл”, м. Київ, Закритим акціонерним товариством „ТАС-ІНВЕСТБАНК”, м. Київ, та Закритим акціонерним товариством "Туристичний комплекс „Либідь”, м. Київ.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер” просить рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів його невідповідності матеріальному праву. Як зазначено у скарзі, суд не врахував того, що позивач не обґрунтував порушення його прав, крім того, прийняв до провадження позов, поданий з порушенням правил територіальної підсудності та об’єднання позовних вимог. На думку заявника, суд першої інстанції не повинен був брати до уваги рішення третейського суду, оскільки третейська угода підписана неповноважною особою. У суда не було підстав вважати, що відносно готельного комплекс „Русь” існувала заборона на відчуження, оскільки ухвала суду з цього приводу скасована апеляційною інстанцією.
Доводи апеляційної скарги Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" в частині, що стосується порушення судом першої інстанції правил підсудності і об’єднання позовних вимог, доказового значення рішення третейського суду, є аналогічним доводом викладеним у скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер”. Додатково заявник вказує на те, що судом першої інстанції, визначаючи момент набуття права власності Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” не врахував положень ст. ст. 331, 334 Цивільного кодексу України.
Аргументація апеляційної скарги Закритого акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Либідь" співпадає з доводами вищевказаних скарг.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Селл” вимагає змінити мотивувальну частину рішення, оскільки суд першої інстанції не врахував всіх доводів товариства.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” проти доводів скарг Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер”, Закритого акціонерного товариства „ТАС-ІНВЕСТБАНК”, Закритого акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Либідь" заперечує, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Селл” - підтримує.
Приватне підприємство „Слав Консалтинг” просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Закритим акціонерним товариством „Туристичний комплекс „Либідь” подане клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов’язаної з нею іншої справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер” про визнання недійсним третейської угоди, укладеної 30.10.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селл”, та скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації „Реалізації та захисту прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб” від 14.06.2007 р., яким визнано недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу готельного комплексу „Русь”.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер" подана у незавіреній копії, що суперечить положенням частини 2 ст. 36 ГПК України та позбавляє цей документ доказового значення. Крім того, заявником не додано жодного доказу порушення провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер”. З урахуванням викладеного, передбачені ст. 79 ГПК України, підстави для зупинення провадження –відсутні.
Товариством з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер” заявлене клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку із знаходженням представника на лікарняному, а також для подання додаткових доказів. Клопотання визнається необґрунтованим з таких підстав.
Доказів перебування представника на лікарняному до клопотання не додано. Звертає на себе увагу і те, що саме клопотання здане до канцелярії Донецького апеляційного господарського суду нарочним у день розгляду справи, і це дає підстави для сумніву щодо неможливості явки представника Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер” в судове засідання.
Та обставина, що заявник вчасно не подав суду апеляційної інстанції додаткові докази не може бути підставою для відкладення розгляду справи, оскільки це суперечить приписам ст. 77 ГПК України. Береться до уваги і те, що про час і місце розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер” повідомлено 09.08.2007 р., тому мало можливість подати додаткові докази до дня розгляду справи.
Клопотання Закритого акціонерного товариства „Туристичний комплекс „Либідь” про долучення до справи рішення Харківського обласного постійнодіючого третейського суду від 14.08.2007 р. задовольняється на підставі частини 1 ст. 101 ГПК України.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл”, звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними: іпотечного договору № 340/341/342/339/ІП-2 від 30.10.2006 р.; договору № 4443 від 12.12.2006 р. про відступлення прав за іпотечним договори № 340/341/342/339/ІП-2 від 30.10.2006 р.; договору купівлі-продажу нерухомого майна № 4721 від 22.12.2006 р.; договору суборенди від 24.11.2006 р. та додаткової угоди до нього від 11.12.2006 р.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” і Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” 30.10.2006 р. укладено договір купівлі-продажу, який передбачав набуття Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” права власності на готельний комплекс „Русь”, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 4 літера А. В той же день Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” укладено іпотечний договір № 340/341/342/339/ІП-2 від 30.10.2006 р із Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК", а 12.12.2006 р. останнє, за договором реєстраційний номер 4443, відступило права за іпотечним договором Товариству з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер”, яке набуло прав іпотекодержателя готельного комплексу „Русь”.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер” та Закритим акціонерним товариством „Туристичний комплекс „Либідь” 22.12.2006 р., за реєстраційним номером 4721, укладено договір купівлі-продажу вищевказаного готельного комплексу. Відповідно до пункту 1.1 цього договору Закрите акціонерне товариство „Туристичний комплекс „Либідь” набуло право власності на готельний комплекс „Русь”.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю „Селл”, Товариство з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” і Приватним підприємством „Слав Консалтинг” 22.12.2006 р. укладено договір оренди частини приміщень готельного комплексу. В подальшому, додатковою угодою від 24.11.2006 р. відносини суборенди змінені на орендні з відповідною зміною статусу учасників цих правовідносин.
