ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

15.07.10 р.                                                                                    Справа № 40/129                               

Господарський суд Донецької області у складі  судді   Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання  Гладковій К.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом:  фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Маіуполь

про стягнення 92 088 грн. 96 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача:  не з’явився

СУТЬ СПОРУ:  фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення з боргу в розмірі 58 900 грн., пені в сумі 5 702 грн. 26 коп., трьох процентів річних в сумі 936 грн. 51 коп.ё інфляційних в сумі 3 471 грн. 08 коп. за прострочення виконання грошових зобов’язань, штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості за кожне порушення в сумі 5 890 грн. договору суборенди нежитлового приміщення №ОРС 04-08  від 06.10.08р. та додаткової угоди до нього від  27.05.10р.

Відповідач у судове засідання не з’явився, однак  залучений позивачем до матеріалів справи його гарантійний лист від 27.05.10р. підтверджує виникнення у нього основного боргу з орендної плати в сумі 71 380 грн., який він обіцяє сплачувати  щомісячно у строк до 01.04.11 р.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Судом  прийнято до уваги, що згідно вимог статті 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.  

На адресу суду надійшло поштове повідомлення з позначкою „ у зв’язку з витіканням строку зберігання”, а саме те, що відповідач не знаходиться за адресою вказаною у позовній заяві.  Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Згідно статті 1 Закону України „ Про державну реєстрацію юридичних осіб  та фізичних осіб – підприємців від 15.05.03р. за №755-IV, із змінами та доповненнями  місцезнаходження  юридичної  особи – місцезнаходження його постійно діючого органу юридичної особи, а у випадку його відсутності – місцезнаходження іншого органу або особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за визначеної адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок зі юридичною особою. Тобто, позовна заява може бути надіслана на адресу фізичної особи-підприємця за місцем її державної реєстрації або проживання.

Тому нез’явлення до  судового засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.   

З’ясувавши  фактичні  обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію  відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги письмові пояснення позивача та відповідача, суд встановив:

До прийняття рішення у справі, позивач використовуючи своє право передбачене ст. 22 ГПК України надіслав на адресу суду клопотання про збільшення  своїх позовних вимог , у зв’язку з чим намагається стягнути з відповідача, зокрема:

·          основний борг з орендних платежів в сумі 71 380 грн.

·          пеню за прострочення  виконання грошових зобов’язань в сумі 7 667 грн. 47 коп.;

·           інфляційні в сумі 3 742 грн. 24 коп.;

·          три процентів  річних в сумі  1111 грн. 25 коп.;

·          штраф в сумі 8188 гр.

              Судом перевірено клопотання на предмет відповідності його вимогам ГПК України,  у зв’язку з чим загальна сума заборгованості складає –  92 088 грн. 96 коп.

              Окрім того, позивачем заявлено клопотання  згідно вимог ст.ст. 66,67 ГПК України про застосування заходів забезпечення позову у вигляді:

Ш           накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_3 - відповідача у справі, і знаходяться у нього або в інших осіб;

Ш          тимчасово обмежити ОСОБА_3 у виїзді за межи України.

  Позивач обґрунтовує його тим, що до 14.05.10р. відповідач ухиляється від зустрічі, не відповідає на телефонні дзвінки, на запрошення для зустрічі передане через його представників не реагує. Від продавців позивач дізнався, що відповідач планує виїхати на постійне місце проживання до Російської Федерації.  Тому  у позивача  існують всі, на його погляд обставини, побоюватися про неможливість виконання рішення у майбутньому, за наявність таких причин  він наполягає на застосуванні  до відповідача заходів забезпечення позову.

Судом перевірено клопотання позивача на предмет його відповідності закону умов. Відповідно до вимог ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без виклику сторін, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять:

-          факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум,  цінних паперів тощо) або наявність такого майна, що належить боржнику в інших осіб;

-          ймовірність припущення того, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Клопотання позивача не мотивоване посиланням на відповідні докази, що доводять необхідність вжиття заходів по забезпеченню позову, а саме:

-          факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум,  цінних паперів тощо) або наявність такого майна, що належить боржнику в інших осіб;

-          ймовірність припущення того, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

При цьому під доказами ймовірності зазначеного вище припущення слід розуміти:

