Справа №22ц-6860/10 Головуючий в 1-й інстанції - Бабаніна В.А.,
Категорія – 57 Доповідач – Сіромашенко Н.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Калиновського А.Б.,
суддів - Чубукова О.П., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі - Кононенко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, 3-я особа: ВГІРФО Нікопольського МВ УМВС України в Дніпропетровській області, орган опіки та піклування Нікопольської міської ради про усунення перешкод в користуванні будинком,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2010 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 був задоволений; виселено ОСОБА_1 і її неповнолітнього сина ОСОБА_4 з домоволодіння АДРЕСА_1; зобов'язано ВГІРФО Нікопольського МВ УМВС України зняти вказаних осіб з реєстрації за зазначеною адресою.
В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування даного рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є тимчасовим жильцем у домоволодінні АДРЕСА_1, яке належить на праві приватної власності позивачам. ОСОБА_1 не являється членом сім'ї позивачів, не проживає з ними однією сім'єю і не веде з ними спільне господарство.
Оплату житла ОСОБА_1, не проводила, лише з червня 2009 року почала оплачувати послуги за користування електроенергією та газопостачання, однак, позивачі від оплати відмовилися, укладати договір найму з нею не бажають.
ОСОБА_1 перешкоджає власникам користуватися своїм майном, літня кухня, в якій проживає відповідачка з дитиною, необхідна для створення належних умов матері власників будинку.
Прийшовши до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не є членом сім'ї позивачів, являється тимчасовим жильцем, а тому позивачі, як власники, можуть вимагати усунення перешкод в користуванні будинком.
Проте апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду 1-ї інстанції в повному обсязі.
Суд встановив, що домоволодіння АДРЕСА_1 Дніпропетровської області належить на праві власності позивачам на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2000 року, виданого після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, і, посвідченого Другою Нікопольською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 2315, та на підставі договору довічного утримання (догляду) від 2 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №1219, відповідно.
Раніше вищевказане домоволодіння належало на праві приватної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого комунальним відділом Нікопольської міської Ради 10 травня 1988 року, зареєстрованого в Нікопольському МБТІ в реєстровій книзі №95 під реєстровим №40; свідоцтва про право власності, виданого Другою Нікопольською державною нотаріальною конторою 20 жовтня 2000 року за р. 2313, та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Нікопольською державною нотаріальною конторою 20 жовтня 2000 року за р. 2315, зареєстрованих в КП «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації! 10 листопада 2000 року за р. 95-40.
Онука ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_1, була зареєстрована в даному будинку 24 вересня 1999 року і проживає за цією адресою також разом зі своїм сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Членами сім'ї позивачів вона та її син не являються.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що передбачено ст.ст. 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавлення володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати своє житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України з врахуванням положень ч.1 ст. 405 ЦК України тільки члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що належить йому, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Отже, лише у члена сім'ї власника будинку і лише за наявності у власника права приватної власності на це майно існує право на користування даним будинком.
Передбачаючи право власника житлового будинку на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів колишнього власника у випадку зміни власника будинку.
Частина 4 ст. 156 ЖК передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги те, що відбулася зміна власників будинку, які не давали своєї згоди на вселення, проживання та реєстрацію відповідачки, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивачів є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 29 ЦК України апеляційний суд вважає за необхідне усунути перешкоди в користуванні будинком також шляхом виселення малолітньої дитини ОСОБА_1
Розглядаючи спір, колегія суддів зауважує на помилковість застосування судом 1-ї інстанції ст. 98 ЖК України, оскільки позивачка не може бути визнана тимчасовим жильцем, тому що вона вселялася в спірний будинок зі згоди попередніх власників – подружжя ОСОБА_1, була зареєстрована в ньому на постійній підставі.
Окрім того, судом 1-ї інстанції при вирішенні спору неправильно зазначено щодо необхідності виселення та зняття з реєстрації за вищезазначеною адресою відповідачки з малолітньою дитиною, оскільки відповідно до вимог цивільного законодавства способом захисту прав власника в даному разі є усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення осіб, які заважають йому в цьому, та зняття їх з реєстрації.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд зазначає на те, що рішення суду 1-ї інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості, а тому підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2010 року скасувати.
Усунути перешкоди в користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 шляхом виселення з нього ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_4 та зняття з реєстрації за вказаною адресою.
Рішення апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: