АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-4582/10                                   Головуючий у 1 інстанції: Мінасов В.В.

                                                                        Суддя-доповідач:               Глазкова О.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 29  липня  2010 року                                                                                          м. Запоріжжя

          Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

          головуючого        Бєлки В.Ю.

          суддів                   Глазкової О.Г.

          Приймака В.М.

          при секретарі       Тахтаул О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3  

на  рішення  Жовтневого  районного  суду  м.Запоріжжя  від 27 квітня  2010 року  

у справі за позовом  ОСОБА_3   до ОСОБА_4, третя особа:  4-та  нотаріальна контора, про визнання договору  дарування   недійсним та права власності  на квартиру,  

В С Т А Н О В И Л А:

 У листопаді 2003 року  ОСОБА_3  та ОСОБА_5 звернулися  до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа:  4-та  нотаріальна контора, про визнання договору  дарування   недійсним та визнання права власності  на квартиру, в якій  зазначали, що 11 липня  1996 року  вони подарували  квартиру АДРЕСА_1  сину -   ОСОБА_4 При укладанні   договору ніяких  прав  їм роз’яснено не було, тому  договір вони уклали  внаслідок помилки, обману,  оскільки вважали, що  будуть мати  право    довічно проживати   в цій квартирі.  Просили визнати   договір   дарування  недійсним   та   визнати за ними  право власності   на цю квартиру.

08.03.2008 року  ОСОБА_5 померла й ухвалою  суду  від 30  липня  2009 року   ОСОБА_3  допущено у  якості правонаступника.  

Під час  розгляду  справи  позивач уточнював  позивні вимоги  та просив  визнати   договір  дарування недійсним ще  з підстав неприйняття  квартири в дар відповідачем  та визнати за позивачем   право власності на квартиру.

 Рішенням Жовтневого  районного суду  м.Запоріжжя від 27 квітня 2010 року у задоволені позову  відмовлено.

        В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм процесуального права, неповним встановленням обставин, які  мають значення для  справи, невідповідністю висновків суду  обставинам  справи,  просить  скасувати рішення  суду  першої інстанції  та  ухвалити нове рішення, яким задовольнити  позовні вимоги у повному обсязі.

        Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

      Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

      Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріально і процесуального права.

      Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань

      З матеріалів справи вбачається наступне.

      Квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Жовтневої районної ради м.Запоріжжя 05.01.1995 року.

      11.07.1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 подарували вказану квартиру ОСОБА_4, що підтверджується договором дарування, посвідченого Держаною нотаріальною конторою м.Запоріжжя (а.с.5).

       У позові, додатковому позові та в своїх поясненнях позивач ОСОБА_3 зазначає, що даний договір був укладений внаслідок помилки та обману, оскільки вважали з дружиною ОСОБА_5, що будуть мати право довічного проживання в цій квартирі та будуть мати всі права на цю квартиру. Наслідки цього договору їм не були роз”яснені.

      Проте, такі твердження апелянта не відповідають дійсності.

      З текстом договору дарування сторони були ознайомлені, а також були ознайомлені з наслідками цього договору, про що зазначено у п.7 договору. Договір дарування підписаний власноручно дарувателями ОСОБА_3, ОСОБА_5 та одаряємим ОСОБА_4.(а.с.5).

      Всупереч вимогам ст.ст.10,60 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, ОСОБА_3 не надав жодного доказу, що саме договір дарування був укладений внаслідок помилки та обману.

      Крім того, апелянт зазначає, що відповідач в спірній квартирі не проживав, фактично квартиру в дар не прийняв.

      Зазначене не відповідає дійсності та спростовується:

      відповіддю ОП ЗМБТІ № 535 від 01.02.2005 року, з якої вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого четвертою Запорізькою державною нотаріальною конторою 11.07.1996 року, р.№ 3-2368 (реєстрація в БТІ 22.07.1996 року) – а.с.98;

      відповіддю „Укртелекому” № 32/3-5-448 від 17.05.2004 року, з якої вбачається, що абонентом телефону НОМЕР_1, встановленого за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_4 з 21.08.1996 року (а.с.47).

       З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 проживає в м.Петропавлівськ-Камчатський (Росія), є військовослужбовцем, а тому постійно проживати у м.Запоріжжі не має можливості та і не зобов”язаний проживати.

      Із пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вбачається, що відповідач в спірній квартирі не проживає, але періодично приїзджає в період відпустки (а.с.109о, 111).

      Безпідставними є твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не розглянув його позовні вимоги щодо визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме відповідача ОСОБА_4

      Відповідно до вимог ст.ст.118-120 ЦПК України такий позов ОСОБА_3 не пред”являвся.

      На а.с. 218-220 є додаткові пояснення ОСОБА_3 до пред”явленого позову на судове засідання 27.04.2010 року, в яких він зазначає, що відповідача треба вважати такою особою, яка втратила право користування жилим приміщення за адресою: АДРЕСА_1,оскільки починаючи з 1990 року до теперішнього часу він не проживає в квартирі.

       Щодо до поновлення строку позовної давності апелянт зазначає, що це питання  судом не розглянуто.

       Відповідно до ст. 71 ЦК України (1963 р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність), встановлюються в три роки.

       Згідно ст.76 ЦК України (1963 р.) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

       Як вбачається із пояснень позивачів у судовому засіданні, відповідач при укладенні договору дарування запевнив їх, що вони довічно будуть проживати в спірній квартирі, оскільки іншого житла вони не мають, однак обманув їх, заявивши в 2000 році, що продає квартиру. Тобто з цього часу треба вважати, що права позивача були порушені і у нього виникло право на позов.

       Позивачі звернулися до суду з позовом у листопаді 2003 року, тобто в межах строку позовної давності.

       Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.

       Керуючись ст.ст. 307,   314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.  

      Рішення  Жовтневого  районного  суду  м.Запоріжжя  від 27 квітня  2010 року залишити без змін.  

     Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий  :  

Судді  :