-          достовірно встановлені і доведені суду факти, що свідчать про недобросовісну поведінку відповідача;

-          або наявні докази щодо високого ступеня вірогідності такої поведінки

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснив оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів та дійшов до висновку щодо їх необґрунтованості також з урахуванням наступного:

-          розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-          забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-          наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, що такий захід може забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-          імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів;

-          запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

                 Позивачем не доведено імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, відсутні докази того, на яке саме майно, за його індивідуальними ознаками потрібно накласти арешт. Щодо тимчасового обмеження виїзду відповідача за межи України, то такі обставини не підтверджені  відповідними доказами. Окрім того, суд не має право за приписами Конституції України   досліджувати та обмежувати право  відповідача на пересування в країні та за її межами, оскільки це питання відноситься до компетенції інших органів.

                 З урахуванням викладеного у задоволенні клопотання позивача про застосування заходів забезпечення позову слід відмовити.

Позов мотивовано тим, що 06.10.08р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, далі Орендар, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, далі Суборендар, було укладено договір суборенди нежитлового приміщення №ОРС 04-08  від 06.10.08р. та додаткова угода до нього від  27.05.10р. В оренду передане нежитлове приміщення загальною площею 30 кв м, яке розташоване  за адресою:  м. Маріуполь, пр. Металургів, 53 на другому поверсі торгівельного центру „Браво”.  Приміщення було передано у платне користування з метою здійснення господарської діяльності.

Згідно пункту 1.1 укладеного договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування  об’єкт оренди вказаний вище.

Факт передачі об’єкта оренди підтверджено актом прийому – передачі  від 06.10.08р., де визначено його стан , як це передбачено  у додатках до договору. Згідно  з пунктом 13.2 сторони встановили строк дії договору суборенди - до 30.11.09р. Згідно пункту 4.2 визначено розмір орендної плати, який дорівнює 6 000 грн. за місяць, без урахування  ПДВ, що еквівалентно 1 200 доларам США відповідно до базового курсу. Оплата за користуванням об’єктом оренди здійснюється у національній валюті України – гривні.

27 травня 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду щодо внесення змін до договору №ОРС 04-08 від 06.10.08р. відносно якої, сторони домовилися про розірвання договору  суборенди в рахунок орендної плати за квітень 2009 року. Також, сторонами визначено, що Суборендар здійснює  внесення суборенд них платежів відповідно до вимог статті 4 сучасного договору та компенсує орендарю витрати на комунальні послуги, якими Суборендар користується з об’єкт оренди до моменту повернення майна за актом прийому-передачі №2 включно, з урахуванням  йог нормального стану ( пункт 7.10 договору). Судом з’ясовано, що частина нежитлового приміщення оренди було повернуто Суборендарем  на  адресу Орендаря  за актом прийому-передачі від 31.05.10р.

Повернення  майна не припиняє обов’язків  за договором оренди щодо внесення Суборендарем орендних платежів.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов’язання у повному обсязі, позивач відповідно до вимог п.12.1 договору та розділу 2 додаткової угоди до нього №8 від 24.07.09р., намагається стягнути з нього пеню в розмірі 1 % від суми боргу за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань в сумі 7 667 грн. 47 коп. Вказаним пунктом передбачено  нарахування штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості за кожне порушення, який дорівнює 8 188 грн.

 Докази у справі підтверджують факт прострочення виконання грошових зобов’язань, а тому позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача додатково трьох процентів річних в сумі 1111 грн. 25 коп. та інфляційних в сумі 3 742 грн. 24 коп. згідно статті 625 ЦК України.

                Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір  оренди.   Матеріали  справи та докази на їх підтвердження, свідчать про те, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх суттєвих умов договору оренди, а тому він вважається укладеним за вимогами закону відповідно до  ст.ст. 208, 629, 638 ЦК України  та ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч.1 ст. 181 ГК України.

Пункт 1 ст. 759 ЦК України як загальна норма права визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

     Судом з’ясовано, що відповідно ч. 2 ст. 774 ЦК України строк договору піднайму не перевищує строку договору найму. Також те, що до правовідносин які випливають із договору суборенди застосовуються приписи законодавства, яке регулює орендні відносини.  Майно, яке передано у суборенду належить на праві власності Орендодавцю на підставі договору оренди №14/07-01 від 21.12.06р.