Всі перелічені угоди позивач вважає незаконними і такими, що порушують його право власності на готельний комплекс „Русь”.
Стосовно договору купівлі-продажу від 30.12.2006 р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” позивач зазначає, що його укладено на підставі незаконного рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” від 30.09.2006 р. Крім того, Торезьким міським судом Донецької області ухвалою від 13.09.2006 р. накладено арешт на готельний комплекс „Русь”, що унеможливлювало його відчуження. У заяві про доповнення позовних вимог від 06.08.2007 р. позивач посилається на те, що 14.06.2007 р. набрало законної сили рішення Постійнодіючого третейського суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Селл”. Вказаним рішенням визнанні недійсними договір купівлі-продажу готельного комплексу „Русь” від 30.10.2006 р. та акт приймання-передачі цього об’єкту. З огляду на викладене, позивач вважає факт незаконності первісного відчуження спірного майна встановленим і таким, що не підлягає доведенню в межах розгляду даного позову, згідно до ст. 35 ГПК України.
Оспорюючи договір іпотеки № 340/341/342/339/ІП-2 від 30.10.2006 р укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” та Закритим акціонерним товариством „ТАС-ІНВЕСТБАНК”, позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Селл” не може вважатись законним власником готельного комплексу „Русь”, оскільки майно придбане за протизаконною угодою, яка не створювала правових наслідків. Крім того, договір іпотеки укладено в період дії судової заборони на реалізацію спірного майна, що суперечить приписам ст. 6 Закону України „Про іпотеку”. За ствердженнями позивача, договір іпотеки підлягає визнанню недійсним і тому, що на час його укладення за Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” не було у встановленому порядку зареєстроване право власності на готельний комплекс. Ця обставина свідчить про порушення сторонами спірної угоди положення ст. 182 Цивільного кодексу України, частини 6 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
Договір від 12.12.2006 р. реєстраційний номер 4443 про відступленя права за іпотечним договором від 30.10.2006 р. позивач просить визнати недійсним з огляду на недійсність самого договору іпотеки.
Дійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2006 р. № 4721 позивачем оспорюється з тих підстав, що він укладений на виконання інших протизаконних угод, зокрема, договору іпотеки та договору відчуження прав за іпотечним договором. Крім того, договір купівлі-продажу укладено всупереч вимогам ст. ст. 36, 38 Закону України „Про іпотеку”, а саме –без повідомлення про відчуження іпотекодавця –Товариства з обмеженою відповідальністю „Селл”.
Договір суборенди від 24.11.2006 р. та додаткову угода до нього позивач вважає незаконними з огляду на те, що первісна (до внесення змін до договору) передача майна в оренду здійснена не законним власником майна, а особою, яка набула право власності за недійсним правочином.
Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції погодився з доводами викладеними у позовній заяві.
Судове рішення відповідає вимогам законодавства з огляду на наступне.
Апеляційна інстанція відзначає, що в межах розгляду даної справи не підлягає доведенню або спростуванню факт невідповідності законодавству договору купівлі-продажу від 30.12.2006 р., який передбачав набуття Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” права власності на готельний комплекс „Русь”. Адже, ця обставина встановлена рішенням Постійно діючого третейського суду від 14.06.2007 р., яке набрало законної сили. В силу частини 2 ст. 35 ГПК України, недійсність вищевказаного правочину не повинна доводитись під час розгляду господарського спору, оскільки в ньому беруть участь ті ж самі сторони.
Апеляційна інстанція вважає, що правовим наслідком недійсності договору купівлі-продажу від 30.12.2006 р. є неможливість вважати правомірним набуття Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” права власності на готельний комплекс „Русь”. Такий висновок ґрунтується на наступному.
