ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.09.2007 Справа № 30/4-07
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
головуючого Логвиненко А.О. (доповідач)
суддів: Головко В.Г., Швець В.В.
при секретарі судового засідання Ролдугіна Н.В.
з участю представника позивача Смола С.В.
розглянувши апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2007р. у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Спрут і К”, м. Дніпропетровськ
до відповідача Дніпропетровської міської ради
про визнання права власності
В С Т А Н О В И В :
6.12.2006р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Спрут і К” (далі ТОВ “Спрут”) про визнання права власності на об’єкти нерухомості. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він має свідоцтво про право власності на будівлі та споруди, розташовані по вул. Калиновій,14 м. Дніпропетровська. Для фактичного розміщення комплексу Калинівського ринку між позивачем та міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, а тому ТОВ “Спрут” є законним землекористувачем та власником вказаних споруд. Але 12.10.2006р. відповідачем прийнято рішення, яким скасовано рішення міської ради від 16.07.1998р. про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію комплексу Калиновського ринку. Ці дії свідчать про те, що Дніпропетровська міська рада не визнає право власності позивача на спірне майно, а тому ТОВ “Спрут” просило визнати за ним право власності на будівлі та споруди комплексу Калиновського ринку.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2007р. (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено.
Не погодившись з рішенням Дніпропетровська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому апелянт послався на те, що відповідач не вчиняв якихось дій, які дають підстави вважати, що міська рада не визнає права власності позивача на спірні об’єкти, а тому у ТОВ “Спрут” не було підстав для звернення до суду з позовом.
У своєму відзиві позивач зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Представник відповідача в судове засідання призначене для розгляду апеляційної скарги не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача, якого належним чином сповіщено про час та місце слухання справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав :
З матеріалів справи вбачається, що 2.12.1999р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради ТОВ “Спрут” видано свідоцтво (а.с.33-34,36-45) про право власності на будівлі та споруди комплексу Калиновського ринку і автостоянки, яке було зареєстровано у комунальному підприємстві “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” (далі БТІ).
Як на час звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності на вказані об’єкти, так і на час прийняття судом першої інстанції рішення, ані свідоцтво про право власності позивача на спірні об’єкти, ані реєстрація в БТІ, у встановленому законом порядку не скасовано та не визнано недійсними. Отже, з 1999р., у відповідності до положень ЦК Української РСР та Закону України “Про власність”, ТОВ “Спрут” стало власником об’єктів нерухомості, які розташовані за адресою : м. Дніпропетровськ, вул. Калиновій,14.
Приписами ст.41 Конституції України, ст.55 Закону України “Про власність” (який був чинний на час звернення позивача до суду та на час розгляду справи судом першої інстанції) та Главою 25 ЦК України визначено виключний перелік підстав припинення права власності. Позивачем не надано доказів того, що відповідачем, або іншим органом в компетенцію якого входить вирішення питання щодо встановлення чи припинення права власності, вчинились дії які юридично позбавили ТОВ “Спрут” права власності на вищезазначені об’єкти нерухомості. Також позивачем не надано суду доказів вчинення відповідачем якихось дій, які унеможливлюють чи перешкоджають ТОВ “Спрут” фактично користуватися, володіти та розпоряджатися його власністю.
Таким чином, на час звернення до суду та на час прийняття судом рішення, позивач де-юре та де-факто був власником майна переліченого у позовній заяві, а його право власності на нього було встановлено, зареєстровано та підтверджено державою у встановлений законом спосіб.
Фактично позивачем оскаржується законність дій відповідача при прийнятті рішення від 12.10.2006р. №12/5 про скасування раніше прийнятого міською радою рішення. В той же час, з матеріалів справи вбачається, що з листопаду 2006р. в провадженні суду знаходився адміністративний позов ТОВ “Спрут” про визнання недійсним рішення міськради від 12.10.2006р. і судом прийнято рішення по суті адміністративного позову ((а.с.72-78, 93-97).
З огляду на це колегія суддів доходить висновку, що заперечуючи законність дій відповідача при прийнятті рішення №12/5 від 12.10.2006р., позивач звернувшись до суду з позовом про визнання за ним право власності, обрав не передбачений законом спосіб захисту своїх інтересів, не надав суду доказів того, що діями відповідача ТОВ “Спрут” було позбавлено право власності на об’єкти нерухомості та не довів, що його інтереси повинні бути захищені шляхом визнання права власності, яке вже визнано за позивачем у встановлений законом спосіб, що унеможливлює задоволення позову.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку про те, що рішення суду повинно бути скасовано на підставі п.4 ч1 ст.104 ГПК України через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У відповідності до ст.49 ГПК України судові витрати, понесені відповідачем при поданні апеляційної скарги покладаються на позивача. Крім того, колегія суддів зважує на те, що при поданні апеляційної скарги міською радою не було в повному обсязі сплачено державне мито, оскільки розглянутий судом спір є майновим, а тому державне мито повинно сплачуватися з урахуванням приписів ст.3 Декрету КМУ “Про державне мито” та вартості майна (а.с.3,35). В зв’язку з цим з відповідача на користь держави повинно бути стягнуто недоплачене державне мито.
Керуючись ст. 101, 103 –105 ГПК України суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2007р. скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Спрут і К” (49026 м. Дніпропетровськ, вул. Калинова,14 код ЄДРПОУ 23934490) на користь Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, пр.К.Маркса,75) судові витрати в сумі 42,5гр.
Стягнути з позивача в доход держави (отримувач –УДК у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, код ЄДРПОУ 24245686) державне мито в сумі 1478,5гр.
Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Головуючий А.О. Логвиненко
Суддя В.Г. Головко
Суддя В.В. Швець
Постанову оформлено у відповідності
до вимог ст.84 ГПК України 6.09.2007р.