ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

03.09.2007                                                                Справа №  14/308-07

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Гридасова Ю.В. при секретарі Шепель І.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу    за позовом Одеської залізниці, м. Одеса, до відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів", м. Херсон, про стягнення 42996грн. 24коп. заборгованості за послуги зберігання вантажу у вагонах, за участю представників

позивача: Пузанов Ю.В., нач. юр. сектору, дов. № 203 від 20.06.07 р.,

відповідача: Брагіна К.І., ю/к, дор. № 1800/07 від 26.09.06 р.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" заборгованість в сумі 42996,24 грн. за зберігання вантажу в вагонах в лютому місяці 2007 року, посилаючись на положення ст. ст. 46, 137 Статуту залізниць України, п. 5 Правил зберігання вантажів, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України за  № 866/5087 від 24 11.2000 р., пункти 2.1. та 2.3. Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (тарифне керівництво № 1, розділ 2).

Представник позивача в ході судового засідання підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в ході судового засідання заперечував проти позовних вимог відповідно до відзиву на позовну заяву, посилаючись на наступні обставини.

Правовідносини сторін, які виникають з надання послуг перевезення вантажів залізницею, регулюються Законом України прямої дії "Про залізничний транспорт".

Згідно частини першої ст. 23 вказаного Закону підприємства транспорту несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до фактичної видачі вантажу Одержувачу.

Згідно пункту 8 Правил видачі вантажів датою фактичної видачі вантажу вважається:

дата вивозу його з території станції Одержувачем в разі вивантаження цього вантажу засобами залізниці на місця загального користування;

дата подачі вагонів під вивантаження, якщо воно здійснюється Одержувачем на місцях загального користування;

дата подачі вагонів під вивантаження, якщо воно здійснюється Одержувачем на місцях не загального користування, тобто дата подачі на під'їздну колію Одержувача.

Таким чином, як вважає відповідач, до фактичної видачі вантажу, у нашому випадку до подавання вагонів на під'їздну колію, залізниця несе відповідальність за зберігання вантажу відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" без додаткових оплат.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про залізничний транспорт" і статті 71 Статуту залізниць України взаємовідносини залізниці з підприємством відповідача, яке виконує вантажні роботи на своїй під'їзній колії, визначаються договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії № 130 від 23.05.03 р. з протоколом розбіжностей.

Наведений договір регулює порядок і умови експлуатації під'їзної колії, подачі,
забирання та користування вагонами, установлює місце подавання і забирання вагонів, а також регулює умови розрахунків за надані послуги.

Протоколом розбіжностей від 29.05.03 р., підписаним обома сторонами, виведена із пункту 14 договору № 130 плата за зберігання вантажів у вагонах згідно тарифного керівництва № 1 після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Відповідно до протоколу узгодження розбіжностей від 16.07.03 р. сторони не дійшли згоди щодо зміни пункту 14 договору, але залізниця не звернулась до господарського суду в установлений законом термін про спонукання комбінату прийняти договір № 130 в редакції залізниці, тому договір № 130, як вважає відповідач, є укладеним в редакції комбінату.

21 грудня 2006 року між сторонами було укладено ще один договір № 453803/1622 про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги. Цим договором теж не передбачена плата за зберігання вантажу у вагонах.

Положення статті 46 Статуту залізниць, які регулюють порядок зберігання вантажів, на думку відповідача, поширюються на вантажі, вивантажені в місцях загального користування засобами залізниці або засобами одержувача. І, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування в установлений строк, з нього стягується плата за зберігання вантажу згідно тарифу.

На думку відповідача, це чітко визначено пунктами 1, 4, 5 Правил зберігання вантажів та підпунктом 2.1. Тарифного керівництва № 1, де зазначено - вантажі, що прибули на станцію призначення і вивантажені на місцях загального користування, зберігаються безоплатно протягом доби з моменту вивантаження вантажу засобами залізниці або з моменту подачі вагона під вивантаження засобами одержувача (і природно на місця загального користування) тому, що коли вагони подаються під вивантаження на під'їзну колію, яка знаходиться на території одержувача, то термінологія "зберігання вантажу залізницею", як вважає відповідач, повністю втрачає свій сенс.

А пунктом 7 Правил зберігання вантажів передбачено, що на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та в складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. На думку відповідача, за умовами такої самої угоди можуть зберігатися вантажі у вагонах і контейнерах.

Стаття 46 Статуту залізниць не передбачає складання актів загальної форми взагалі і в тому числі на час затримки вагонів на станції і на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження і не передбачає плати за зберігання вантажу у вагонах за час затримки на станції і на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження.

Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, тобто для встановлення вини.

Але стаття 46 Статуту не відноситься до розділу VII Статуту залізниць "Відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів", а відноситься до розділу III Статуту "Планування та організація перевезення" і встановлює не відповідальність, а плату встановлену тарифом за зберігання вантажів понад добу, вивантажених на місцях загального користування засобами залізниці або засобами одержувача, без встановлення вини і без складання актів загальної форми.