У відповідності до частини 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У випадку, що розглядається, незаконність набуття Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” права власності на готельний комплекс „Русь” встановлена рішенням третейського суду, який діяв в межах наданих йому ст. ст. 5, 6, 12 Закону України „Про третейські суди”, повноважень. Зокрема, під час третейського розгляду встановлено що, готельний комплекс „Русь” протизаконно вибув із володіння власника не з його волі, внаслідок укладання угоди з перевищенням повноважень особа, яка її підписала. Встановлено також і те, що відчуження майна відбулось всупереч обмеженням, застосованим ухвалою суду про вжиття забезпечувальних заходів. Переліченні обставини, на підставі частини 2 ст. 35 ГПК України, також мають приюридиційне значення. Третейський суд визнав недійсним з моменту підписання акт прийому-передачі готельного комплексу „Русь” від 30.10.2006 р., що додатково свідчить про відсутність підстав вважати Товариство з обмеженою відповідальністю „Селл” законним власником готельного комплексу „Русь”.
Апеляційна інстанція виходить із того, що згідно до частини 1 ст. 216 і частини 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, правочин визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його укладення і не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Зокрема, такий правочин не може бути законною підставою для набуття права власності на майно, у даному випадку –набуття права власності Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” на майно готельного комплексу „Русь”.
Правовим наслідком недійсності договору купівлі-продажу від 30.10.2006 р. є також незаконність угод з відчуження готельного комплексу „Русь” в межах правовідносин іпотеки. Такий висновок ґрунтується на тому, що не будучи законним власником готельного комплексу „Русь” Товариство з обмеженою відповідальністю „Селл” не вправі було розпоряджатись їм на свій розсуд, в тому числі і передавати майно в іпотеку Закритому акціонерному товариству „ТАС-ІНВЕСТБАНК”. Що ж стосується договору відступлення прав за іпотечним договором і договору купівлі-продажу об’єкта іпотеки, то їх дійсність напряму залежить від відповідності закону угоди про іпотеку.
Незаконне набуття Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” права власності на готельний комплекс „Русь” зумовлює недійсність оспореного власником майна договору суборенди від 24.11.2006 р.
Таким чином, всі перелічені угоди, за своїм змістом суперечать вимогам цивільного законодавства, що, незалежно від інших доводів позову, тягне їх недійсність у відповідності до приписів частини 1 ст. 203 та частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Апеляційна інстанція вважає доведеним наявність інших підстав для визнання спірних договорів недійсними.
Так, іпотечний договір від 30.10.2006 р. не можно вважати законним тому, що він суперечить положенням ст. 6 Закону України „Про іпотеку”. За змістом цієї норми майно, відносно якого існують обмеження у розпорядженні не може передаватись в іпотеку без згоди особи, яка встановила відповідні обмеження. Між тим, відчуження готельного комплексу „Русь” було заборонено ухвалою Торезького міського суду Донецької області від 13.09.2006 р., що за будь-яких обставин унеможливлювало укладення договору іпотеки.
Крім того, станом на 30.10.2006 р. (день укладання угоди), право власності на готельний комплекс „Русь” за іпотекодавцям - Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” зареєстровано не було, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 26539 виданим 06.11.2006 р., вже після підписання договору іпотеки. З законністю укладення договору іпотеки у такий спосіб погодитись не можно, оскільки згідно до частини 6 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, правочин щодо нерухомого майна вчиняється, якщо право власності на це майно зареєстроване відповідно до цього закону. В даному випадку воно повинно було бути зареєстрованим за Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл”.
Відносно договору відступнення прав за іпотечним договором, апеляційна інстанція зазначає таке.
Відповідно до ст. 24 Закону України „Про іпотеку” іпротекодержатель вправі здійснювати відступлення прав зі іпотечним договором. Із змісту норми випливає, що таке відступлення може бути зроблене за дійсним, тобто таким, що відповідає законодавству договором. Проте, договір іпотеки від 30.10.2006 р. з причин викладених вище є недійсним, тому він не породжує юридичних наслідків, зокрема, щодо відступлення прав за цим договором.