Стаття 283 ГК України як спеціальна норма передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу  статті 599 ЦК України та частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили відповідно до вимог статті 43 ГПК України. Кожна сторона повинна довести  ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог та заперечень, а належність  і допустимість вирішується судом з урахуванням значення їх до справи. Позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором, підтвердив факт несвоєчасного внесення відповідачем орендних приміщень  за користування майном. Актом звірки розрахунків станом на 31.05.10р., підписаного сторонами без зауважень та пропозицій підтверджено основний борг в сумі 71 380 грн. на користь позивача.

За таких обставин позовні  вимоги щодо стягнення з відповідача боргу з орендної плати в сумі 71 380 грн., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Додаткове зобов’язання існує тільки тоді, коли існує основне зобов’язання.  Існування основної заборгованості у відповідача щодо несвоєчасного внесення орендних платежів, встановлено обставинами справи та доказами на їх підтвердження.

Судом прийнято до уваги, що учасниками  судового процесу в розумінні ст. 55 ГК України є суб’єкти господарювання. Відтак, до спірних правовідносин відносно стягнення з відповідача  додаткових позовних вимог потрібно застосовувати  вимоги статті 230 та приписи частини 6 статті 232 ГПК України де зазначено, що пеня відноситься до штрафних санкцій, а її нарахування  припиняється через шість місяців, коли зобов’язання мало бути виконано. Наданий позивачем розрахунок пені з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України відповідає вказаним вимогам.

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов’язань позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені сумі 7 667 грн. 47 коп., обґрунтовані та підлягає задоволенню.

     Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

     Оскільки інший розмір процентів не був встановлений договором, то позовні вимоги щодо стягнення  з відповідача трьох процентів річних в сумі 1111 грн. 25 коп. та інфляційних в сумі 3 742 грн. 24 коп. за прострочення виконання грошового зобов’язання, оскільки інший розмір не встановлений договором, вважаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

  Факт порушення грошового зобов’язання підтверджено фактичними обставинами справи та первинними документами, які свідчать про неналежне виконання відповідачем зобов’язань  за договором суборенди. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості за кожне порушення, який дорівнює 8 188 грн.,  передбаченого пунктом 12.1 договору суборенди та розділом 2 додаткової угоди до нього №8 від 24.07.09р., обґрунтовані  та підлягають задоволенню.

    Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на відповідача згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.

    Позивач згідно  квитанції від 14.07.10р. №54, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, зайво перерахував до бюджету державне мито в сумі 0,11 грн. Тому відповідно до пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. №7-93  „Про державне мито”, статті 47 ГПК України воно підлягає поверненню йому на його розрахунковий рахунок.

Рішення суду відповідно до вимог частини 2 статті 85 ГПК України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого згідно статті 84 ГПК України.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 599, 625, 629, 638, 759, 760, 762, 774 ЦК України, ст. ст. 55, 180, 181, 193, 202, 208, 231, ч.6 ст. 232, ст. 283 ГК України, ст. ст.42, 43, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 82, 84, частиною другою ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

2.          Стягнути  з  фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, 87100, Донецька область, м. Тельманівський  район,  селище міського типу Тельманове, АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію серія НОМЕР_4, ідентифікаційний номер платника податків та інших обов’язкових платежів НОМЕР_1, на користь:

- фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,  87515, АДРЕСА_2, свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_3, ідентифікаційний номер платника податків та інших обов’язкових  платежів НОМЕР_2, основний  борг з орендної плати в сумі 71 380 грн., пеню в сумі 7 667 грн. 47 коп., три процента річних в сумі 1111 грн. 25 коп., інфляційні в сумі 3 742 грн. 24 коп., штрафу в сумі 8 188 грн., витрати по державному миту в сумі 920 грн. 89 коп. та витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

3.          Повернути фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,  87515, АДРЕСА_2, свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_3, ідентифікаційний номер платника податків та інших обов’язкових  платежів НОМЕР_2, зайве сплачене державне мито в сумі 0,11 грн. на підставі квитанції від 14.07.10р. №54, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

4.           Підставою  для повернення державного мита є дане рішення, яке затверджене гербовою печаткою господарського суду Донецької області.

5.           Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого згідно вимог статті 84 ГПК України.

Суддя