Відповідальність власника залізничної під'їзної колії за час затримки з його вини вагонів на станції призначення і на підходах до неї в очікуванні подання їх під вивантаження передбачена Статутом залізниць України і визначається статтею 119 Статуту залізниць та Правилами користування вагонами і контейнерами, відповідно до пункту 12 яких загальний час користування вагонами, за який вноситься плата, включає в себе час перебування їх у безпосередньому розпорядженні одержувача з моменту передачі на передавальних коліях до моменту забирання та час затримки вагонів на станції і на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження з вини Одержувача. Час користування вагонами ні Статутом ні правилами не обмежений.

Тож, як вважає відповідач, ст. 119 Статуту передбачає, що вагони можуть деякий час знаходитись на станції або на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження і за цей час, при наявності вини, Одержувач вносить залізниці плату за користування вагонами по ставкам, затвердженим Наказом Міністерства транспорту 02.02.99 р. № 53.

Наведене знайшло своє підтвердження в листі Вищого арбітражного суду України від 17.04.98 р. № 01-8/142 "Про Статут залізниць України" із змінами і доповненнями, внесеними листом Вищого господарського суду України від 19.05.2003 р. № 01-8/537:

Згідно з розділом III Статуту взаємовідносини залізниць з вантажовідправниками та вантажоодержувачами будуються на договірних засадах. Форми договорів щодо організації перевезень встановлюються названими вище Правилами.

Відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів, транспортних, експедиторських і посередницьких організацій, представників вантажовідправника чи вантажоодержувача визначаються Статутом та окремими договорами (розділ VII Статуту).

На думку відповідача, жодною нормою закону чи іншого нормативно-правового акту не встановлено право залізниці складати двічі акти загальної форми (які являються підставою для матеріальної відповідальності) на одні і ті ж вагони, на один і той же час затримки, тобто на одне і те ж правопорушення. За одним таким актом стягується плата за користування вагонами (правомірно згідно п. 119), за другим таким же актом, але, на думку відповідача, уже складеним поза законом, залізниця неправомірно намагається стягнути плату за зберігання вантажу у тих же вагонах на підставі ст. 46 Статуту.

Тому акти загальної форми наведені в позові, складені залізницею повторно на одні і ті ж вагони і на один і той же час затримки, на думку відповідача, є незаконними і не можуть бути підставою стягнення плати за зберігання вантажу у вагонах згідно ст. 46 Статуту залізниць.

Із наведеного, на думку відповідача, виходить, що ні Закон України "Про залізничний транспорт" ні Статут залізниць України не передбачають окрему плату за зберігання вантажу у вагонах за час затримки цих вагонів на станції чи на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження на під'їзну колію Одержувача.

На думку відповідача, ст. 46 Статуту поширюється лише на вантажі вивантажені на місцях загального користування.

Окремого договору між сторонами про зберігання вантажу у вагонах, передбаченого пунктом 7 Правил зберігання вантажів, теж не існує.

Існуючими договорами плата за зберігання вантажу у вагонах теж не передбачена.

Посилання Позивача в позовній заяві на вимоги Правил зберігання вантажів та на тарифне керівництво № 1, затверджене наказом Міністерства транспорту України, як на підставу стягнення плати за зберігання вантажів у вагонах за період тимчасової затримки цих вагонів на станції в очікуванні подання їх під вивантаження (навіть з вини одержувача вантажу), як вважає відповідач, не ґрунтується на законі.

Відповідно до Постанови Вищого господарського суду України від 11.01.2006 р. у справі № 17/170 нормативно-правові акти, затверджені Кабінетом Міністрів України або Міністерством транспорту України, приймаються на основі закону, для його виконання і вони не повинні суперечити нормам останнього. Враховуючи те, що норми закону мають вищу юридичну силу, ніж положення нормативно-правових актів, то в разі наявності колізій, підлягають застосуванню саме норми закону.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів і підпункти 2.3 і 2.8 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1, на які посилається Позивач і де сказано: "за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і не загального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання, що визначається з 24-ї години дати повідомлення одержувача про прибуття вантажу, а збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами", на думку відповідача, не узгоджується з чинною редакцією ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" і ст. 46 Статуту залізниць України, тому що повідомлення одержувача про прибуття вантажу, не є видачею вантажу одержувачу, а стаття 46 Статуту не поширюється на зберігання вантажу у вагонах.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" - прямий обов'язок перевізника зберігати вантаж з моменту його прийняття і до видачі одержувачу.

Тож, окрема плата за зберігання вантажу у вагонах за період тимчасової затримки на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження (навіть з вини одержувача), як вважає відповідач, не передбачена ні діючими договорами ні чинним законодавством.

Крім того, як стверджує відповідач, існує судова практика щодо неправомірності вимог Одеської залізниці стягувати плату за зберігання вантажу у вагонах за час затримки їх на станції чи на підходах до неї в очікуванні подачі під вивантаження на залізничну під'їзну колію Одержувача вантажу.