Правовою підставою для укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2006 р., як вбачається з його преамбули, є вищезгадані договори іпотеки і відступлення права. Недійсність останніх має наслідком недійсність угоди купівлі-продажу предмета іпотеки, про що вже зазначалось. Крім того, купівлю-продаж здійснено з порушенням процедури встановленої Законом України „Про іпотеку”, що апеляційна інстанція розцінює, як самостійну підставу недійсності спірного договору. Так, у відповідності до ст. 38 Закону України „Про іпотеку” про продаж предмета іпотеки будь-якій особі –покупцеві, іпотекодержатель зобов’язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу повідомити іпотекодавця. Втім, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селл" стверджує, що такого повідомлення від іпотекодавця –Закритого акціонерного товариства „ТАС-ІНВЕСТБАНК” не отримувало і ці доводи іншими учасниками судового процесу не спростовані. Між тим, додержання вищевказаного порядку відчуження предмета іпотеки є обов’язковою, в силу приписів абзацу 2 частини 3 ст. 36 Закону України „Про іпотеку” та умов іпотечного договору від 30.10.2006 р.
Незаконність набуття Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” права власності на готельний комплекс „Русь” тягне неможливість цього товариства виступити орендодавцем частини комплексу за договором суборенди від 24.11.2006 р. Адже, згідно до частини 1 ст. 761 Цивільного кодексу України права передання майна у найм належить власникові речі або особі, якій належать майнові права. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” будучи законним власником готельного комплексу „Русь” не могло виступати орендарем частини власного майна. Викладене свідчить про явну невідповідність закону договору суборенди від 24.11.2006 р. Дійсно, додатковою угодою від 11.12.2006 р. сторони здійснили новацію зобов’язань і в такий спосіб фактично припинили відносини суборенди. Проте, як зазначалось в абзаці 5 пункту 3.2 роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 припинення зобов’язань за домовленістю сторін не призводить до неможливості визнавати його недійсність у судовому порядку. Недійсність основного договору тягне і недійсність додаткової угоди до нього.
Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок укладання незаконної угоди іпотеки і пов’язаних з нею угод відступлення права та купівлі-продажу предмета іпотеки, позивач був противоправно позбавлений права власності на готельний комплекс „Русь”. Незаконний договір суборенди частини приміщень порушує право позивача розпоряджатись власним майном на свій розсуд. Вчинення відносно позивача дій, що суперечать положенням ст.. 319 Цивільного кодексу України давали йому всі законні підстави для звернення за судовим захистом. При цьому об’єднання в одній позовній заяві вимог до всіх порушників права власності незалежно від способу порушення не суперечить положенням ст. 58 ГПК України. Зазначена правова норма дозволяє об’єднувати в одній позовній заяві кілько вимог пов’язаних між собою підставою виникнення. В даному випадку такою підставою є порушення права власності позивача на готельний комплекс „Русь” кожною із осіб, до яких заявлен позов.
Таким чином, позовні вимоги ґрунтуються на матеріалах справи, відповідають вимогам законодавства, а тому на законних підставах задоволені судом першої інстанції.
Доводи викладені в апеляційних скаргах Товариством з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер”, Закритим акціонерним товариством „ТАС-ІНВЕСТБАНК” та Закритим акціонерним товариством „Туристичний комплекс „Либідь” не беруться до уваги з огляду на наступне.
Посилання заявників на те, що позивач не обґрунтував порушення його прав є надуманими і такими, що суперечать змісту позовної заяви.
Заперечення щодо підсудності справи господарському суду Донецької області не ґрунтуються на положеннях ст. 15 ГПК України. Відповідно до частини 3 цієї статті, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцем знаходження одного з відповідачів за вибором позивача. Між тим, один із відповідачів - Приватне підприємство „Слав Консалтинг” знаходиться у місті Донецьку, що давало позивачу право звертатись з позовом саме до господарського суду Донецької області. Доводи заявників про те, що позов до цього підприємства заявлений з порушенням правил встановлених частиною 1 ст. 15 ГПК України є безпідставними, оскільки Приватне підприємство „Слав Консалтинг” є особою зобов’язаною сплачувати на користь позивача орендну плату, що підтверджується листом від 15.02.2007 р. № 63/07. Юридично неспроможними є і твердження заявників про необхідність застосовувати положення частини 2 ст. 16 ГПК України щодо виключної підсудності справ у спорах про право власності на майно. Адже, у даній справі питання про визнання за позивачем права власності не порушувалось, а предметом спору є відповідність закону угод. Між тим, територіальна підсудність спорів про визнання договорів недійсними чітко визначена частиною 1 ст. 15 ГПК України і позивачем дотримана.
