СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
12 вересня 2007 року | Справа № 2-25/6981-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Борисової Ю.В.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін:
позивача: Богуна Віктора Павловича, довіреність № 19/06/07 від 19.06.07;
відповідача: Ємельянова Станіслава Олексійовича, довіреність № б/н від 01.05.07;
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Ловко-3" на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилова О.Ю.) від 31.05.2007 у справі № 2-25/6981-2007
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфрост" (вул. Тітова, 5-31,Дніпропетровськ,49000); (99011, м. Севастополь, вул. Новоросійська, 51, кв. 6)
до приватного підприємства "Ловко-3" (вул. Б. Куна, 7-173,Сімферополь,95000)
про стягнення збитків у сумі 112595,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.05.2007 у справі № 2-25/6981-2007 заборонено усім заінтересованим особам, органам реєстрації здійснювати по відношенню орендованого майна - Малого риболовецького траулеру сейнеру "Октант", 1989 року будування, ідентифікаційний номер (ІМО Nr.) - 8730182, позивний сигнал UZUM, та Середнього чорноморського сейнеру "Карс", 1991 року будування, ідентифікаційний номер (ІМО Nr.) - 8847155, позовний сигнал UVIT, які належать приватному підприємству "Ловко-3" будь-яких дій по відчуженню, переоформленню, перереєстрації прав.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив норми процесуального права. Так, відповідач посилається на те, що вищенаведена ухвала є порушенням прав не тільки відповідача, а й його працівників – фізичних осіб та є порушенням інтересів Держави, оскільки не будуть нараховуватися податки до бюджетів, як місцевого, так і державного.
Крім того, приватне підприємство „Ловко-3” зазначає, що вартість майна відповідача складатиме більш, ніж сума позову із урахуванням судових витрат. В обґрунтування своєї думки відповідач також посилається на Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.12.2006 за № 01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову”.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачає.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватного підприємства "Ловко-3" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
У даному випадку позивач, в обґрунтування заявленого клопотання, посилається на те, що відповідач має можливість приховати майно для уникнення своєчасної відповідальності у випадку задоволення позову, що може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення.
Враховуючи обставини справи, судова колегія виходить саме з припущення про можливе ускладнення виконання судового рішення, у випадку задоволення позову.
Відповідно до Роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” № 02-5/611 від 23.08.1994 року умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може, зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Пунктом 1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову” зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судова колегія вважає, що в ухвалі суду першої інстанції були враховані вищенаведені вказівки та було прийнято рішення з оцінкою доказів за своїм внутрішнім переконанням, право на яке надано суду статтею 43 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія вважає, що необхідно виходити з того факту, що на даний час договір фрахтування судна (бербоут-чартер) № 22-02/05, укладений 21.07.2005 між товариством з обмеженою відповідальністю „Південна мануфактура „Пролив” і товариством з обмеженою відповідальністю „Сітрейд” відносно малого риболовного сейнера-траулера „Еллада”, додаткову угоду до цього договору, укладену 21.05.2006 недійсними визнані судом не були. Будь-яких доказів з цього приводу відповідачем суду надано не було.
Апеляційна інстанція погоджується з тим посиланням заявника апеляційної скарги, про те, що у позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат, але таке обмеження можливе лише тоді, коли мова йде про грошові кошти та накладення арешту на них, а не на індивідуально визначено майно. Оскільки практично неможливо здійснити заборону приватному підприємству „Ловко-3” здійснювати відповідні дії у відношенні орендованого майна лише в якій-небудь частині цього майна, безумовно в ухвалі про забезпечення позову слід зазначати річ цілком у своєму об’єму.
Крім того, думка відповідача про те, що ухвала про забезпечення позову є порушенням прав його працівників – фізичних осіб та є порушенням інтересів Держави, колегією суддів вважається хибною, оскільки таке порушення є опосередкованим та, відповідно, не перевищує можливого порушення прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.
Таким чином, місцевому господарському суду належить встановити правомірність заявлених позовних вимог у даній справі та прийняти законне рішення по суті.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що ухвала господарського суду Автономної Республіки Крим є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Ловко-3" залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.05.2007 у справі № 2-25/6981-2007 залишити без змін.
3. Справу № 2-25/6981-2007 передати до господарського суду Автономної Республіки Крим для розгляду її по суті.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Ю.В. Борисова
Н.П. Горошко