Залізниця в 2002 році зверталась до господарського суду з позовом про спонукання ВАТ "Херсонський КХП" підписати додаткову угоду до попереднього договору експлуатації під'їзної колії № 272 від 01.04.1998 року (який теж було укладено терміном на 5 років), згідно якої власник під'їзної колії за зберігання вантажу у вагонах, які не подані під вивантаження з його вини, сплачує збір за зберігання вантажу після закінчення строку безоплатного зберігання, згідно ст. 46 Статуту залізниць України.

Господарський суд Херсонської області прийняв рішення № 14/13-пс- зобов'язати ВАТ "Херсонський КХП" внести таке доповнення в договір № 272.

Одеський апеляційний господарський суд Постановою від 03.12.02 р. у справі № 14/13-пс Рішення господарського суду Херсонської області скасував, а Залізниці у позові відмовив.

Вищий господарський суд України своєю Постановою від 14.03.03 р. у справі № 14/13-пс залишив без зміни Постанову Одеського апеляційного суду, а касаційну скаргу залізниці залишив без задоволення.

Верховний Суд України, обговоривши доводи касаційної скарги Залізниці і перевіривши матеріали справи, не знайшов законних підстав щодо порушення касаційного провадження Верховним Судом України у даній справі і в касаційній скарзі Залізниці відмовив, про що виніс Ухвалу від 15.05.03 року.

Як стверджує відповідач, неправомірність дій Залізниці - стягувати окрему плату за зберігання вантажу у вагонах, які затримуються на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження при наявності вини Одержувача, також установлена в судовому порядку рішеннями господарського суду Одеської області від 18.09.06 р. у справі № 27/54-06-1969, від 23.06.05 р. у справі № 10/107-05-5105, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.05 р. у справі № 10/107-05-5105,   рішенням господарського суду Одеської області від 16.08.04 р. у справі № 17/168-04-4714 та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 07.02.07 р. у справі № 2/287-06.

За згодою представників учасників судового процесу судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, господарський суд

в с т а н о в и в :

В лютому 2007 року на станцію Херсон-Порт Одеської залізниці прибули вагони на адресу відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів", які простояли в очікувані вивантаження більше терміну безоплатного зберігання.

Відповідно до положень п. 46 Статуту залізниць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.

Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнеру) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.

За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Відповідно до п. 5 Правил зберігання вантажів, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України за  № 866/5087 від 24 11.2000 р., якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пунктом 8 Правил зберігання вантажів встановлено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Термін безоплатного зберігання обчислюється з 24-ої години дати подавання вагонів під вивантаження, якщо на станції призначення вивантаження здійснюється засобами одержувача; а при затримці –з моменту затримки.

Пунктом 8 Правил користування вагонами (контейнерами) передбачено, що у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Факт затримки вагонів на станції Херсон-Порт у лютому 2007 року підтверджується: актом загальної форми № 326 від 13-15.02.07 р та накопичувальною карткою № 170243.; актом загальної форми № 338 від 15.02.07 р., № 354 від 13.02.07 р. та накопичувальною карткою № 190251; актами загальної форми № 349 від 13.02.07 р., № 342 від 13.02.07 р. та накопичувальною карткою № 200255, від підписання яких представники відповідача відмовились, про що здійснено запис на актах загальної форми. Відповідно до змісту актів загальної форми № № 326, 338, 342, 349 354 зазначені в актах вагони простоювали на шляхах станції в очікуванні вивантаження через невиконання технологічної норми вивантаження на раніше подані вагони, тобто з вини відповідача.

Пунктом 2.3. Збірника тарифів... (тарифне керівництво № 1) передбачено, що "За зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і не загального користування, aле не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання, що визначається з 24-ої години дати повідомлення одержувача про прибуття вантажу.

У відповідності з положеннями п. 2.1 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (тарифне керівництво № 1, розділ 2) після закінчення терміну безоплатного зберігання до моменту вивезення вантажів вантажоодержувачами (експедиторами), справляється збір за кожну добу в розмірах: 1грн.50 коп. за одну тону при зберіганні вантажів у критих складах, вагонах, контейнерах.

У розрахунку ціни позову залізницею зазначений час, який перебільшує термін безоплатного зберігання та саме цей час прийнято залізницею для розрахунку збору за зберігання вантажу.

ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" відмовляється добровільно сплати збір за зберігання вантажу у вагонах в сумі 35830,20 грн. (ПДВ - 7166,04 грн.), всього 42996,24 грн.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України  (435-4) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до  звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню, а заперечення відповідача проти позову не приймаються судом до уваги.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись  ст. ст.  82-85 Господарського процесуального кодексу України,

                                                   в и р і ш и в :

1.           Позов задовольнити.

2.           Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів", ідентифікаційний код - 00952367, адреса - 73000, місто Херсон, вул. Порт-Елеватор, 5, р\рахунок –260044870815141 в ХФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО –352350 на користь Одеської залізниці, ідентифікаційний код –01071315, адреса –65012, місто Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, р\рахунок –не відомий, 42996грн.24коп. основного боргу за зберігання вантажу у вагонах у лютому 2007 року, 429грн.96коп. витрат по сплаті державного мита, 118грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.           Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).       

         Суддя                                                                                      Ю.В. Гридасов

Дата оформлення та підписання рішення

відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України                                                            "17" вересня 2007 р.