З доводами про порушення правил об’єднання позовних вимог не можно погодитись тому, що позовні вимоги у даній справі виникли з одної підстави –порушення права власності позивача всіма відповідачами. Тому, об’єднання позовних вимог до кількох відповідачів не суперечать приписам ст. 58 ГПК України.
Стосовно заперечень скаржників відносно рішення третейського суду від 14.06.2007 р. і посилання на порушення судом першої інстанції вимог ст.. 4 ГПК України, апеляційна інстанція зазначає наступне.
У відповідності до вищезгаданої норми, господарський суд не застосовує лише протизаконні акти державних та інших органів. Але, ст. 4 ГПК України не має відношення до правової оцінки рішень третейських судів при розгляді господарських спорів. В силу частини 2 ст. 12 ГПК України, передача господарського спору на розгляд третейського суду, за винятком окремих видів спорів, є абсолютно законним шляхом захисту прав суб’єкта господарювання. Розгляд спору в межах третейського судочинства унеможливлює звернення з таким само спором до господарського суду, що видно із аналізу положень пункту 2 частини 1 ст. 80 ГПК України. В той же час, рішення третейського суду не підлягає спростованню інакше, як через процедуру його оскарження, з підстав і в порядку встановленому ст.. 51 Закону України „Про третейські суди”.
Таким чином, під час розгляду даної справи не може піддаватись сумніву факт недійсності договору купівлі-продажу від 30.10.2006 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Русь Інтершешнл” і Товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” встановлений рішенням третейського суду від 14.06.2007 р., оскільки воно не скасовано і набрало законної сили. Відсутні також і правові підстави для неврахування мотивації зазначеного рішення, в тому числі і щодо посилання на ухвалу Торезьського міського суду Донецької області про вжиття забезпечувальних заходів. Що ж стосується доводів про недійсність самої третейської угоди, то вони не можуть братись до уваги, оскільки вказана угода ніким не оспорюється і недійсною не визнавалась
Твердження про те, що реєстрація за Товариством з обмеженою відповідальністю "Селл” права власності на готельний комплекс „Русь” вже після укладання договору іпотеки не впливає на оцінку законності угоди є юридично неспроможніми. Адже, в силу імперативного припису частини 6 ст. 3 Закону України „Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” правочин відносно нерухомості майна може бути вчинено лише за умовою реєстрації право власності на майно.
Оцінюючи доказове значення рішення Харківського обласного постійно діючого третейського суду від 14.08.2007 р. поданого в ході апеляційного провадження, апеляційна інстанція виходить із наступного.
Вказане рішення не доводить законності угод, які передували купівлі-продажу Закритим акціонерним товариством "Туристичний комплекс "Либідь" готельного комплексу „Русь”. Крім того, ст. 4 Цивільного кодексу України не передбачає такого способу захисту цивільних прав, як визнання договору дійсним. У відповідності до частини 2 ст. 220 Цивільного кодексу України такі вимоги можуть бути пред’явлені у разі ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору. Проте, договір про який йдеться у рішенні суду від 14.08.2007 р. посвідчений нотаріально; тому, визнання його дійсним за результатами третейського розгляду є юридично неможливим. Викладене позбавляє вказане рішення в частині дійсності договору від 22.12.2006 р. доказового значення.
Відносно визнання Закритого акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Либідь" добросовісним набувачем майна, апеляційна інстанція вважає, що ця обставина не впливає на юридичну оцінку обґрунтованості позову і законності рішення суду першої інтанції.
Згідно до пункту 3 частини 1 ст. 388 Цивільного кодексу України майно може бути витребувано навіть і у добросовісного набувача, якщо воно вибуло із володіння власника не з волі останнього. Саме це і встановлено рішенням третейського суду від 14.06.2007 р. та в силу ст. 35 ГПК України не повинно доводитись знову.
Таким чином, доводи викладені у вищевказаних скаргах суперечать законодавству і матеріалам справи.
Підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Селл” не вбачається з огляду на недоведеність заявником порушення або неправильного застосування судом першої інстанції вимог матеріального і процесуального законодавства.
За таких обставин, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги –без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Донецької області від 25.07.2007 р. по справі № 39/207пд залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Головуючий О.С. Кулебякін
Судді: Н.В. Акулова
Р.В. Волков
Надруковано: 8 прим.
1. позивачу
5. відповідачу
1 у справу
1 ДАГС